А, дурна справа – подумала я і зробила те, про що казала.
І, мушу зазначити, що в поєданні із ібей-пошуком навіть подготовка до цього поста мала грандіозний терапевтичний ефект типу “Танунафіг!”. Чого й треба було досягнути :Р
Але я його все ж таки зроблю – цей ефект мені ще знадобиться.
Тож хто про що, а я – знову про ляльок – дивних і недешевих.

Якщо довго не розводитися, то сілкстоун-ера почалася у 2000 році – Маттел взялися штурмувати ринок беззаперечно дорослих і небюджетних (а з роками – все більш небюджетних) фешн-ляльок. Найперші випуски були “базовими”: ідея передбачала, що до ляльок у білизні окремо купуватимуть прикольні тематичні лахи. Наскільки я чула, ця маркетингова ідея спричинила істерику у представників якихось батьківських комітетів/асоціацій – але чому їх так хвилювала маловдягненість та “агресивна сексуальність” ляльок, щодо яких де треба й не треба зазначається: For the adult collector – історія не каже. Ну то й добре, що ці святі люди точно не бачили еротичні фотосесії якихось БЖД… Енівей, сілки живуть і процвітають, ось лише концепція “І ще окремі аутфіти”, схоже, зійшла нанівець. А шкода – там були шикарні комплекти.

Ну й ближче до тіла ))) Суто теоретично: загалом мені сілки не дуже подобаються. Вони одномолдові (всі з одним типом обличчя), в них своєрідний макіяж, та й ухил у вечірню моду мені неблизький. Але в них цікаві тематичні релізи (наприклад, колекція ретро-професій виглядає технічно прикольно, проте… відверто сексистськи – хоч, на щастя, не повністю). А ще є ляльки, які мені подобаються попри все 🙂

Осьо вона: моя гаряча сімка:

Boater Ensemble Barbie

Palm Beach Honey Barbie

Market Day Barbie

Hollywood Hostess Barbie

Highland Fling Barbie

A Model Life Giftset

Dahlia Barbie

Коштують вони по-різному. Скотленд-негліже можна знайти й за 60-70 баксів, більшість інших – реально пошукати в межах 150… Лише жоржина – окрема історія. Вона – платинового лейблу (формально тираж до 1000, але зазвичай – помітно менше) і може затягнути й на тисячу баксів. Омммммм. Хоча тут насправді можна й не медитувати. Є реальні речі, а є межа, за якою починається фантастика.

Але якщо фотки подібних сілок я роздивляюся як арт-об’єкти, то з іншим напрямком мені складніше. Декілька років тому в такому форматі Маттел почав робити селебріті-ляльок. А отут: ОММММММММММММММММММММММ

Наприклад,
Mad Men Joan Holloway (серіал не дивилася, але образ дуже гармонійний. Схожа?)

Далі – портретки, їх легко впізнавати )))

Про Грейс-наречену не насмілююся навіть мріяти. За Одрі-Сабріну рік тому була готова вмерти й не жити – зараз вже трохи заспокоїлася. У будь-якому разі, ця тенденція мене бентежить – вони такі класні, такі дорогі та ще й – передбачувано – так швидко дорожчають, що ніхто з них мені не світить. І це сумно. Я ж бо віддана шанувальниця золотого Голівуду )
иех.
омммммммммммммммммммммммммм

А як вони вам? )