Днями спіймала себе на думці, що дрібно-тематичних оглядів у цьому блозі має бути більше. Уррра! А також я геть занедбала свою колекцію. Тому вирішила поєднати приємне і корисне: писати про книжки та показувати своїх дівчаток, коли вони пасуватимуть до теми.

Відповідно, сьогодні у нас в програмі коротка розповідь про “піонерські” (в первісному сенсі слова) книжки, які здалися мені цікавими.

Дитину, що колись зростала на оповідках Майн Ріда романним фронтиром не злякати. Але з віком виявилося, що про повсякденні проблеми сетлерів читати веселіше. Чи то в мені камчатське дитинство не дограло, чи “Анжеліка в Новому Світі” колись справила незабутнє враження, але – маємо, що маємо. Тож сьогодні в програмі три книжки “про побут” і лише одна – “про пригоди”.

Коли йдеться про американську літературу, кажеш “Піонери” – і думаєш про Віллу Кейтер. Хоча якраз оцей роман я в неї не читала. Проте знайома із дотичною “Моєю Антонією“.

Не аж такі дикі простори Середнього Заходу, маленьке містечко, оточене фермами, хлопчина, що зростає у родичів і дружить із сусідськими дівчатами. Більшість люду там іммігранти, а найближча подружка малого Джима – богемка Антонія.

/Що цікаво: судячи за романом, наприкінці 19-початку 20 століття в Штатах чітко розділяли богемців та моравців. Ну, в тих випадках, коли взагалі про це думали. А ще в тексті є хрестоматійні Wild Russians та легенда про весільний почет, переслідуваний вовками/

“Моя Антонія” – така собі трохи відсторонена (через позицію оповідача) історія дорослішання дівчини у несприятливих умовах. Ніби й не трагедія-трагедія, але безперечно драма. Сумна й багато в чому гірка драма втрачених (а, вірніше, нереальних) можливостей. Проте дуже цікава якраз з соціально-побутової точки зору.

Інший, тематично близький роман, є сучаснішим, але розповідає про давніші часи. Це “Последний побег” Трейсі Шевальє.

Продовжувати читання “Книжки про піонерок. У хорошому сенсі цього слова” →

Через об’єктивні причини давно не поповнювала рубрику “законопрожекти”, але сьогодні вже сил нема терпіти. Усі побігли – і я разом з ними. У порядку денному у нас поданий Андрієм Немировський законопроект №3139 “Про регулювання проституції та діяльності секс-закладів”.

NB: нагадую, що я не юристка; відповідно усе, що буде зазначено нижче, є особистою думкою фізичної особи, що має певні навички читання й дешифрування законопроектів, а також частково володіє властивою цій сфері езоповою мовою.

“Во первых строках” свого огляду мушу зазначити: це несерйозно. Якщо це чарівне нєчто нормально пройде Головне науково-експертне управління, то я – кульбабка. А от як специфічний піар (і є варіанти – проти кого) нічьо, може, добре зайти. Особливо, якщо коми на місця розставити.

Поїхали?

Продовжувати читання “Легалайз проституції: Ідіоти наступають” →

Продовжуючи розгрібати борги, повертаюся до теми, яку я полишила була на півслові.

Отже мої міфопоетичні читацькі щоденники дошкандибали до початку нульових.

З 2004 роком все класно – там я також читала переможицю в дорослій категорії. І це була Sunshine Робін МакКінлі.

Я навіть не знаю, як описати цю really weird книжку. Це м’яка і дуууже повільна постапокаліптика, похмуро-романтична вампірятина, історія віднайдення сили та виробничий роман про пекарку. Але разом з тим – незвичний, прикольний та стильний роман. А ще саме тут міститься моя найулюбленіша еротична сцена з усіх дотичних жанрів. Якщо чесно, там справа навіть не дійшла до чогось справді цікавого, але пробирає круто! (чи то я – стара збоченка).

Нічого іншого за той рік я не читала, хоча там у списках кілька ультра-відомих речей, включно із Пратчеттом. Ну, так вийшло.

Продовжувати читання “Міфопоетична премія – дайджест читаного (2000 – 2004 рр)” →

Я сама собі заборгувала купу постів, але за цей випадок справді соромно. Не діло залишати справу не закінченою, особливо, як я вже анонси вішала. Тому продовжую показувати цікаві картинки з українськими марками.

Якщо із зображенням реальних осіб ситуація передбачувано сумна, з етнографією – навпаки майже радісна, то із розділом “Різне” в Укрпошти буває по-різному (перепрошую за банальний каламбур).

