Ну дюже рекомендую, тимчасовим “власникам” котів у першу чергу )))

Собі роздрукувала, читала, в голос сміялася, цитувала Мєлкому… Дочитала, забрав Мєлкий, іржав… цитував… Віддали батькам, зараз татусь регоче…

І лише Шніцель_Неголений реагувала спокійно. Але лиш до того моменту, як ми перевірили на ній зміст одного із розділів
під катом докладніше

Нічого свіжого, все старе, як світ, але в одному місці й ніби від імені п’ятирічної дитини…

Без врагов человек — жалкое существо, а его жизнь — тяжкое испытание, полное уныния и скуки.
Враг же подобен мессии.
Одного врага достаточно, чтобы человек воспрял духом.
Благодаря врагу это несчастье под названием «жизнь», становится эпопеей.
Христос был прав, говоря: «возлюби врага своего».
Но он делал из этого нелепый вывод, что нужно примириться со своими врагами, подставить левую щеку и так далее.
Как бы не так! Если помириться с врагом, он станет другом.
А если больше не будет врагов, придётся искать новых. И опять все сначала.
Так далеко не уедешь.
Значит, нужно любить своего врага, но не говорить ему об этом. А главное, ни в коем случае не мириться с ним.
Перемирие это роскошь, которую человек не может себе позволить.

Мені подобається… адже я пацифістка не тому, що добра… радше байдужа )))

…ибо когда мы влюбляемся в человека, понимание его слабостей уходит куда-то в глубину нашего сознания, а возникающие у нас идеальные представления о нем являются не столько преувеличением его достоинств, сколько «рациональным» истолкованием его недостатков.

найбільше мені це нагадує однокурсницю, для якої кожен хлопець, з яким вона знайомилася, був коханням на все життя (чи, принаймні, на кілька місяців)… тіки там раціо й поряд не з’являлося…

… я була впевнена, що нуднішої літератури за англійську не існує в природі. А міс Джейн Остен для мене (зразку десь так 1998-1999 рр) була втіленням отієї світової нудоти…

нє, на третьому курсі я оцінила Свіфта й Теккерея…

Але зараз… Гортаю сторінки “Чуття і чутливості” й перебуваю в стані перманетного захвату: тітка шикарно змальовує посередності пересічних людей, не наділених яскравою вдачею. Шоп я так писало :Р

Щось в цьому є: “Мы приходим из мира, где знали иные мерила прекрасного; мы смутно вспоминаем красоты, которыми не овладели снова; и в тот же мир мы возвращаемся”

Нє, я залишаюся атеїсткою, просто відчуття: ну воно має бути якимось іншим, кращим – не лише знайоме, а й, бува, заважає працювати…

“Тепер багато говорять про охорону тварин, порятунок видів, що зникають. Заборонено полювання на панд, китів, білих тигрів. Чому б не внести до Червоної книги вимираючих тварин людської фантазії: грифонів, сфінксів, сирен, вовкулаків, однорогів. Для того, щоб вони вціліли, вистачить дріб’язку – нашої віри в те, що вони існували. Рятуймо однорогів!”

Я вірю… Хто разом зі мною? :Р