Навіть якщо трапляється щось цікаве, розповісти про це чомусь місяцями руки не доходять. Але ж деякі речі справді того варті. Тому – парам! – я подумала: нехай вже коротенько, аби було. Думаю, нікого не здивує звістка, що серед телевізійної продукції я також підшукую щось незвичне/цікаве/оригінальне про_жіноче. Останніми роками знаходити таке стає все простіше. Та зараз я швиденько розкажу про три мінісеріала цього року. Один – відомий. Інші – на жаль, не дуже.

Пуфф, думаю про The Crimson Field, чули всі, хто вже стикався з особливостями бібісяшної меморіальної ефірної сітки, присвяченої століттю від Першої світової.

Далі цитую свій червневий фейсбучок: “Зєло рекомендую сабж – цікава бібісішна шестисерійка про польовий госпіталь зразку 1915 року на Західному фронті. Між тим у центрі уваги не лікарі, а медсестри (тест Бехдель серіал проходить із присвистом): з одного боку – молоді волонтерки із боєкомплектами скелетів у шафах, а з іншого – шикарний із драматургічної точки зору конфлікт суворих кадрових військових сестер. Сюжет наскрізний, проте кожна серія зосереджується на певних проблемах (а ілюструють ці проблеми переконливі персонажі на одну серію – більшість із добре впізнаваними обличчями. Таких багато – це ж англійський серіал. (До речі, про знайомих: хто у GoT не любив Талісу – я вас попередила!)”.

Серіал справді дуже прикольний, проте має недолік – я так і не знайшла підтвердження, що його можуть подовжити. А дарма – історії більшості центрових персонажів є куди розвивати.

Другий серіал, про який варто згадати, це – теж саме, але з іншої точки зору. Anzac Girls – це також про медсестер на Першій світовій. Але цього разу – австралійських.

Якщо у бібісі йдеться лише про Францію та далеко не всю війну, то тут за ті ж шість серій встигають пробігтися усією кампанією. Єгипет, Галіполі, Галіполі, Галіполі, Галіполі, Сомма… Капітуляція. Цікаво ще й те, що в основі оповіді лежать реальні біографії кількох жінок (трохи драматизовані – сором’язливо зізнаються субтитри з самого початку). Відповідно драматургічно цей серіал вибудований геть інакше – там, де в “Багряному полі” кожного разу новий конфлікт, тут – фактично роман виховання із елементами військової драми та (ну куди вже правду дінеш) мелодрами.

До речі, в цьому є свої плюси. У “Полі” багато речей не розшифровують, а австралійці дуже докладно пояснюють й особливості роботи армійських медиків, і навіть політичні акценти подій. А ще тут багато дуже специфічного побуту – і він також цікавий (особливо, зважаючи на навколишні події).

І третій серіал вже не про війну, але також австралійський. Назва Love Child – максимально красномовна. Так, це про отетосамоє – про шістдесяті, сексуальну революцію та притулок для дівчат, що насмілилися завагітніти поза шлюбом. Якщо хтось згадав про Сестер Магдалини, можна видихнути – тут все не настільки жахливо. Але все одне – дуже страшно, просто основний конфлікт переїжджає в площину “Як мої батьки могли зі мною таке зробити!”. Хоча антагоністи там не тільки батьки. Загалом вісім серій присвячено історії кількох таких дівчат, але центральною героїнею є все ж таки молода акушерка.

У цілому, вийшло цікаво. Хоча треба враховувати: задля потрібного градусу типізації а-ля “Ми розповімо про всі проблеми!” місцями сюжет надто перевантажений (мело)драмою. Триггерів – вище даху буде. Зате там такі шикарні шістдесяті, ммммм! Воно, як мінімум, варте ознайомлення. А ще має бути другий сезон – це вже досягнення.