Зі спортом все нічогенько. Жіночих фігур там чимало. І, що приємно, узагальнені спортсменки є не лише гімнастками чи фігуристками.

Продовжувати читання “Жіночі образи поміж українських марок. Частина 3: Спорт, мистецтво, всяке різне” →

Минув рівно місяць, і “підфорумних” бажань назбиралося знову. Час їх вже зафіксувати, бо дещо з попереднього списку вже прямує до мене (на жаль, потрапити на Форум особисто в цьому році ніяк, тому пробую змоделювати його віртуально).

І хотілося б вірити, що цікавих книжок ще на один пост буде, але наразі маємо таке:

Про класичну класику казати “гаряча новинка” ніби й не годиться, але я справді чекала на це видання.

Нечасте зачудування: “Вау, мені подобається обкладинка!” – пояснюється просто: вона нетутешня. До того ж – парна до Go Set a Watchman. NB: а другу книжку “Країна мрій” обіцяє видати під кінець року. Я, до речі, вже починаю занотовувати оці “під кінець року/на початку 2016-го”, бо їх таких багато.

Далі.

Продовжувати читання “Форум наближається. Продовження бенкету” →

У цьому випуску книжок буде більше, але про кожну, мабуть, коротше. Бо вже хочеться швидше покінчити із ретроспекцією.

Відмотуючи час назад, мушу констатувати: з 2009 роком в мене повний “дорослий” фейл. А от з дитячого списку знаю, вважай, половину.

Хоча з переможницею того року в мене категорично не склалося.

Про Graceling Кристін Кашор кажуть, що це вартісна книга. Але мій мозок, нормально сприйнявши концепцію таких особливих індивідуальних обдаровань, що серед них є й спричинення смерті, згодом зламався десь на третій главі. Не повірив він у героїню, шкода.

Із іншими книжками з шортлисту пішло краще.

House of Many Ways – третя книжка із “замкової” трилогії Діани Вінн Джонс не дуже схожа на попередні, але сподобалася більше, скажімо, за другу. Це якраз чудовий випадок змалювання _побутової_ магії – як частини нехай своєрідного, але повсякдення (навроді Робін МакКінлі, про яку я так багато торочу). Ну й героїня-книгоманка там прикольна.

Серед інший номінантів того року був Ніл Гейман, і це такий класичний-класичний Гейман _для дітей_.

“Истории с кладбищем” дуже складно знайти відповідний стосик у каталозі. Формально це більдунгсроман, ну й що, що хлопчина зростає на цвинтарі серед привидів та з вампіром-гувернером. Неформально – постмодерновий пазл з алюзій, пародія на вікторіанську та неовікторіанську готику, конспірологічний детектив для середнього шкільного віку… Та багато чого насправді. Цікаво, але якось… Аж надто вишукано – вдивляння в гвинтики та коліщатка “Як жеж це зроблено?” захоплює більше, аніж сюжет.

Йдемо далі.

Продовжувати читання “Міфопоетична премія – дайджест читаного (2005 – 2009 рр)” →

Я вже була письмово пообіцяла взяти блогове “шефство” над Міфопоетичною премією.  Бо мені потрібні додаткові стимули, аби а) частіше писати про фантастику/фентезі; б) більше читати англійською; в) мені просто подобаються тамтешні шортлисти художньо-літературних номінацій, більшість яких дотягує до планки “Загортайте усе!”. Тож я готова взяти на себе обітницю кожного місяця звітувати про прочитання якоїсь книжки з номінованих. Але спочатку треба швиденько, в кількох реченнях, згадати вже читане. Воно того варте.

Найпростіше йти у зворотньому напрямку, тому сьогодні йтиметься про книжки-пошукачки останніх років.

Шортлисти 2015 року провокують замріяне “Оу!”. Не те шоби: “А хто всі ці люди?” – але про лавреаток в обох (доросла та дитяча) категоріях я раніше не чула, та й взагалі – “особисто” знайома лише з трьома авторками на два списки. Зате в одному випадку я все ж читала те, про що йдеться, бо на премію гуртом претендувала бретонська трилогія Робін ЛаФіверс, перші два томи якої мені вже траплялися.

