Коли бралася за Reading Bingo-2014 у фем-режимі, я ще, жартуючи, писала: а ще можна замахнутися на підліткову версію – укладачі дюже класно штампи простьобували.

І якось так воно вийшло, що протягом року янг-адалт читався досить активно, і вже у грудні з’ясувалося, що дві лінії в мене буде. Шо характерно: попри всі жанрові особливості та обмеження, в цій табличці є кілька справді класних книжок.

Продовжувати читання “Мій читацький 2014-й: YA Reading Bingo” →

Мій читацький експеримент – слідкувати, чи проходять книжки тест Бехдель – впевнено наближується до своєї першої річниці. Але інколи свята приходять раніше. Днями сталася визначна подія – нарешті кількість “трьохбальників”, написаних чоловіками, перестрибнула через десятку. І це круто, я щітаю.

Тож, хоч я й вирішила була: якщо й писати – то про книжки, написані жінками – гадаю, в цьому випадку можна й згадати “білих ворон” незлим тихим словом. Адже результати вимірювання мене дивували всю дорогу: письменники, в яких я була впевнена, що “там з жіночими персонажами все зашибісь” до чесної трійки не дотягували, а ті, яких фіг підозрюватимеш, – спокійно брали планку. Ну, і щоб два рази не ставати, розкажу, як саме можуть виглядати твори, які тест Бехдель завалюють із шиком. Бо якраз нещодавно втрапила на сферичний зразок у вакуумі.

Отже, героїчні 11 творів в хронологічному порядку читання:

* Террі-наше-всьо-Пратчетт “Вор времени” (ну, щодо Пратчетта я й не дуже сумнівалася)

Далі:

Продовжувати читання “Бехдель-статистика та чоловіча творчість” →

Раз вчора я згадувала про свій великий проект, то треба все ж про нього розповісти. Це довга та трохи заплутана кулінарна історія із щасливим закінченням.

Про існування “Свята льоду та полум’я” я чула, ще коли англомовна версія виходила. Тоді сама ідея здалася трохи дивною, але логічною: ну заробляють люди на франшизі, не збірка цитат Тіріона – і то хліб. Але в режимі “Не така вже й фанатка!” я про ту книжку швидко забула. Аж доки не побачила огляд російськомовного видання на севен-кіндомз. И тут Остапа понесло (с). Ні, я не побігла купувати неадекватно дорогу книжку. Я вперше втрапила на посилання на блог людей, які все це роблять. І загубилася.

Збочений стиль “Аби по-багатому” пізньосередньовічної та ренесансної кухні ми було оцінили, ще коли дивилися документалку про тюдорівське різдвяне свято. А тут майже те саме, тільки у фентезійно-адаптованому вигляді. Натуральна спокуса, з якого боку не подивитися. Руки засвербіли, ягідний сезон у розпалі, й під найближчих гостей я вирішила спробувати хоча б аутентичний пиріг спекти. Гості трапилися швидко, довелося виконувати обіцянку.

Продовжувати читання “Фанатський стафф, або ж Ягідний пиріг по-гра-престольному” →

Навіть з огляду на обставини не варто ігнорувати деякі традиції. Тож традиційно хвалюся найвизначнішими подарунками. Тим паче, їх, з огляду на ті ж такі обставини та складну родинну ситуацію, поки що мало )
Парам! Під катом – сабж. Пратчетомани, проходьте наперед :Р

Учергове взялася за Октобер-Дей серію Seanan McGuire, і на перших ж сторінках згадала одну з причин своєї відданості урбан-фентезі саме цієї письменниці. Поміж іншого це – еееее етнічне розмаїття ) І хоча у першій книжці радісне співіснування фей, ши, тролів, кіцуне і банників трохи бентежило, далі воно стало звичним. А як культурні горизонти розбігаються!

