Уже два тижні зависаю в ЗП. Головна причина приїзду – економія на здоров’ї. Звучить бридко, але насправді тут масаж дешевший і – що головне – знайома притомна масажистка.

***

Хоча є й певні недоліки. Люд у масажному кабінеті не те, щоб беззастережно проросійський, але цілком антимайданівський. Читачі “Вєстєй”, двома словами. Почути можна всяке цікаве. Учора я героїчно промовчала, слухаючи розмову про: кому так треба жити, коли в Європу без віз, а в Росію – з візами! Сьогодні, правда, не втрималася: питалася, чи не можна оминути тему “добровольці-найманці-олігархів-повернуться-й-почнуть-вбивати”. Бо, кажу, знаю людей, що гинуть вже зараз, а куди й коли вони там ходити будуть – ще й ніхто не знає.

Приємно, що градус обговорення миттєво знизився. Потім ми ще трохи побалакали про практики роботи тутешніх військкоматів.

***

До речі, про військкомати. Кажуть, десь бамажки із угро носять? У нас тут все елегантніше: на двері у під’їзд почепили дюже серйозне оголошення: а чи не хочуть особи, що підпадають під оцю хвилю мобілізації (список категорій додається), прийти до них самі і, може, навіть медкомісію пройти? Нуашо. Дьошево-сєрдіто плюс шанс отримати більш-менш ідейний контингент. Хоча, Мєлкій каже, повістки декому все ж таки приходять. Енівей, наш татко думає завтра сходити й подивитися, що там і як.

***

Тим часом Мєлкій не лише збирає гроші (див. пости Мєлкого), але ще й перетрушує гардероб. У нас в родині є біженці – поки що неофіційні. Одна з кузинок вийшла заміж до Алчевська, ну й… Зараз молоді всі на селі у тітки (кузинкиної матері): сестра, її чоловік, чоловікова молодша сестра й двоюрідний небіж. А! Ще кіт. Старше покоління родичів in-law залишилося там. Що робити з молодшим, яке поприїжджало із літнім мінімумом речей, незрозуміло. Дорослі якось собі раду дадуть, а от з двома неповнолітками є трабли. Одна вступила в універ, і тепер проблема – як звідти переправити гроші на навчання, що буде з гуртожитком і де брати речі. Іншого, мабуть, треба влаштовувати-збирати в школу. А грошей в родини геть нема – отой самий випадок “від слова зовсім”. Ить. Може, їх десь зареєструвати треба?.. Але всі плекають надію, що якось воно обійдеться.

***

А воно якось так обходиться, що ну його нафіг. З новин тішать хіба що санкційні. О! Ще було днями цікаве. Відвідала я була бабуню по батькові. Тем для розмов зараз небагато, вони кружляють собі і тут я звертаю увагу, що про тих біженців, яких у Криму спакували й повідправляли в дрєбєня нової батьківщини бабуня говорить із помітною зловтіхою.

Я час від часу намагаюся рефлексувати потроху і за таки штуки собі, бува, мораль читаю (але як жеж важко втриматися!). А тут мене прохоплює: от від кого, але від бабуні вимагати в цій ситуації показового прєкраснодушія, мабуть, ні в кого морального права нема. Вона ж бо народилася на сонячній Амурщині. І оселилася їхня родина там у 1930-му – як би це толерантно сказати – не з власної волі.

Тут можна було б щось додати про нав’язливі паттерни державної поведінки, але чогось не хочеться.

No pasaran!