мабуть, з того, що я читала Марш Радецького – це найлюдяніший твір серед присвячених змінам суспільного ладу

зазвичай вони все ж таки жорсткіші. одні відверто чи стримано сатиричні: треба ж добити все, що було поганого. інші підкреслено нейтральні: мовляв, не про аби що писано, а про загибель варіанту порядку речей – як же ж тут позбавитися обов’язку справедливої фіксації. треті бувають істерично-сентиментальні: айяйяй, яке життя від нас пішло, хіба ж так можна… і майже завжди наперед виходить лад, порядок, спосіб життя. той, що був. той, що попереду. і читаєш вже про те _як змінилося життя_. _як згинула імперія_ а герої для оживляжу. вони статисти, приклади, ілюстрації. втілені гімни типовості чи навпаки – інакшості, функція яких – грати на загальну ідею.

а в Рота навіть загибель імперії викликає щире співчуття. бо приходить воно через сум за людей. світ яких просто повільно втік крізь пальці…

зі: чи за Ремарка взятися…

ззі: цікаво чи написав чи напише хтось настільки ніжні згадки про останні роки совка…