днями в інет-нетрях я натрапила на цікавий топ. 1000 книжок для шкільної бібліотеки, складений, як я розумію, російськими бібліотекарами

після висновку, що, мабуть, передбачається, що кожна дитина має прочитати ті книжки, пробіглася переліком.
кгхм, я завжди була впевнена, що в дитинстві багато читала… а результат – 441 з 1000 (включаючи сумнівні позиції “вірші, поеми” – з поетичною творчістю упорядники не дуже цацкалися, хіба що йшлося про Пушкіна чи Лєрмонтова – отам докладно розписано, що тре’ читати). до речі, певний пласт книжок я читала вже в університеті (мало не єдина користь від гуманітарної освіти), а дещо – вже потому… і точно знаю, що в школі за деякі твори братися було не варто

і ще дуже здивувала відверта орієнтація на шкільну програму ціною просто гарних дитячих книжок. останні теж представлені, але якось скромно. навіть гірше, аніж ті списки _для позакласного читання_ наприкінці підручників. нє, зрозуміло, що функція шкільної бібліотеки – піти взяти програмні твори й не парити собі мізки. але ж нащо аж так… ну й загалом: п’ять пунктів, наприклад, Айтматова проти п’яти ж пунктів, наприклад, Туве Янссон – як на мій смак, тут щось не теє… ну, й без ехвекту: а хто усі ці люди – теж не обійшлося.

уся тисяча тут

днями ми з чоловіком від якоїсь балди обговорювали питання античної міфології. вірніше, її місце в житті мало не кожної радянської дитини

я ще пам’ятаю, як у першому-другому класі ледь тремтячими рученятами гортала сторінки Куна в читальному залі невеличкої паланської бібліотеки. а коли ми переїхали до ЗП, і в моєму розпорядженні опинився власний екземпляр, поцуплений з дідової бібліотеки – то ж у щастя просто не було меж )))

і власне про що велося. про те, що усі ми читали міфи у, м’яко кажучи, дитячій версії. Льошку, наприклад, чомусь обурювала цензурування оповіді про дружбу Геракла та Іолая :Р ну то таке, поговорили, пожалкували, поміркували, де ж її шукати – повну й чесну версію – й забули

аж сьогодні а Петрівці сама кинулася у вічі Міфологія для дорослих Станіслава Стабрили. як пишуть в анотації: вони (міфи, – v) перестають бути гарними, пізнавальними та повчальними казочками, а є цілком поважним викладом життя давніх греків…

виявляється, все вже є. треба лише див. сабж правильно шукати )

пробіглася я одним з запорізьких книжкових супермаркетів (з групи “Емпік”). чутки підказали, що там непогано та недорого представлена моя улюблена серія романтичної прози – такі спеціфльні книжки, що їх треба вживати ввечері під ковдрою та із ромашковим чаєм та шоколадом під рукою…

два спростереження.
1 – української літератури _аж_ цілий малесенький стеникд… майорять там переважно Жадан, Дереш та Лада Лузіна… дивно, в інших мережах все не так вже й погано, наскіки я пам’ятаю… україномовні переклади ж відсутні як категорія (щоправда, до дитячої літератури я не дійшла)

2 – менеджери як завжди вражають освіченістю. схотіла купити чоловікові подарунок. питаюся у дівчинки з відділу сучасної іноземної прози: А у вас Фрай є? дівчинка дивиться круглими очима (вже після того, як мама, що була зі мною? на асортимент української прози відреагувала вигуком: И это все???) і відправляє мене до секції фантастики. Нє, кажу, мені Стівен Фрай потрібен… дівчинка кидається в бік і зупиняє іншу, ніби трохи старшу за рангом: Ты знаешь, кто такой Стивен Фрай? дівчатка вдвох туплять у мене вже квадратними очима із відтінком класової ненависті – що я від них хочу – і відправляють на касу… фінальний акорд – місцевий комп сказав, що вони такого не тримають…

а я що… я нічого такого не хотіла

дивилися ми вчора з чоловіком Пригоди Десперо
ну казочка і казочка, мультик як мультик – розслабляємося
і тут, коли починають демонструвати шурячий світ, мій освічений чоловік видає приблизно таке:
А ты обратила внимание, что для описания крысиного мира как чего-то противоположного нормальной (чи обычной, не пам’ятаю) жизни, были использованы ориентальные мотивы?

