Днями я у фейсбучику бурхливо раділа результатам Г’юго.

Енн Лекі таки зробила триплет й отримала три основні премії та купу інших. Плюс номінації на ще інші, включаючи Philip K. Dick Award та дуже цікаву The James Tiptree, Jr. Award.

Ну й особливого присмаку додає те, що це в Лекі дебютний роман. Тепер аж лячно братися: не лише через мову, а ще, бо: та що ж там аж такого? Хоча попередній бурхливий дебют в фантастичній літературі – “The Windup Girl” Бачігалупі я читала. Не можу сказати, що беззастережно сподобалося, але книжка дуже цікава. Ну, подивимося й тут.

І ще про дебюти, але особисті та місцеві ) Останніми роками я інколи меланхолійно спостерігала за конкурсами оповідань під егідою “Зоряної фортеці“. Хоча “спостерігала” – надто гучне слово. Читала звіти про результати та інколи оповідання переможців. А цього літа раптово набріла на старт “мантикорного” конкурсу мініатюр за мотивами творчості Коцюбинського. І нєжданчіком зрозуміла: а я знаю, як треба )

Деталі?

Продовжувати читання “Фантастичні дебюти: великі світи та маленькі світенята” →

Двійко місяців поспіль ловила собе на думці: серед читаного чомусь стає незвично багато фантастики. Ну й фентезі, але я його останніми роками читала більше, аніж сайфай. Гммм, подумала я, а, може, зробити собі як у щасливі підліткові часи: сезон незамутньонного жанрового читання?

А чом би й ні. Тож щонайменш на січень (а ймовірніше – до кінця зими) я запустила свій власний флешмоб. Читаю лише фантастику, фентезі, може, містику Кінг-формату, але це вже не факт. Цікаво, як воно буде, бо послідовно непослідовні списки to-read для мене – комфортна норма. А тут таке призабуте “обмеження”.

Та я, власне, про що. Очі розбіглися, стільки всього, а за що хапатися – незрозуміло. Поки що встигла освоїти “Вор времени” (але ж Пратчетт – то безпрограшний варіант) та – зненацька! – “Свидание с Рамой”. І ніби є, з чого вибрати, але все ж…

Друзі, а порадьте мені книжок під ці жанрові обмеження, га? Смакові нє-нє-нє! в мене мінімальні: не дуже хочеться космоопери, бо я якраз встрягла у бараярський цикл, а ще з минулого літа обіцяю собі прочитати “Падение Гипериона”. То ця ніша закрита. А ще погано жується традиційна та/або попаданська фентезятина. Фентезятина оригінальна чи (NB) більш-менш брутальна (ну, знаєте, Сапек, Мартін, “Чорний загін”) – радо вітається.

Що ще… Як вже якось казала – щиро люблю урбан-фентезі. Можна навіть про вампірів (аби не про самісіньких перевертнів, хіба що східних), але найкраще – про фейрі-ши. Не цураюся янг-адалту, якщо там підліткове кохання – не головна тема. Люблю мандрівні сюжети, переспівані казки (що цинічніше, то краще). Історичні екскурси, далекі подорожі. Політику, геополітику і багато-багато-багато інтриг (так, словосполучення “професійна деформація” я вже чула). Вікторіанську епоху та стьоб над вікторіанством, відповідно, купу дотичних -панків. Нещодавно, читаючи “Заводную” Бачігалупі, нарешті зрозуміла, що біопанк – теж може бути цікавезним напрямом. Фух. Що ще? Екзотика – тобто хоча б не стандартні США, Британія, Канада? Постапокаліптика? Класнична нечитана фантастика? Та багато всього, якби ж тільки знаття, що ж варте уваги!

То порадите? Будь лаааааааска!

ЗІ: не_формальне проходження тесту Бехдель, чи, коротше кажучи, наявність немеблевих та нешаблонних жіночих персонажів – окремий товстий плюс…

ЗЗІ: Олю, Селіна це не стосується. Я про нього пам’ятаю )))

Виявляється моя улюблена на сьогодні молода урбан-фентезістка Seanan McGuire (так, я люблю цей жанр, а ще я люблю читати про ельфів-фейрі-ши, а на тлі стандартних підліткових шмарклів, якими фонтанує книжковий ринок у цьому сегменті, МакГвайр з її спокійними приємними та недурними майже-детективами справжня пусєчка) цього року на всі усюди номінована на Х’юго – за роман, новеллу та двічі – за повісті.
Переважно під псевдо за зомбячу серію (не читала, але тепер замислилася) і ще, не знаю, за що саме, під рідним ім’ям. Може, щось і отримає…

Хих, відчуваю себе просто читачем-першовідкривачем талантів :Р

Але насправді вона пише хоча й віднедавна, але дуууже багато, тож в Америці більш-менш відома. То тут її так не перекладають, що я після першої книжки з Октобер-Дей-серії, виданої російською Азбукою, пошкандибала читати оригінали

Традиційне псто )
Це був насичений і справді класний рік читання. Хоча у кількісному сенсі я так і не взяла черговий _моральний_ бар’єр, було прикольно )

Отже
та-дам!

