взялася за подаровані братом Tales from Earthsea, і насолоджуюся вже передмовою
у якій ЛеГуїн затято трамбує _капіталізацію фантазії_
такий запал. в такому віці. ех!

…люди, в сущности, стремятся в царство фантазии именно в поисках стабильности, в поисках неизменных древних истин, ясности и простоты.

И капиталистические предприятия с готовностью их этим обеспечивают. Спрос, как говорится, порождает предложение. Фантазия становится товаром, отраслью промышленности.
продовження цькування під катом

обговорювали з чоловіком, чого б його нового смачненького приготувати…
і поки я вешталася кулінарним сайтом, Льошка вголос розмірковував, що, мабуть, більшої гидоти, аніж традиційна (аж середньовічна) англійська кухня, ніц немає
аж тут я натикаюся на апологію якраз англійського їдла авторства вельми авторитеного класика )

Все, даже сами англичане, то и дело говорят, что английская кухня – худшая в мире. Все считают ее не только примитивной, но и подражательной. Я даже прочел недавно в одной французской книге:”Разумеется, лучшая английская кухня – это просто французская кухня”. Но это просто неправда.

Що ще на захист англійської кухні писав Джордж Оруелл?
велкам рід кат

коли нещодавно ми з Льошкою дивилися Okuribito, він дуже дивувався стосункам головного героя із дружиною. ну, наприклад, про переїзд в іншу частину країни їй просто повідомили – ніхто нічого не обговорював. Та вона ж дружина, а прав – менше аніж у дівчини, – обурювався мій чоловік

я вичерпно прокоментувала: та це ж Японія, там жінкам і зараз не дуже – і ми продовжили перегляд

але ж і правда. варто лише трішечки уважніше придивитися до японських книжок, фільмів, аніме, як рясний шовінізм вперто кидається у вічі
от і сьогодні. рядочок з Місіми:

… те, кто кажется, даже собственной жене готов уступить – такой у них великодушный вид

ну шо тут ще скажеш. побачити Японію було б круто, але жити там – мабуть, не цей…

читаючи Павезе (уперше, таке от я неосвічене), вчєпятлілась однією фразою героїні:
Не будь мы женщины, у нас была бы машина и мы бы сейчас поехали купаться на озера

полізла до Вікі дивитися рік написання… 1949… подумалося: а авто в ті часи було виключно чоловічим аксесуаром ще усюди, чи католицька країна, таке всяке?..

хіба може бути несмачною книжка, яка починається отак? :Р

Вино говорит. Это общеизвестно. Оглядитесь. Спросите у уличного оракула, незваного гостя на свадебном пиру, юродивого. Оно говорит. Оно чревовещает. У него миллион голосов. Оно развязывает язык, выбалтывает тайны, которые вы не собирались выдавать, тайны, которые вы знать не знали. Оно кричит, разглагольствует, шепчет. Оно говорит о великих вещах, о гениальных планах, трагических страстях и ужасных предательствах. Оно хохочет до упаду. Оно тихонько хихикает себе под нос. Оно рыдает при виде собственного отражения. Оно вытаскивает на свет летние дни, давно минувшие, и воспоминания, крепко забытые. От каждой бутыли веет иными временами, иными местами: каждая, от простецкого “Молока Мадонны” до надменной “Вдовы Клико” 1945 года – скромное чудо. Джо называл это будничным волшебством. Превращение низменной материи в грезы. Любительская алхимия.

нє, не може
а далі – простий, але чарівний гімн дауншифтингу. цілком переконливий, до речі

аж закортіло поїхати у село. нє, бороньбоже, не коровам хвости крутити – в цьому плані вже батьки капітально відрізані від _коріння_. а так, просто. закортіло. по весні до землі тягне…

зі: трагедія – в домі немає вина. окрім пристойного хересу для соусів та червоного шмурдяка для маринадів. а так хочеться… )

Я вот что думаю: пять самых отвратительных черт человека – это мелочность, назойливость, зависимость, закостенелость и ревнивость.

зацитувала Мєлкому, він зреагував миттєво: глупость
я з ним не погодилася. дурість – мейбі, але ж глупство теж різне буває. і воно не завжди деструктивне. і, що головне, воно не завжди заважає оточуючим.
а ось перелічені мммм моменти… це ж просто хіт-парад якостей характеру, що агресивно й майже безумовно дратують. навіть не знаю, щоб могла туди додати

до речі, рекомендую книжку, вона хороша )

если у народа есть юноша, который способен замуровать себя в стене крепости, страна эта и народ этот непобедимы…

цитатко отримано в результаті перегляду (правда, сьогодні, а не вчора) Легенди про Сурамську фортецю

на такому-от фольклорі покоління грузин виховувалися…

Я всегда читала только старые романы. По одной простой причине: мне нравятся “правильные” развязки. Бракосочетание и смерть, благородная жертва и чудесное избавление, трагический разрыв и счастливое воссоединение, крушение всех надежд и осуществление мечты – именно такие вещи, на мой взгляд, составляют финал, которого стоило дожидаться, переворачивая страницы. Этому должны предшествовать разного рода приключения, опасности и коллизии, ставящие героев перед нелегким выбором, притом что все хитросплетения сюжета ловко распутываются автором в самом конце. Подобные развязки гораздо чаще встречаются в старых романах, и потому я предпочитала их новым.

