Протягом місяців, що минули, в мене не лише із географією читання була біда-біда. Із головним челенджем справи також йшли не дуже. І нова картинка непринципово відрізняється від попередньої. Навіть дрібне читерство не врятувало.
Свіжі пташечки з’явилися лише в кількох квадратиках.
Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Третій квартал”
Сьогодні забрала з пошти останню “підфорумну” посилку – від видавництва “Богдан”. Результати мого порівняно скромного шопінгу виглядають отак. Усе, крім Бічер-Стоу – новесенькі новинки, дещо вже прочитано (а щось з цього – піде на обмін), інше – чекатиме на свою чергу. Для почуття “Задоволена, як три стада слонів” дечого все ж таки не вистачає, але в цілому – уняня!
І, оскільки дещо з вішлиста повикреслювалося, треба його поповнити.
Під катом буде мій “післяфорумний” перелік: те, що не потрапило у попередні огляди. Бо запізно анонсували. Чи надто тихо. Чи я просто не звернула увагу на потенційно цікаві книжки. А про них треба знати.
Продовжувати читання “Мій віртуальний Форум: Результати та Відкладені можливості”
Днями спіймала себе на думці, що дрібно-тематичних оглядів у цьому блозі має бути більше. Уррра! А також я геть занедбала свою колекцію. Тому вирішила поєднати приємне і корисне: писати про книжки та показувати своїх дівчаток, коли вони пасуватимуть до теми.
Відповідно, сьогодні у нас в програмі коротка розповідь про “піонерські” (в первісному сенсі слова) книжки, які здалися мені цікавими.
Дитину, що колись зростала на оповідках Майн Ріда романним фронтиром не злякати. Але з віком виявилося, що про повсякденні проблеми сетлерів читати веселіше. Чи то в мені камчатське дитинство не дограло, чи “Анжеліка в Новому Світі” колись справила незабутнє враження, але – маємо, що маємо. Тож сьогодні в програмі три книжки “про побут” і лише одна – “про пригоди”.
Коли йдеться про американську літературу, кажеш “Піонери” – і думаєш про Віллу Кейтер. Хоча якраз оцей роман я в неї не читала. Проте знайома із дотичною “Моєю Антонією“.
Не аж такі дикі простори Середнього Заходу, маленьке містечко, оточене фермами, хлопчина, що зростає у родичів і дружить із сусідськими дівчатами. Більшість люду там іммігранти, а найближча подружка малого Джима – богемка Антонія.
/Що цікаво: судячи за романом, наприкінці 19-початку 20 століття в Штатах чітко розділяли богемців та моравців. Ну, в тих випадках, коли взагалі про це думали. А ще в тексті є хрестоматійні Wild Russians та легенда про весільний почет, переслідуваний вовками/
“Моя Антонія” – така собі трохи відсторонена (через позицію оповідача) історія дорослішання дівчини у несприятливих умовах. Ніби й не трагедія-трагедія, але безперечно драма. Сумна й багато в чому гірка драма втрачених (а, вірніше, нереальних) можливостей. Проте дуже цікава якраз з соціально-побутової точки зору.
Інший, тематично близький роман, є сучаснішим, але розповідає про давніші часи. Це “Последний побег” Трейсі Шевальє.
Продовжувати читання “Книжки про піонерок. У хорошому сенсі цього слова”
Щиро кажучи, я не збиралася знову (та скільки ж можна!) писати про книжки Ніла Геймана. Але хмурий ранок і – судячи з усього – ще гірше пообіддя просто-таки вимагають додати прекрасного в стрічку.
Тому коротенько та з картинками про “Сплячу та веретено“.
Що буде зі старою казкою, якщо рятувати Сплячу красуню піде Білосніжка? Суб’єктність, емпаурмент, гендер-світч?
После этого настал черед королевского жениха. Ему сказали, чтобы он не принимал близко к сердцу и что они все равно скоро поженятся, и плевать, что он всего только принц, а она уже королева. В подтверждение своих слов ее величество пощекотала юношу под подбородком (на редкость хорошеньким) и целовала, пока на губах у него не распустилась улыбка.
Потом она приказала принести ее кольчугу.
И меч.
И мешок провизии.
И привести коня.
А потом вскочила в седло и поскакала прямиком на восток.
