отак бува – місяцями нічого не пишеш, аж тут у яскраво-сонячну, але нудну суботу обов’язково виникає бажання розказати щось майже маразматичне

от і сьогодні мені чомусь закортіло поділитися маленькою, але специфічною, проблемкою та спитати ради.

а справа в тому, що в мене вже десь півроку як збилися читацькі налаштування внутрішньго сексизмометра.
бува важко й неприємно читати гарні книжки хороших письменників.
що цікаво: у випадку з авторами 19 сторіччя _коригуючий коефіцієнт_ “Таж то часи такі були” спрацьовує нормально. із сучасними письменниками, навіть якщо вони male chauvinist pig, все теж нескладно.

а ось сексизм (і в першу чергу – лагідний щирий сексизм _Хіба_в_тому_є_щось_погане?_) в книжках, написаних чоловіками в першій половині-середині 20 століття дратує регулярно.

аби з цим щось зробити, мені потрібно щось на кшталт кнопки RESET.
діа френдз, а чи можете ви мені порадити книжку, написану десь у проміжку 1900-1955. хорошу книжку, не pulp fiction, бажано ще написану знаним письменником, і ще краще – якщо англійцем/американцем (з ними мені найважче)…
і книжку настільки шовіністичну, щоб від прифігіння брови на потилицю лізли?

потрібно ж гартувати свідомість :Р
(якшо шо, то “Крейцерову сонату” я читала. ледь не блювала, але там трохи не той ухил)