Щоправда, без нету її читати неможливо. Ось днями трапилася мені фраза: She has Sea Wight blood. Шо-шо? Але гугльож швидко пояснив, що йдеться радше про Sjövættir – скандинавських духів моря. Он воно як! І таке трапляється регулярно. І з моєю “класичною” міфологічною освітою – Греція, Греція, Греція і дрібка іншого, включаючи слов’янське, такі спонтанні екскурси у, переважно, европейську демонологію – дюже цікаві і корисні. Добре, що є гугл-картинки та довідкові ресурси. Наприклад, таж сама Монстропедія – якраз учора шукала там Glastig. Рекомендую )

(але якщо прицільно цікавитися кельтським маленьким народцем, то навіть частіше в пригоді стає оцей маленький сайт Його я знайшла минулої книжки – коли довго і болісно вдивлялася чи то у Gwartheg Y Llyn, чи то щось інше спеціфічно валійське)

Двійко місяців поспіль ловила собе на думці: серед читаного чомусь стає незвично багато фантастики. Ну й фентезі, але я його останніми роками читала більше, аніж сайфай. Гммм, подумала я, а, може, зробити собі як у щасливі підліткові часи: сезон незамутньонного жанрового читання?

А чом би й ні. Тож щонайменш на січень (а ймовірніше – до кінця зими) я запустила свій власний флешмоб. Читаю лише фантастику, фентезі, може, містику Кінг-формату, але це вже не факт. Цікаво, як воно буде, бо послідовно непослідовні списки to-read для мене – комфортна норма. А тут таке призабуте “обмеження”.

Та я, власне, про що. Очі розбіглися, стільки всього, а за що хапатися – незрозуміло. Поки що встигла освоїти “Вор времени” (але ж Пратчетт – то безпрограшний варіант) та – зненацька! – “Свидание с Рамой”. І ніби є, з чого вибрати, але все ж…

Друзі, а порадьте мені книжок під ці жанрові обмеження, га? Смакові нє-нє-нє! в мене мінімальні: не дуже хочеться космоопери, бо я якраз встрягла у бараярський цикл, а ще з минулого літа обіцяю собі прочитати “Падение Гипериона”. То ця ніша закрита. А ще погано жується традиційна та/або попаданська фентезятина. Фентезятина оригінальна чи (NB) більш-менш брутальна (ну, знаєте, Сапек, Мартін, “Чорний загін”) – радо вітається.

Що ще… Як вже якось казала – щиро люблю урбан-фентезі. Можна навіть про вампірів (аби не про самісіньких перевертнів, хіба що східних), але найкраще – про фейрі-ши. Не цураюся янг-адалту, якщо там підліткове кохання – не головна тема. Люблю мандрівні сюжети, переспівані казки (що цинічніше, то краще). Історичні екскурси, далекі подорожі. Політику, геополітику і багато-багато-багато інтриг (так, словосполучення “професійна деформація” я вже чула). Вікторіанську епоху та стьоб над вікторіанством, відповідно, купу дотичних -панків. Нещодавно, читаючи “Заводную” Бачігалупі, нарешті зрозуміла, що біопанк – теж може бути цікавезним напрямом. Фух. Що ще? Екзотика – тобто хоча б не стандартні США, Британія, Канада? Постапокаліптика? Класнична нечитана фантастика? Та багато всього, якби ж тільки знаття, що ж варте уваги!

То порадите? Будь лаааааааска!

ЗІ: не_формальне проходження тесту Бехдель, чи, коротше кажучи, наявність немеблевих та нешаблонних жіночих персонажів – окремий товстий плюс…

ЗЗІ: Олю, Селіна це не стосується. Я про нього пам’ятаю )))

Виявляється моя улюблена на сьогодні молода урбан-фентезістка Seanan McGuire (так, я люблю цей жанр, а ще я люблю читати про ельфів-фейрі-ши, а на тлі стандартних підліткових шмарклів, якими фонтанує книжковий ринок у цьому сегменті, МакГвайр з її спокійними приємними та недурними майже-детективами справжня пусєчка) цього року на всі усюди номінована на Х’юго – за роман, новеллу та двічі – за повісті.
Переважно під псевдо за зомбячу серію (не читала, але тепер замислилася) і ще, не знаю, за що саме, під рідним ім’ям. Може, щось і отримає…

Хих, відчуваю себе просто читачем-першовідкривачем талантів :Р

Але насправді вона пише хоча й віднедавна, але дуууже багато, тож в Америці більш-менш відома. То тут її так не перекладають, що я після першої книжки з Октобер-Дей-серії, виданої російською Азбукою, пошкандибала читати оригінали

Минулого тижня із подивом дізналася, що перший том Мартінової Пісні – Гру престолів – було видано українською ще наприкінці лютого. Із подивом – бо видали книжку якось… Тихо. Нє, новина сайті видавництва є – якщо її пошукати. І в крамницях подекуди є. І за день чи два потому томисько дошкандибало до персонального баннера на Якабу (у другій половині березня, нагадаю).