Буде все! причому по-чесному. Тест Бехдель, до речі, текст не пройде – там у героїнь немає власних імен, казка все ж таки. Зате можна втішитися ілюстраціями – за них відповідає Крис Риделл.
Захват, слина, конвульсії, хочу-не-здужу. Але англомовну версію, бо сумніваюся, що хтось візьметься за таке українською. До речі, а хто б з українських видавництв в принципі міг долучитися до перекладів графічних романів чи ілюстрованих книжок для дорослих? Ніша вузька, продукція дорога… Сірєнєвєнькій бєспєрспєктівняк якийсь проглядає.
І ще кілька картинок, взятих з Лайвлібу.
Продовжуючи розгрібати борги, повертаюся до теми, яку я полишила була на півслові.
Отже мої міфопоетичні читацькі щоденники дошкандибали до початку нульових.
З 2004 роком все класно – там я також читала переможицю в дорослій категорії. І це була Sunshine Робін МакКінлі.
Я навіть не знаю, як описати цю really weird книжку. Це м’яка і дуууже повільна постапокаліптика, похмуро-романтична вампірятина, історія віднайдення сили та виробничий роман про пекарку. Але разом з тим – незвичний, прикольний та стильний роман. А ще саме тут міститься моя найулюбленіша еротична сцена з усіх дотичних жанрів. Якщо чесно, там справа навіть не дійшла до чогось справді цікавого, але пробирає круто! (чи то я – стара збоченка).
Нічого іншого за той рік я не читала, хоча там у списках кілька ультра-відомих речей, включно із Пратчеттом. Ну, так вийшло.
Продовжувати читання “Міфопоетична премія – дайджест читаного (2000 – 2004 рр)”
У цьому випуску книжок буде більше, але про кожну, мабуть, коротше. Бо вже хочеться швидше покінчити із ретроспекцією.
Відмотуючи час назад, мушу констатувати: з 2009 роком в мене повний “дорослий” фейл. А от з дитячого списку знаю, вважай, половину.
Хоча з переможницею того року в мене категорично не склалося.
Про Graceling Кристін Кашор кажуть, що це вартісна книга. Але мій мозок, нормально сприйнявши концепцію таких особливих індивідуальних обдаровань, що серед них є й спричинення смерті, згодом зламався десь на третій главі. Не повірив він у героїню, шкода.
Із іншими книжками з шортлисту пішло краще.
House of Many Ways – третя книжка із “замкової” трилогії Діани Вінн Джонс не дуже схожа на попередні, але сподобалася більше, скажімо, за другу. Це якраз чудовий випадок змалювання _побутової_ магії – як частини нехай своєрідного, але повсякдення (навроді Робін МакКінлі, про яку я так багато торочу). Ну й героїня-книгоманка там прикольна.
Серед інший номінантів того року був Ніл Гейман, і це такий класичний-класичний Гейман _для дітей_.
“Истории с кладбищем” дуже складно знайти відповідний стосик у каталозі. Формально це більдунгсроман, ну й що, що хлопчина зростає на цвинтарі серед привидів та з вампіром-гувернером. Неформально – постмодерновий пазл з алюзій, пародія на вікторіанську та неовікторіанську готику, конспірологічний детектив для середнього шкільного віку… Та багато чого насправді. Цікаво, але якось… Аж надто вишукано – вдивляння в гвинтики та коліщатка “Як жеж це зроблено?” захоплює більше, аніж сюжет.
Йдемо далі.
Продовжувати читання “Міфопоетична премія – дайджест читаного (2005 – 2009 рр)”
Я вже була письмово пообіцяла взяти блогове “шефство” над Міфопоетичною премією. Бо мені потрібні додаткові стимули, аби а) частіше писати про фантастику/фентезі; б) більше читати англійською; в) мені просто подобаються тамтешні шортлисти художньо-літературних номінацій, більшість яких дотягує до планки “Загортайте усе!”. Тож я готова взяти на себе обітницю кожного місяця звітувати про прочитання якоїсь книжки з номінованих. Але спочатку треба швиденько, в кількох реченнях, згадати вже читане. Воно того варте.
Найпростіше йти у зворотньому напрямку, тому сьогодні йтиметься про книжки-пошукачки останніх років.
