Парні випадки іноді працюють. Мені знову трапився роман про жінок-льотчиць часів Другої світової! Тільки цього разу британських.

Зветься він передбачувано – “Ангелы Черчилля“, а написала його Рубі Джексон.

(обкладинка російськомовного видання надто гламурна, то нехай буде оця)

Книжкова хронологія охоплює 1939-1942, і оповідується там, окрім іншого про специфіку роботи Women’s Auxiliary Air Force (WAAF) – уповні військову допоміжну структуру ВПС (ну хоча б про цих я чула раніше!) та Air Transport Auxiliary (ATA) – цивільну службу, за зразком якої певною мірою і створювали “ос”. Власне літати жінкам можна було тільки в АТА. От тільки британкам робити це було набагато небезпечніше, аніж американським колєжанкам. І звісно що письменниця не зігнорувала нагоду додати епізод про зустріч в небі із німецьким винищувачем.

В цілому книжка дюже симпатична, але по-своєму дивна. І більшість цих дивацтв пояснюється просто: “Янголи” фактично балансують на межі між янг-адалтом та чік-літом, що серйозно відбивається на проблематиці. Так, це проста, як двері, історія дорослішання дівчинки з народу (ну, нижній середній клас) та її почуттів. Тому війна війною (а в проблематика – не тематика, з тематикою тут все ок і – triggers inside – смертей чимало, трагедії в асортименті), а на перший план регулярно виповзають страшні драми: “Що означає його поцілунок?” або “Чим відрізняється кохання від закоханості?”. Спочатку адекватно сприймати в мене якось не виходило, та потому виховала в собі толерантність до форми й жанру і отримала щире задоволення. Ну отаке воно є. І хто сказав, що “фемініст-френдлі” рожеві історії не потрібні, навіть якщо “правда життя” там добряче лакована?

Щоправда, в роману є справді серйозний недолік. Він закінчується “чіста здрасті” – практично на рівному місці. Хоча якоюсь втіхою можуть слугувати умовні продовження. У них, судячи з анотацій, розповідається про подружок Дейзі-льотчиці – Land Girl та актрису пропагандистських фільмів.