    

Йдеться про цікаве криптоісторичне фентезі із міфологічними мотивами та міцним історичним підґрунтям. Кінець 15 століття, Бретань ще незалежна, але недовго їй лишилося… У центрі оповіді – загадковий монастир, де в ім’я святого Мортейна послушниць виховують… найманими вбивцями. Звучить стрьомно, але – якщо не пристьобуватися – маємо непогане пригодницьке читво, яке ненав’язливо знайомить із історією, а ще є цілком профем. От тільки перша книжка мені сподобалася більше – вона рівніше й спокійніше написана (хоча одна з перших сцен змальовує спробу зґвалтування), бо там рівніша й спокійніша головна героїня – дівчина-селянка з проблемним бекграундом. У другому романі більш вигадливий сюжет, але також психічно нестабільна героїня-аристократка (причому не дуже переконливо прописана) і купа триггерів щодо домашнього насилля. Через все це читання – категорично недитяче, але старшим підліткам може бути цікавим – дівчатка з арбалетами/отрутами втягуються в політику і все закрути…

Серед номінантів 2014-го вже купа знайомих імен, але читала я тільки роман, що того переміг у дорослій категорії – “Голем та Джинн” Хелен Векер.

Продовжувати читання “Міфопоетична премія – дайджест читаного (2010-2015 рр)” →

Здається, цього року Форум трапиться без мене, але це не заважає плекати агресивні DoWant-настрої (пам’ятає картинку з білочкою?). Тому в цьому вішлистовому випуску будуть лише новинки – книжки, що виходять просто зараз або вийдуть у першій половині вересня.

Пункт номер один у нас з категорії “Та невже?”. Бо цю книжку обіцяли давно.

Півцарства за. Конні Вілліс абсолютно божественна, а Думсдей Бук – книжка, що дуже ефективно вимотує душу. Я вже й призабула, що худло може провокувати такого масштабу катарсис. А, ну раптом хто не в курсі – йдеться про темпоральне “попаданство”. Ківрін, студентку історичного, відправляють у Середньовіччя, але трохи лажають із розрахунками (уже маю книжку).

Далі у випуску:

Продовжувати читання “Книжковий вішлист: Форум наближається” →

Продовжуємо розмову – цього разу просто про красиві картинки.

Якщо серед зображень реальних осіб жінки складають категоричну меншість, то коли мова йде про картинки з етнографії – ситуація змінюється. Жіночі зображення використовуються (разом з чоловічими й самі по собі), здається, набагато частіше, ніж суто чоловічі (хіба що марка презентує якийсь традиційний тип чоловічої діяльності – таке теж бувало). Причини, мабуть, очевидні – більший градус кавайності плюс прикольні строї. Жіночі ролі там цілком традиційні, але, дивлячись на серії марок деяких держав взагалі важко повірити, що у них там жінки є. З Україною не так.  А загалом “етнографічні” марки поділяються на кілька типів:

* презентація побуту/традиційної діяльності;

* презентація (елементів) костюмів;

* презентація традицій (переважно обрядів).

І це логічно – все ж таки марки – штука експортна, і серед них є надзвичайно прикольні.Далі я спробую згрупувати марки за цима умовними категоріями. Рік випуску окремо згадувати, мабуть, не буду – його можна роздивитися на зображенні Але якщо з’являться питання – запитуйте.

Отже приклади корисної  діяльності опинилася на марках вже у перших серіях, що були видруковані за незалежності. Була така лінійка “Давня Україна”, у неї входили марки “Чумаки” і всякі інші. Ну й “Жниці” були.

Трохи раніше вийшло кілька марок, присвячених діяспорянам. У рубрику згодяться.

Продовжувати читання “Жіночі образи поміж українських марок. Частина 2: Відблиски етнографії” →

Минуло більш як півроку, і мій статистичний експеримент назбирав ще десяток писаних чоловіками книжок, які проходять тест Бехдель. Хоча, по-чесному, дев’ять, адже я тоді пізно схаменулася. Головний мінус підрахунків – я “чоловічих” книжок читаю менше, тому на об’єктивність-об’єктивність претендувати не можу. З іншого боку, все ж таки моє коло читання й не настільки вузьке, аби романів, що проходять тест, ледь-ледь десяток за сім місяців назбирався. Хм…

З іншого боку є й плюси. Якщо минулого разу більшість текстів не були сюрпризними, то в цій порції “Та ви шо!” побільшало. То що ми тут маємо?

Про “Люблинского штукаря” Зінгера, що йде за номером 11, я згадувала ще восени.

Далі в порядку прочитання.

* Мілан Кундера “Книга смеха и забвения” – класична класика 20 століття справляє трохи дивне враження. Але жінки примудрилися поговорити не лише про чоловіків (а у Кундери це – справа нечаста).