Шортлисти 2015 року провокують замріяне “Оу!”. Не те шоби: “А хто всі ці люди?” – але про лавреаток в обох (доросла та дитяча) категоріях я раніше не чула, та й взагалі – “особисто” знайома лише з трьома авторками на два списки. Зате в одному випадку я все ж читала те, про що йдеться, бо на премію гуртом претендувала бретонська трилогія Робін ЛаФіверс, перші два томи якої мені вже траплялися.
Йдеться про цікаве криптоісторичне фентезі із міфологічними мотивами та міцним історичним підґрунтям. Кінець 15 століття, Бретань ще незалежна, але недовго їй лишилося… У центрі оповіді – загадковий монастир, де в ім’я святого Мортейна послушниць виховують… найманими вбивцями. Звучить стрьомно, але – якщо не пристьобуватися – маємо непогане пригодницьке читво, яке ненав’язливо знайомить із історією, а ще є цілком профем. От тільки перша книжка мені сподобалася більше – вона рівніше й спокійніше написана (хоча одна з перших сцен змальовує спробу зґвалтування), бо там рівніша й спокійніша головна героїня – дівчина-селянка з проблемним бекграундом. У другому романі більш вигадливий сюжет, але також психічно нестабільна героїня-аристократка (причому не дуже переконливо прописана) і купа триггерів щодо домашнього насилля. Через все це читання – категорично недитяче, але старшим підліткам може бути цікавим – дівчатка з арбалетами/отрутами втягуються в політику і все закрути…
Серед номінантів 2014-го вже купа знайомих імен, але читала я тільки роман, що того переміг у дорослій категорії – “Голем та Джинн” Хелен Векер.
Продовжувати читання “Міфопоетична премія – дайджест читаного (2010-2015 рр)”
Продовжую потроху розставляти пташечки. За перші три місяці року йшлося лише про 9 “done!”. Наступний сезон видався кращим. Аж 13 пунктів у нашу скарбничку! Так, знаю, що темпи непереконливі, але зазвичай бесіди із внутрішнім голосом закінчуються приблизно так: “Ксеню, камон! Книжка, написана жінкою? Книжка, написана іншою мовою? Дія в іншій країні?”, – і я заспокоююся (хоча є й направду проблемні пункти).
У будь-якому разі просто зараз картинка виглядає так.
А свіжі надбання тут такі:
Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Другий квартал”
Тільки-но дочитала другу книжку з Fairyland-циклу Кетрін Валенте: історії про дівчинку Вересень, що потрапляє в Чарівний Край із виразним кельтським (але не лише таким) присмаком. Перша книжка мені зайшла краще, але вона багато в чому ближче до постмодернової забавки з тих, що дорослі верещать від радощів, аніж до правдешньої книжки для середнього шкільного віку. Друга книжка з циклу вже в цьому сенсі рівніша та виваженіша. Мабуть, з педагогічної точки зору це крутіше, але мені вже не настільки весело. Енівей, оцих самих виховних моментів у творі чимало, і вони цікаві. Центрова тема – свобода волі та вчинків. Але є ще дещо 🙂
… когда охотники увидели, как мы превращаемся, и узнали наш секрет, они захотели большего, чем жаркое из оленины. Они воровали наши шкуры и прятали их от нас, а когда твоя шкура у кого-то в руках, ты остаешься с ним и занимаешься стряпней и уборкой, и рожаешь ему оленят, пока он не умрет от старости. Но даже после этого не всегда удается найти спрятанную шкуру. Приходится сжигать дом, чтобы выловить ее, всплывающую из пепла. Они гнались за нами всю дорогу до Волшебной Страны. С небес и прямо в лес. С тех пор мы и прячемся здесь от них.
– Вы же все равно убираете и готовите, – нерешительно проговорила Сентябрь. Один из мальчиков-веркарибу с оленьими ушами, месивший тесто, поднял на нее взгляд; уши его были припорошены мукой. Сентябрь вспомнила, как однажды, вместо того чтобы учить длину окружности и площадь круга, читала про селков – как эти прекрасные морские котики в пятнистых шкурах превращались в женщин и селились уже не в море. Тут же она представила скоростное шоссе на луну, освещенное жемчужными уличными фонарями. Это было так прекрасно и пугающе, что руки ее слегка задрожали.
– Мы готовим для себя. Убираем тоже для себя – мы любим, чтобы полы блестели, – отрезала Тайга. – Это совсем другое. Если ты ухаживаешь за домом и улучшаешь его, потому что это твой дом, дом, который ты построил и которым гордишься, – это совсем не то что надраивать его, потому что кто-то тебе так велел.