га! сказала я і подумала, що треба все ж таки братися за Едварда Саїда

приємний повільний англійський роман

частина подій відбувається у містечку Порткерріс. і так смачно авторка змальовує Корнуолл, що аж закортіло побачити англійське узбережжя
ну, хоча б таким чином )

ще фотго

нє, Золотий компас – кіно нічьо, дивитися можна

але подумалося тут – яке все ж таки розкішне аніме можна було б зробити з Північного сяйва…
усі складові наявні. причому від природи – це я про епоху та стилістику. бо анімешне Earthsea, чесно кажучи, не пішло

зі: щодо українського перекладу – нічого так, читати можна, коли до помітної кострубатості звикнеш. але літредактори, як я дивлюся, люди нині не дуже задіяні. о! церковний діяч на ймення Джон Кельвін (чисто тобі англієць) порадував. хоча це дрібнички, порівняно із недавно читаним російським перекладом Таброна. йолкі, спеціальна серія букеровських лауреатів, ніби все обережно, трусяться, а в них столиця Перу – Лайма. повбивала б

мабуть, з того, що я читала Марш Радецького – це найлюдяніший твір серед присвячених змінам суспільного ладу

зазвичай вони все ж таки жорсткіші. одні відверто чи стримано сатиричні: треба ж добити все, що було поганого. інші підкреслено нейтральні: мовляв, не про аби що писано, а про загибель варіанту порядку речей – як же ж тут позбавитися обов’язку справедливої фіксації. треті бувають істерично-сентиментальні: айяйяй, яке життя від нас пішло, хіба ж так можна… і майже завжди наперед виходить лад, порядок, спосіб життя. той, що був. той, що попереду. і читаєш вже про те _як змінилося життя_. _як згинула імперія_ а герої для оживляжу. вони статисти, приклади, ілюстрації. втілені гімни типовості чи навпаки – інакшості, функція яких – грати на загальну ідею.

а в Рота навіть загибель імперії викликає щире співчуття. бо приходить воно через сум за людей. світ яких просто повільно втік крізь пальці…

зі: чи за Ремарка взятися…

ззі: цікаво чи написав чи напише хтось настільки ніжні згадки про останні роки совка…

ЛівЛіб

теоретично передбачається, що це – _крупнейшая база независиммых рецензий_

ну, це дійсно досить зручний сервіс для писання коментарів до книжок (щодо рецензій – не впевнена). а ще можна створити більш-менш комфортний каталог власних книжкових надбань. ну і стверджується, що можна спробувати використовувати як сервіс рекомендацій

Імхонет, здається, замінити не зможе, але подивитися є на що…

вчора до того як заснула чомусь крутила в голові сюжеті деяких покальчукових оповідань. от просто так в голову вдарило
покрутила, покрутила, вирішила, що, хоча масштаби його еротизму мені дуже неблизькі, але читати все одне цікаво. потім згадала про його переклади, посміхнулася подушці й заснула…