* Майкл Суенвік “Дочь железного дракона” – беззастережно й бездоганно. Тут не лише головна героїня жінка, тут оповідь цілком прожіноча і по-своєму прикольна в деталях. А крім того – рідкісний випадок, коли реконструкцію жіночої сексуальності читати справді цікаво (і не те, щоб воно вийшло якесь дуже близьке, та порівняно з більшістю іншого… ризик забитися фейспалмами був менший). Якщо (техно)фентезі добре заходить – рекомендую. Там принаймні є про що подискутувати на виході.

* Едвард Морган Форстер “Комната с видом на Арно” – цього разу тест охайно пройшла вже британська класична класика. І хоча тут сюжет вже “заміжжя-центричний” почитати було цікаво (а можна й екранізацію із юною Геленою Бонем-Картер подивитися – симпатично вийшло).

* Карл Йорген Вальгрен “Водяной” – а це вже страшна річ. Суворий скандинавський янг-адалт – соціалка про асоціальну родину, педагогічно занедбаних дітей, малолітніх злочинців, булінг, анальне згвалтування, вбивство кошенят, а ще – про справжню русалку. Вірніше, русала. До блювання неприємне читання, але головна героїня там неймовірна! Продовжувати читання “Вузьке коло. Ще про “чоловічий” тест Бехдель” →

Нещодавно я для себе наново – тобто, з практичної точки зору – відкрила існування лего-фігурок. А почалося все з того, що ми з братом спробували виловити Ктулху з найсвіжішої серії (офіційно він зветься Alien Trooper). Дві спроби були невдалими, але я вже, як та кішка в порохотяг – втягнулася. Сьогодні подарувала себе до свята новий пакетик, а там – нарешті – трапився жіночий персонаж – Диско Дива. Отака:

О! – подумала я и вирішила зробити огляд жіночих фігурок. Упевнена, що в англомовному сегменті це вже давно й багато разів зробили, але, прімо, мені цього хочеться, секундо – зрештою сьогодні КомікКон, на який я так і не дійду )

Тож ситуація із лего-фігурками складається за схемою: так, це жах, але не те щоб жах-жах-жах. Жіночі персонажі все ще в загоні, але їх потроху стає більше, вони цікавішають і навіть не завжди є аналогами чоловічих фігурок. Плекаю надію, що ситуація покращуватиметься. А ще подумки складаю гіпотетичний лист-прохання до Лего – треба визначитися, кого мені не вистачає )

Починалося все сумно. У першій серії дівчаток було двоє, і вони були… стереотипні – назвемо це ввічливо. Чірлідерка та медсестра.

    

Далі – трохи краще. Принаймні у другій серії їх вже було троє: пляжна рятувальниця (привіт Памелі Андерсон), поп-співачка та відьма – нічого оригінального.

         

Під катом – багацько картинок, я попередила.

Продовжувати читання “Лего-фігурки: жіноча чверть царства” →

Після того, як я згадувала у ФБ про видання “Вина самотності” російською, мене замкнуло на двох думках. Перша: а українською воно вже кілька років як видане, а люди, може, й не знають” (не всі ж маніакально гасають інтернетиками, полюючи на новинки). Друга: а чого б оце не впорядкувати власний шоп-лист із рекламними цілями. Ну, цей, про хороші книжки розказати, ну й кому треба понатякати )

Тому я вирішила раз на два місяці вішати перелік із п’яти книжок різних письменниць. Таких книжок, які б я сама хотіла купити. Разом з тим – обіцяю протягом наступного “звітнього” періоду хоча б одну з цих книжок купити – і про неї розповісти. Ну, а якщо хтось хоче зробити мені подарунок, я ж тільки “за” 🙂

Поїхали?

Якщо вже згадали про Ірен Немировськи, спішу повідомити (раптом хтось не чув), що окрім “Вина” ще у 2012 році було видано “Французьку сюїту“. Якщо чесно, я її не купую, бо боюся читати. Але нещодавно зустріла згадку про свіженьку екранізацію і, думаю, вже час взятися.

 

“Не минуло й 15 років, як українською видали “Шоколад“. Oh wait…”, – думала я минулої зими. Звісно, що я читала цей роман Гаррис. Я в неї вже майже все читала, окрім першого роману, останнього, підліткових книжок та кулінарних (ага, із усього цього найбільше кортить почитати кулінарні, але вони дорогі). Проте не в тому діло. Як на мене, подібні ініціативи КСД треба підтримувати. Вони взагалі взяли хороший курс на безпрограшні бестселери.

Далі:

Продовжувати читання “Книжковий вішлист: травень-червень” →