Подальше розгортання думки “Шлюбні ігри як полювання” та ще смаколик – під катом.
Минуло більш як півроку, і мій статистичний експеримент назбирав ще десяток писаних чоловіками книжок, які проходять тест Бехдель. Хоча, по-чесному, дев’ять, адже я тоді пізно схаменулася. Головний мінус підрахунків – я “чоловічих” книжок читаю менше, тому на об’єктивність-об’єктивність претендувати не можу. З іншого боку, все ж таки моє коло читання й не настільки вузьке, аби романів, що проходять тест, ледь-ледь десяток за сім місяців назбирався. Хм…
З іншого боку є й плюси. Якщо минулого разу більшість текстів не були сюрпризними, то в цій порції “Та ви шо!” побільшало. То що ми тут маємо?
Про “Люблинского штукаря” Зінгера, що йде за номером 11, я згадувала ще восени.
Далі в порядку прочитання.
* Мілан Кундера “Книга смеха и забвения” – класична класика 20 століття справляє трохи дивне враження. Але жінки примудрилися поговорити не лише про чоловіків (а у Кундери це – справа нечаста).
* Майкл Суенвік “Дочь железного дракона” – беззастережно й бездоганно. Тут не лише головна героїня жінка, тут оповідь цілком прожіноча і по-своєму прикольна в деталях. А крім того – рідкісний випадок, коли реконструкцію жіночої сексуальності читати справді цікаво (і не те, щоб воно вийшло якесь дуже близьке, та порівняно з більшістю іншого… ризик забитися фейспалмами був менший). Якщо (техно)фентезі добре заходить – рекомендую. Там принаймні є про що подискутувати на виході.
* Едвард Морган Форстер “Комната с видом на Арно” – цього разу тест охайно пройшла вже британська класична класика. І хоча тут сюжет вже “заміжжя-центричний” почитати було цікаво (а можна й екранізацію із юною Геленою Бонем-Картер подивитися – симпатично вийшло).
* Карл Йорген Вальгрен “Водяной” – а це вже страшна річ. Суворий скандинавський янг-адалт – соціалка про асоціальну родину, педагогічно занедбаних дітей, малолітніх злочинців, булінг, анальне згвалтування, вбивство кошенят, а ще – про справжню русалку. Вірніше, русала. До блювання неприємне читання, але головна героїня там неймовірна! Продовжувати читання “Вузьке коло. Ще про “чоловічий” тест Бехдель”
І не сказати ж, що саме літо – ідеальний час для “Я не хочу читати серйозні книжки, я хочу фир-фир-фир та мімімі”. Бо насправді такий настрій накриває і взимку, і коли осінь стає справжньою, і навесні, коли та весна вирішила забаритися. Проте на читання фігні легких книжок є тримісячна індульгенція. Ну і нехай.
Моє уявлення про _припустимо легке_ читання трохи розходиться із загально прийнятним, але стосовно переспівів класичних казок неважко дійти згоди, правда ж? Отже в сьогоднішньому випуску “Літніх читань” – огляд трьох таких переспівів двох казок однієї письменниці. “Отаке”.
Жодну з цих книжок не назвеш гарячою новинкою (хіба що йдеться про російські переклади – але тоді мова лише про два романи з трьох) чи оригінальним прочитанням. З трьох романів як фентезі можна визначити лише один – там хоч світ є, на відміну від інших двох. Проте вони приємні, симпатичні, в міру романтичні і місцями навіть – фемініст-френдлі. Так про що це я розводжуся? Про Folktales Робін МакКінлі.
Спершу про щойно дочитане. Як не важко здогадатися, Spindle’s End (або ж “Проклятие феи“) – це про сплячу красуню. Якщо минулорічна “Малефісента” – це ода “надривам”, то тут із стандартної казки зробили… виробничий роман, їйбо! І в центрі оповіді не стільки проклята принцеса, і навіть не феї, які рятують її від того прокляття. Це роман про світ, змушений якось призвичаюватися до повсякчасної та всюдисущої “сирої” магії.