а сьогодні почитала новини…

вічна пам’ять…

забігла сьогодні після роботи на міжнародну книжкову виставку на часть Дня незалежності, що в Українському домі… нуууу… не Форум. навіть не київська його версія… стендів багато, але насправді цікавих обмаль. до того, як розшукала-таки у чорта на рогах “Основи”, думала, що їх вже нема… новинок ще обмаль (хіба що Фоліо та Факт щось повикладували)… у стенда Піраміди дівчина агітувала мене їхати до Львова – презентації все одне будуть там… з того нового, що є, справді вразила хіба що основівська грубезна Історія Польщі Нормана нашого Дейвіса. (нашого в тому сенсі, що чоловік час від часу закохано гортає його Історію Європи на півтори тисячі сторінок). Відверто кажучи, грошей на польську історію стало шкода – вона розкішна, але 180 гривень, це щось не теє… міжнародність появилася у стенді Білорусі та купці російських стендів із стандартно-супермаркетівським асортиментом та подарунковими виданнями типу Красоты Орловщины. концептуально вчєпятлилося, але дивитися не стало… о! ще був стенд посольства історичної батьківщини, але народ з нього кудись розбігся. а то можна було б видурити щось друковане… а загалом народу мало, рух невиразний… хоча сенс відвідати захід є – набрала зо п’ять кілограмів не_новинок за бросовими цінами. особливо мене гріють минулорічні Опівнічні діти ))) о! з точки зору _бросових цен_ – мій анріспект Факту… продавати за цінами новинок книжки, видані декілька років тому… можна, але ж я знаю, де вони дешевші :Р

оскільки попередній пост-перелік виявився на диво популярним, поділюся з тими, хто не бачив, аналогічним, але не дуже схожим

це 50 найкращих книжок минулого сторіччя за версією французьких читачів, коментована Бегбедером

перелік своєрідний, зрозуміло, французи там перемогли )
але він набагато більше збалансований з точки зору художньої цінності, аніж ВВС-топ (щоправда, цікаві моменти типу коміксів все одно є)

1) Альбер Камю «Посторонний»
2) Марсель Пруст «В поисках утраченного времени»
3) Франц Кафка «Процесс»
далі

і тягне мене ж до таких рейтингів, цей побачила вперше

1. Властелин колец, Дж. Р. Р. Толкиен
2. Гордость и предубеждение, Джейн Остин.
3. Темные начала, Филипп Пуллман
далі…

після прочитання “Романтичного егоїста” Бегбеде(ра) ствердилася думка, яка з’явилася в мене якраз під “Європейку” Гретковської, читану одразу за її ж “Полькою”

ЛІТдибр пре тоді, як в ньому є генеральна лінія. або типові ситуації. або розтиражовані та добре знайомі персонажі. та все ж _генеральна лінія_, мабуть, попереду планети

бо як нема – читати не те, щоб взагалі нецікаво. а просто не зрозуміло, заради чого. той ж “Егоїст” – секс, драгз, рок-н-рол книжки? оно нічого, але не тоді, коли персонажі більше схожі на каталог, з якого знайомі добре як чверть імен, а не те, що думки – цілі пасажі – є інкарнацією абзаців з попередніх книжок

свіжість викладу, парадоксальність (хм) думок, авторська відвертість – то все класно. та загальна картинка не кліється, ось що засмутило…

думаю взятися за Майже ніколи не навпаки Матіос. уже навіть зняла суперобкладинку та ходжу навколо.
видана вона, ніде правди діти, вай-вай-розкішно. приємно в руки взяти та погортати.
але окрім суто практичних міркувань про те, що через екстер’єр книжка стала невиправдано дорогою… мене ця її шикарність на якомусь рівні дратує.

розкішно видана книжка. хочеться навіть руки помити перед тим, як за неї взятися.
обережно гортати сторінки. повільно роздивлятися малюнки.
шанувати кожен аркуш. читати з повагою. мабуть, навіть вголос. родини, що зібралася навколо каміну, йопт.
читання як освячена дія. як коли книжки були рідкісними та коштовними. із повним усвідомленням почесності власної читацької місії.

а як на мене, це – анахронізм.
а книжка має бути зручною та _затишною_

після прочитання “Трубадурів імперії” трохи подумала
і побігла купувати _предтечу_ (ткскзт) – “Культуру й імперіялізм” Саїда
дискурс таки торкнув. той, шо постколоніальний. як в ЗП була, цитувала Мєлкому Томпсон великими шматами…

зі: тіко використовувати свіжі теоретичні надбання на практиці я ще не вмію. відписалася нах від юкрейн_раші. Мєлкій, Мєлкій…