серед моїх знайомих є люди, які через міркування, схожі на наведені вище, не сприймають той ж самий літературний постмодерн…
бо в ньому порушують _правильний_ стан речей
не знаю… чи то освіта мене зіпсувала
чи від природи така
але про _правильне_ читати не цікаво

Філіпп Делерм
збірки оповідок-крихіток

ТЕПЛЫЙ КРУАСАН НА УЛИЦЕ

Проснуться раньше всех. Бесшумно, как индеец, одеться, выйти в коридор. Точными движениями часовщика открыть и закрыть за собой входную дверь. Есть! На улице утро, голубое с розовой каймой — сочетание было бы пошлым, если бы не стерильный холод. При каждом выдохе изо рта выбивается облачко; свободным, легким чувствуешь себя на улице в час рассвета. И даже хорошо, что до булочной надо пройтись. Шагаешь, заложив руки в карманы, а ля Керуак, ты всё и всех опередил, и что ни шаг — то радость. Ловишь себя на том, что идешь по кромке тротуара, как в детстве, когда интереснее всего всегда на краю. Пока все спят, ты втихомолку отхватил у дня порцию чистого времени.

Спят все, да не все! Должна гореть и греть витрина булочной, пусть свет неоновый, но сама мысль о тепле придает ему тепло янтарный оттенок. А подойдешь, стекло должно быть запотевшим, и радушие булочницы искренним — сердечность для самых первых покупателей, пароль для ранних пташек.

— Пять круасанов и багет, не слишком поджаристый!

Из глубины лавки выныривает булочник в заляпанной мукой футболке и посылает тебе приветственный жест, как товарищу перед боем.

И вот ты снова на улице. Обратный путь конечно же совсем другое дело. Нет той беспечности, с батоном в одной руке и пакетом круасанов в другой ты уже смахиваешь на обывателя. Зато можно съесть круасан. Он теплый и мягкий. Жуешь на ходу, на холоде. И получается зимнее утро с начинкой из круасанов, а сам ты — печь, дом, кров. Идешь помедленнее, несешь в себе, проносишь сквозь выцветающую серо розово голубизну свой свет. День только начинается, но самое лучшее уже при тебе.

і таке все… комплект маленьких задоволень… аж хочеться інакше подивитися на світ… і, власне, чом би й ні

є на Альдебарані – ось

Кіч – це порожнє, безрефлективне наслідування того, що було справді пережите, що було відкрите вперше і востаннє. Кіч – це вторинність, копія, мімікрія, яка намагається використати вже раз створену форму. Кіч – це імітація зворушення, порпання біля підставного первісного почуття і вдягання його у змісти, які для нього затісні. Кожна річ, яка видає себе за іншу, щоб так викликати почуття, є кічем.

Кожна імітація – це моральне зло- тому кіч небезпечний…

Женщины живут в ритме волны. Настроение их переменчиво. Когда женщины начинают падение, их спутники впадают в беспокойство и пытаются скорее решить их проблемы, чтобы замедлить это движение вниз. Таким образом, мужчины не дают женщинам опуститься окончательно и коснуться дна, для того чтобы взмыть вверх. И женщины продолжают волнообразное движение над пропастью, не достигая дна, от которого они могли бы оттолкнуться для рывка.

На самом деле, когда женщина жалуется, она не просит мужчину остановить ее падение, она хочет лишь быть выслушанной. Ей нужен свидетель события: ее погружения, ее контакта с дном и ее возращения наверх. Но мужчина начинает немедленно паниковать. Он хочет доказать, что он достаточно силен для того, чтобы остановить происходящее. Как будто человек может остановить волну! Мешая свободному падению, он лишь мешает и последующему подъему. Он действует как лекарство, принимаемое при первых признаках простуды. Медикаменты сбивают температуру и не дают организму достичь степени нагрева, убивающего микроб.

Не надо бояться падения и высокой температуры. Если не обращать на это внимания, то, что опускается, само поднимется, то, что нагревается, само охладится. Нас скорее должно беспокоить тело без температуры. И женщина, постоянно пребывающая в покое.

хм…

Такое ощущение, что зануды мужского пола не знают, как обращаться с настоящими живыми женщинами, но списывают это на недостатки пользовательского интерфейса. Это не их вина. Они просто подождут, пока выйдет следующая версия — что-то более «удобное для пользователя».

их, чомусь мені здається, що з мого братика виросте щось подібне…
(

Усього лише шмат тексту авторства Амелі Нотомб, що мене якось добряче вразив.

Про японок…

там багацько літер, ховаю під кат

“Ось чому таке важливе значення мають незавершені й ненаписані тексти. Або вони ще не написані, не перенесені в мову, ще не стали мовою, або вони – ще експеримент, щось іще не завершене, таке, що завжди може бути під сумнівом. Бо завершувати – це завжди означає чинити сваволю, щось випускати з рук, зрештою, втрачати, забувати, з чимось примірятись, як буває щоразу, коли доводиться про щось забувати. А ось іще не написане, не завершене, навпаки, належить мені. Воно – лише те, що існує в думках, в уяві, чи щось розпочате, а потім відкладене вбік, усе же можливе, а тому й болісне.”
Фрідріх Дюренмат “Зимова війна в Тибеті”

угумс, як би себе ще привчити до звички записувати тексти… не виходить (

Ну дюже рекомендую, тимчасовим “власникам” котів у першу чергу )))

Собі роздрукувала, читала, в голос сміялася, цитувала Мєлкому… Дочитала, забрав Мєлкий, іржав… цитував… Віддали батькам, зараз татусь регоче…

І лише Шніцель_Неголений реагувала спокійно. Але лиш до того моменту, як ми перевірили на ній зміст одного із розділів
під катом докладніше