днями ми з чоловіком від якоїсь балди обговорювали питання античної міфології. вірніше, її місце в житті мало не кожної радянської дитини

я ще пам’ятаю, як у першому-другому класі ледь тремтячими рученятами гортала сторінки Куна в читальному залі невеличкої паланської бібліотеки. а коли ми переїхали до ЗП, і в моєму розпорядженні опинився власний екземпляр, поцуплений з дідової бібліотеки – то ж у щастя просто не було меж )))

і власне про що велося. про те, що усі ми читали міфи у, м’яко кажучи, дитячій версії. Льошку, наприклад, чомусь обурювала цензурування оповіді про дружбу Геракла та Іолая :Р ну то таке, поговорили, пожалкували, поміркували, де ж її шукати – повну й чесну версію – й забули

аж сьогодні а Петрівці сама кинулася у вічі Міфологія для дорослих Станіслава Стабрили. як пишуть в анотації: вони (міфи, – v) перестають бути гарними, пізнавальними та повчальними казочками, а є цілком поважним викладом життя давніх греків…

виявляється, все вже є. треба лише див. сабж правильно шукати )