Все зло от роста потребностей, человек должен бы их ограничивать: вместо того, чтобы стремиться к изобилию, которого нет и, возможно, не будет никогда, человеку следовало бы удовлетвориться жизненным минимумом – так живут люди в нищих селениях, например, в Греции, на острове Сардиния, куда техника еще не проникла и где деньги не оказали разлагающего влияния. Там людям ведомо суровое счастье, потому что там остались в неприкосновенности некоторые ценности, ценности подлинно человеческие – достоинство, братство, великодушие, – которые придают жизни неповторимый вкус. Порождая новые потребности, мы усиливаем чувство обездоленности…

після того, як нинішня криза була затаврована як _криза потрєблядства_ аналогічні зойки лунають майже з усіх боків (але переважно – все ж таки з лівих), і лише дуже поганий ідеаліст забуває про таку гарячу тему. читано вже було подібного багацько, і кожного разу такого роду(місцями цілком слушні) думки викликають захват цільвої аудиторії

та цитатка, до речі, не свіжа. писано було не під нашу кризу. і навіть не напередодні. Сімона де Бовуар Les Belles Images – 1966 рік… хоча й тоді, не думаю, що ідея була свіжою

але що цікаво – минають десятиріччя, а нові покоління романтиків все одне продовжують вірити, що людську природу можна і треба змінити…