Люди либо любили эту страну и не представляли жизни в другом месте, либо ненавидели ее, уезжали, как только им подворачивалась возможность, и никогда не возвращались. Те, кто любил ее, непременно в один из дней ранней осени с радостью взбирались на холм близ своей деревни и слушали, как нива поет мадригалы, а потом рассказывали об этом внукам, как в других странах рассказывают о пари, однажды выигранном в трактире, или о яблочном пироге, завоевавшем первое место на сельском празднике. Те, кто жил там, запоминали, как следует поступать: скажем, раз в неделю класть в чайник щепотку сушеной джа или, перед тем как воткнуть нож в буханку хлеба, просить ее остаться буханкой хлеба.
Продовжувати читання “Літні читання. Старі нові старі казки”
Тільки-но оголосили результати Небьюли-2014, як я бадьоро пострибала шукати, а що з цього можна почитати. Змушена повідомити: шоп забезгрошей – здається, лише переможицю з найкращим оповіданням. Зате легально, сухо й комфортно – дякувати Всесвіту за існування Apex.
Мені оці Jackalope Wives дуже сподобалися. Історія простенька, сюжет прямий та передбачуваний, проте якось несподівано душевно вийшло. Або – цитуючи ГудРідз:
Jackalope Wives by Ursula Vernon
My rating: 5 of 5 stars
Чарівно прозора й дуже сумна історія про те, що найбільше важить право вибору. Що магія боїться невмілих рук. Що розгрібати чужі факапи – справа невдячна, але хто це зробить, як не бабуня за внука. А ще про те, що саме поганого в амбівалетності і які проблеми спричиняє невизначеність форми… Давно знайома оповідь про царівну-лебідь/селкі/принцесу-павлін/потрібне підставити/ переїхала у північноамериканську пустелю і чудово почувається поміж кактусів, койотів та гримучих змій.
(а ще 5 тисяч слів не завадили пройти тест Бехдель – хоч із заувагами. Це так – до питання гнучкості малої прози…)
І крім усього іншого завдяки цьому оповіданню я зробила дивне відкриття: виявляється рогаті зайці-зайцелопи-кролені (українською останній варіант мені звучить найкраще) – це неабиякий шмат американського фольклору. Нє, сама по собі ідея няшна, особливо, як фотошоп з’явився. Але індустрія опудалок кролів з прифігаченими рогами – це вже якось нєздраво.
Уже місяць збиралася розповісти трохи про класну книжку, та все якось не випадало. А зараз воно цікаво виглядатиме після попереднього постинга ) Адже йдеться про такий нечастий випадок як: текст (товстезний роман, між іншим) тест Бехдель не пройшов, і нехай – vaya con dios. Бо а) вдало обрано сеттинг; б) усьо замотивовано; в) є бонуси :Р У тому числі – поетичні.
Йдеться про River of Stars Гая Гевріела Кея – умовний другий том із циклу про Ки Катай.
Якщо події “Піднебесної” співвідносилися із герцем часів династії Тан, то тут все відбувається трохи пізніше. Дванадцяте століття, власне – визнає післямова. І то треба було б в ту післямову завчасно залізти, бо тундра-я дві третини книги вперто натягувала події на монгольську навалу, хоча матеріал опирався із пристрастю. Цьогорічний “Марко Поло” поплутав – зізнаюся чесно (хоча мені й натякали: а подивися-но на чжурчженів… ага).
Оце і є вищезгадане “А” ) У “Піднебесній” з героїнями (три центрові та купа помітних другого-третього плану) та їхнею взаємодією все було путьом. У “Річці зірок” такого майже не може бути, бо це б суперечило… Схоже, що не лише епосі, але й тому, як її хотіли змалювати. За століття тамтешній Катай (ну й наш Китай також) змінився.
Семенящая, прихрамывающая походка, которой певица прошла от носилок до павильона, поддерживаемая под локти с двух сторон мужчинами, чтобы подняться по трем ступенькам, стала для Шань потрясением.
И это… новшество красоты, возможно, не ограничится только кварталами удовольствий. Она слышала, как его обсуждали женщины в поселке клана: большинство с презрением отвергали эту моду, как пригодную только для куртизанок, но другие высказывали предположение, что она может стать средством для их дочерей привлечь к себе внимание. Их спеленатые ноги будут доказательством их желания стать красивыми – и в должной степени покорными.
