Коли бралася за Reading Bingo-2014 у фем-режимі, я ще, жартуючи, писала: а ще можна замахнутися на підліткову версію – укладачі дюже класно штампи простьобували.

І якось так воно вийшло, що протягом року янг-адалт читався досить активно, і вже у грудні з’ясувалося, що дві лінії в мене буде. Шо характерно: попри всі жанрові особливості та обмеження, в цій табличці є кілька справді класних книжок.

Продовжувати читання “Мій читацький 2014-й: YA Reading Bingo” →

Мій читацький експеримент – слідкувати, чи проходять книжки тест Бехдель – впевнено наближується до своєї першої річниці. Але інколи свята приходять раніше. Днями сталася визначна подія – нарешті кількість “трьохбальників”, написаних чоловіками, перестрибнула через десятку. І це круто, я щітаю.

Тож, хоч я й вирішила була: якщо й писати – то про книжки, написані жінками – гадаю, в цьому випадку можна й згадати “білих ворон” незлим тихим словом. Адже результати вимірювання мене дивували всю дорогу: письменники, в яких я була впевнена, що “там з жіночими персонажами все зашибісь” до чесної трійки не дотягували, а ті, яких фіг підозрюватимеш, – спокійно брали планку. Ну, і щоб два рази не ставати, розкажу, як саме можуть виглядати твори, які тест Бехдель завалюють із шиком. Бо якраз нещодавно втрапила на сферичний зразок у вакуумі.

Отже, героїчні 11 творів в хронологічному порядку читання:

* Террі-наше-всьо-Пратчетт “Вор времени” (ну, щодо Пратчетта я й не дуже сумнівалася)

Далі:

Продовжувати читання “Бехдель-статистика та чоловіча творчість” →

Моє шалене читання має передбачувані побічні ефекти. Як і інші маніяки, я чимало часу присвячую пошуками: а чого б оце почитати (зрозуміло, шо ті години можна було б виділити якраз під читання, але…). Але коли йдеться про порпання у свіжовиданому завжди залишається ризик, що про потенційно цікаве я встигну геть забути до того моменту,  коли воно мені таки трапиться.

Тому вирішила раз на тиждень-два робити невеличкі огляди знайденого, аби потім було простіше роздивлятися в книгарнях/бібліотеках/флібустах. Частину з цього фейсбук-френди вже бачили, інше – “свіжак”.

Отже. З українських новинок найбільш цікавими на цей момент здається (пічаль-пічаль) нонфікшн.

По-перше:

Чи то монографія, чи то научпоп (у нас бува фіг розбереш) про концепцію смерті в українців XVIII століття. Тут докладніше.

По-друге, “Дух і літера” переклали Сінтію Озік!

Уняня і таке інше. Але есеї (ху-дож-ку! ху-дож-ку!). Але все одне цікаво – від самого читання змісту ноги засвербіли бігти й шукати. Почитати цей зміст можна отут.

Далі у нас ледь видані та осьо-майже-видані новинки російського ринку (NB: цей пост є суто інформаційним та не є закликом забити на бойкот російських виробників, сама _братніх_ книжок із березня не купую…).

Так, “Азбука” видає вже третю за останні місяці збірку Еліс Манро. От шо з людями видавцями Нобелівка робить.

А ще “Иностранка” згадала про Ісабель Альєнде. І я навіть не знаю, що вигляда спокусливіше.

Оце:

про Санто-Домінго та буття тамтешніх рабів у XVIII ж сторіччі. Я з цього боку досі читала лише Карпентьєра, а кортить ще (особливо як із жіночої точки зору).

А оце:

потенційно ще цікавіше – жіночий ж таки погляд на Конкісту.

А! І знову “Азбука” – там пригадали, що російською ще не перекладали дебютний та титулований роман офігенної Кейт Аткінсон. Алілуйя, переклали.

Буде мені чим закривати квадратик “перша книжка улюбленого автора” у фем-бінго

Уфф, наразі все. Хіба що звітую: “Останню втечу” Трейсі Шевальє росіяни нарешті переклали, видали, вона вже встигла з’явитися у наших любих піратів, ну а я встигла її прочитати. Симпатичний меланхолійний роман про юну квакерку-англійку, яка переїжджає у 1850-му до Штатів та намагається прилаштувати звичні принципи до тамтєшньої “рабської” дійсності.

Традиційне псто )
Це був насичений і справді класний рік читання. Хоча у кількісному сенсі я так і не взяла черговий _моральний_ бар’єр, було прикольно )

Отже
та-дам!

чомусь цього разу я дуже забарилася із своїм щомісячним оглядом читаного. а, виявляється, публіка (в особі Льошки) просить )
отже, минуло лишень півлистопада, і маємо відгук про мй читацький жовтень

оскільки реальність категорично не надихає, продовжую занурюватися у внутрішню еміграції

нова серія вже в ефірі. мій читацький вересень під катом

лише другий день офіційної осені, а згадки про літо вже змушують сумувати. і не сказати, що воно в мене було якимось насичених. у відпустку не ходила, лише разочок з’їздила до ЗП… а що можна згадати? приймала гостей… виховуувала морську свинку… а! читала. читала я багато )

власне, пригадуючи, як я наприкінці травня вже згадувала про англоцентризм свого читання, вирішила було зробити собі подібні статистичні висновки щодо літніх місяців. а потім ідея трішки трасформувалася, ну то – маємо те, що маємо

якщо комусь цікаво, то скорочена версія читацького щодденика плюс невеличке рейтингове номінування під катом

так це за притомний сюжет, ясність стилю, _правильно_ створену атмосферу та живих персонажів

останні двійко днів я вкотре за все це була вдячна Джоанн Харріс (нє, мам, я не _нову_ читала, а так – із старих запасів)…
пам’ятка читаного