Супер! На тому ж таки Літакценті вихід книжки жваво обговорюють чи під новиною про камео Мартіна в серіалі, чи під ще жовтневим! анонсом видання. Інформаційна підтримка – за межею фантастики. І то маючи такий потужний паровозик, як старт третього сезону. Український книжковий бізнес бессмысленный и беспощадный працює цікаво. Фоннати і так побіжуть купувати? Та вони здебільшого вже прочитали, а чи велику касу можна зробити на самісіньких патріотичних почуттях…

А я тут якраз останніми маюся. Брати чи ні, який переклад? Може, хтось вже щось чув, щось гортав (запропоновані видавництвом сторінки з прологу не вражають, але всяке ж бува), щось хороше про перекладача розкаже?

Традиційне псто )
Це був насичений і справді класний рік читання. Хоча у кількісному сенсі я так і не взяла черговий _моральний_ бар’єр, було прикольно )

Отже
та-дам!

І наші можуть, якщо дуже треба.
Виявилося, Астролябія перевидала Гобіта в кінообкладинці (на сайті видавництва, до речі, дешевше). Продовжую гаряче не любити такі штуки, але, схоже, користь від них є. Тим паче іноді вже краще кіно- аніж просто і чесно страшна обкладинка )

У будь-якому разі сама я якраз взялася за льошкиного Гобіта. Він теж астролябіївський, але кращий – збільшений формат, цупкий папір і весь в ілюстраціях Алана Лі (оце б ще такого ж Володаря). Ось такий:
тиць

нещодавно через ЖЖ я прикупила була собі шмат чужої бібліотеки фантастики. природно, що книжки із загашників виявилися не дуже свіжими – від 1988 до 1995 (чи щось близько того) років народження.
переважно найкласичніша класика. плюс Карсак для Мєлкого. плюс збірочка польських фантастів, де видруковано оповідання “Ведун”. ну знаєте… “Потом рассказывали, что человек этот вошел в город с севера, через ворота Канатчиков”. зрозуміло, що знане воно за іншою версією, але сам факт… видання 1990 року. перший переклад. раритет-с!

і про переклади. уявлення про шалені дев’яності змусило трішки замислитися. на перший погляд, частина текстів має цілком нормальний та звичний вигляд (включаючи й ті варіанти, що стали вже класичними

але, відчуваю, попереду багато чудових відкритів.
бо томик Каттнера порадував вже з перших рядків
присвята до “В глубь времен”
“Филиппу Г. Ловекрафту и “Мифам Кхултхи” посвящается”
чийсь мозок вже приречений

чомусь цього разу я дуже забарилася із своїм щомісячним оглядом читаного. а, виявляється, публіка (в особі Льошки) просить )
отже, минуло лишень півлистопада, і маємо відгук про мй читацький жовтень

при всій повазі до покійного Вайсброта, джерелом якої є традиційні переклади Відьмака (мені й нізушки гарно пішли :Р) російською, його спокійне ставлення до кроскультурних косяків… еммм… о! засмучує

нікого не чіпаю, сиджу та читаю Бестіарій (нарешті він у нас на папері є). і раз по разу мимоволі зупиняюся на якихось приколах – там недоперекладено, тут перекладено – але якось дивно, зазвичай у російській використовуються інші назва чи форми тих назв… до якогось моменту – нічого критичного, просто після того, як звикаєш читати тексти, як воду сьорбати, заважає трохи.

але коли з переліку відомих фентезійних драконів я дізналася про твір Чародей из Архипелага (із зазначенням автора, а то б не збагнула)… то вирішила книжку відкласти та піти приготувати вечерю. якось воно спокійніше