(…)
Линь Ко, держа третью чашу вина с шафраном (она в тот вечер тоже выпила три чашки), сказал:
– Дочка, если мужчины наших дней разучились ездить верхом и охотиться, и их всюду доставляют носильщики, даже в соседний дом, как они могут унизить женщин еще больше? Именно так. Вот что сейчас происходит.
(Шо характерно: притому, що йдеться про відверто патріархальне суспільство, половина головних героїв розмірковують в лайт-режимі “фемініст-френдлі”. Виглядає це приблизно отак: “Если правители решили уничтожить их из-за своего тщеславия и трусости, то это не значит, что каждый человек, мужчина или женщина, должен покорно принять это”, – і дбайливі “чоловіки та жінки”, “чоловіки, а також жінки”, “чоловіки і, безсумнівно, жінки” трапляються надто часто, щоб вважати це випадковістю. Щось я трохи сумніваюся, що середньовічні ки катайці формулювали б саме так… Але нехай буде – навіть якщо це не відголосок переможної ходи рівноправ’я в Канаді, а особисті естетичні забаганки Кея).
Хоча, як мінімум, єдина головна _героїня_ змушувала співбесідників робити подібні уточнення.
Единственным проявлением его авантюризма является тот факт, что он дал своей единственной дочери такое образование, как будто она родилась мальчиком. Неординарное решение, грозящее последствиями, если считать, что жизнь отдельного человека имеет какое-то значение.
Шань прочла классические произведения писателей и поэтов, крупных и незначительных, со времен начала письменности в Катае. У нее очень хорошая скоропись и еще лучше официальная каллиграфия. Она поет и, конечно, умеет играть на пипе – большинство женщин из хороших семей умеют это делать, – но она еще и сама пишет песни, в новой форме «цы», рождающейся во времена нынешней Двенадцатой династии, слова («Как прививают пионы!» – вдруг думает она) на хорошо известные мелодии сельской местности или кварталов удовольствий.
Лінь Шань – поетка та імператорська фаворитка (не в еротичному сенсі) – в романі абсолютно дивовижна. Хоча чому лише в романі? На мій подив, це образ із цілком конкретним прототипом.
Днями в мене вкотре з’явився привід поміркувати, наскільки справедливою (а ще – наочною) штукою є тест Бехдель в окремих випадках. Оцей «окремий випадок» – малі форми. Я вже писала, що дерибан збірок оповідань зазвичай не практикую. Але ж можна знайти й цікавіші полігони. Наприклад, конкурси «Зоряної Фортеці», які в активній фазі мають шикарний бонус – анонімність (у тому ж числі гендерну) авторів.
Щоправда, масштаби останнього на сьогодні конкурсу для аналізу просто-таки негуманні, але якщо вважати контрольною групою фінал, то… Ну чом би й ні, зважаючи на те, що бали окремо взята читацька свідомість нараховує вже автоматично, а тут ще й прохання прозвучало :Р. Отже команда Ксеня+Сова+Глобус заступила на бойове чергування…
… і одразу заробила нервову гикавку. Спроба використати «жорстку» версію тесту (коли бали нараховуються поетапно, й провтик на попередній сходинці блокує подальші успіхи) скінчилася приголомшливо. Після цього команда вирішила, що малі форми заслуговують на послаблення, і за робочий варіант було прийнято «м’яку», ще й пом’якшену версію. Відповідно, 1 бал – наявність щонайменш двох героїнь із іменами (редут поіменованості не здамо нікому, а «героїнями» вважаємо персонажів, які хоч якось демонструють дієву присутність в тексті. Підхід «Рота не розкрила – не героїня» залишимо для романів. Але знижку за «разлюбезных Катерин Матвеевн», що майорять десь в уяві персонажів, також робити не будемо). Ще один бал – героїні (хоч якісь!) розмовляють (тобто обмінюються репліками, однобічні тиради – інший випадок) між собою. І останній третій бал – героїні розмовляють не про чоловіків. Така схема не вирішує усіх проблем, але кілька оповідань за таких умов стрибнули від б-0.5 до б-2.5. У результаті маємо таку діаграмку.
А що стоїть за нею?
Про свій варіант популярного читацького бінго я писала ще влітку. Якщо чесно, тоді не була впевнена, що вдасться виконати всі умови. Та якби ж ті напади цілеспрямованості використовувати в мирних цілях… Змогла )
Про нові книжки – під катом.
Vaenn's Bookblog 