нещодавно через ЖЖ я прикупила була собі шмат чужої бібліотеки фантастики. природно, що книжки із загашників виявилися не дуже свіжими – від 1988 до 1995 (чи щось близько того) років народження.
переважно найкласичніша класика. плюс Карсак для Мєлкого. плюс збірочка польських фантастів, де видруковано оповідання “Ведун”. ну знаєте… “Потом рассказывали, что человек этот вошел в город с севера, через ворота Канатчиков”. зрозуміло, що знане воно за іншою версією, але сам факт… видання 1990 року. перший переклад. раритет-с!

і про переклади. уявлення про шалені дев’яності змусило трішки замислитися. на перший погляд, частина текстів має цілком нормальний та звичний вигляд (включаючи й ті варіанти, що стали вже класичними

але, відчуваю, попереду багато чудових відкритів.
бо томик Каттнера порадував вже з перших рядків
присвята до “В глубь времен”
“Филиппу Г. Ловекрафту и “Мифам Кхултхи” посвящается”
чийсь мозок вже приречений

чомусь цього разу я дуже забарилася із своїм щомісячним оглядом читаного. а, виявляється, публіка (в особі Льошки) просить )
отже, минуло лишень півлистопада, і маємо відгук про мй читацький жовтень

узялася повільно та притомно (а не як у гарачкові підліткові роки, коли книжки читалися таким гуртом, що пам’ять про половину читаного завіялася кудись далеко-далеко) частково – перечитувати, частково – читати вперше класичну фантастику

нині черга дійшла до жмута творів Саймака
із передмови до Міста

Я был убежден тогда и еще сильнее убежден теперь, что города – анахронизм, от которого нам пора избавляться. В последние годы кризис городов стал еще очевиднее. Типичный современный город – это блестящий центр, окруженный разрастающимися кольцами гетто. Когда-то давно, когда средства связи и транспорт были примитивны и медлительны, в существовании городов был свой смысл. Поначалу люди сбивались в них ради безопасности, позже чтобы удобнее было вести дела. Теперь города утратили функцию защитного сооружения; большей частью за городом жить даже безопаснее, чем в его стенах. А современные средства связи упразднили необходимость жить по соседству со своим деловым партнером. Для деловых операций совершенно неважно, где находится ваш партнер – на соседней улице или за несколько тысяч миль. Город пережил свое предназначение; поддерживать в нем жизнь накладно, жить неуютно, а дышать нечем.

саймакове _тоді_ – 1952. _тепер_ – 1981. минуло ще тридцять років, життя продовжує змінюватися, современные средства связи aka інет абсолютно упразднили необходимость жить по соседству со своим деловым партнером…
а ми все ще живемо в містах
(хоча бажання зав’язати з цією практикою з’являється все частіше…)

лише другий день офіційної осені, а згадки про літо вже змушують сумувати. і не сказати, що воно в мене було якимось насичених. у відпустку не ходила, лише разочок з’їздила до ЗП… а що можна згадати? приймала гостей… виховуувала морську свинку… а! читала. читала я багато )

власне, пригадуючи, як я наприкінці травня вже згадувала про англоцентризм свого читання, вирішила було зробити собі подібні статистичні висновки щодо літніх місяців. а потім ідея трішки трасформувалася, ну то – маємо те, що маємо

якщо комусь цікаво, то скорочена версія читацького щодденика плюс невеличке рейтингове номінування під катом

взялася за подаровані братом Tales from Earthsea, і насолоджуюся вже передмовою
у якій ЛеГуїн затято трамбує _капіталізацію фантазії_
такий запал. в такому віці. ех!

…люди, в сущности, стремятся в царство фантазии именно в поисках стабильности, в поисках неизменных древних истин, ясности и простоты.

И капиталистические предприятия с готовностью их этим обеспечивают. Спрос, как говорится, порождает предложение. Фантазия становится товаром, отраслью промышленности.
продовження цькування під катом

виникло питання до громадськості, сподіваюся, хтось підкаже )))

майже на рівному місці з’явилося бажання почитати Хайнлайна
але потребую поради, що саме ) бо обсяги величеньки – не знаю, з якого боку підступитися, а цікаво. до того ж готова купувати в паперовому вигляді, тому хочеться зіпхати на когось відповідальність :Р

до цього моменту я з ним стикалася лише в дитинстві і дуже скраєчку… власне запам’ятались лише Имею скафандр – готов путешествовать та Чужак в чужой стране. останнє, пам’ятаю, добряче вдарило по моїх тринадцятирічних мізках…

то… може… хтось? га?