Звичка переглядати фантастичні преміальні листи призводить до того, що оминути увагою Ancillary Justice я, мабуть, не могла. Власне, й не збиралася, не дивлячись на те, що тематично воно трохи не моє.

Мегаломанська космічна опера, де в сюжеті рахунок йде на тисячоліття? І при тому світ мінімально змінюється, а космічні кораблі ті ж таки тисячоліття експлуатуються? Нє, ну всяке бува, але я таке не їм. Та тут приваблювали деталі. От лишень найцікавіша з них померла наглою смертю в процесі перекладу російською.

/Якшо чесно, почала я читати книжку ще влітку 2014-го, й, зрозуміло, в оригіналі. Аж потім загрузла посередині третьої глави. Мій дивний мозок сказав: нєнєнє девід блейн, англійською ми читаємо лише фентезі. Пояснення цьому феноменові я ще не знайшла, але що ж поробиш. І от коли з’явився переклад російською, я сунула туди носа… і так до кінця не висунула, хоча кактус був  надзвичайно колючим/

Упевнена, що не розповім нічого принципово нового, але кортить виокремити для себе моменти, які дратували найбільше. Основний був  передбачуваним – гендерна шизофренія закадрового тексту.

Майже загальновідомі факти: головна героїня книжки – AI, що керувала космічним кораблем, виявляється замкненою в людському тілі “допоміжного елемента” (технічно – зомбяки із задавленими особистостями, якими керує штучний інтелект). Космічний корабель служив імперії Радч, суспільство якої є агендерним. Граматичного роду в мові Радчааї немає. Дефолтна стать – жіноча. Про все це розповідається вже у першій главі.

Я повернулась, чтобы посмотреть на нее, вглядеться в ее лицо. Ростом выше, чем большинство нильтиан, но, как и все они, толстая и бледная. Массой превосходит меня, но я выше, к тому же я значительно сильнее, чем кажусь на вид. Она не осознаёт, с чем играет. Это, вероятно, мужчина, если судить по узору, напоминающему угловатый лабиринт, которым простегана рубашка. Я не вполне уверена. Это не имело бы значения, будь я в пространстве Радча. Радчааи не слишком озабочены проблемой пола, и в языке, на котором они говорят, — моем первом языке — род вообще не находит отражения. Язык, на котором мы говорили сейчас, имеет категорию рода, и я могу нажить неприятности, используя неверные формы. Делу отнюдь не помогало то, что ориентиры, по которым можно определить пол, от места к месту разнились, подчас кардинально, и очень редко были мне хоть немного понятны.

Шарман! От тільки стрункість концепції – це не про російськомовний переклад.

Оцей переклад є запоморочливим в найгіршому сенсі слова. Вводні незвичні, але прості. Здавалося б, ну й шуруй собі далі жіночий рід, тільки уважніше редагуй, бо російська – не англійська, із родовими закінченнями грусть-пічаль. Аж нє. Прості шляхи – це ж нецікаво.

Кінець кінцем протягом першої половини книжки я подумки виправляла неправильні формулювання, а другої – мріяла про _правильний_ український переклад. Який у хороших руках мав би кращий вигляд хоча через більшу гнучкість у випадку фемінітивів. Бо тут… Тут все було весело.

Отже, коротенько.

• Перекладу вдається втримати планку “жіноцентризму”, коли йдеться про мінімально значущих для сюжету персонажів. Виходить з усіх боків оригінально.

— А вы не находите, — сказала жрица, старая, с седыми волосами и коротко стриженной седой бородой, — службу в Орсе тяжелой?

• Проте, коли йдеться про тло – дефолтний чоловічий рід лізе нагору із страшенною швидкістю. Тобто, якщо в Лекі прямо вказується “жінка” чи “дівчинка”, – там все ж таки все буде по-жіночому. Але варто лишень набрісти на нейтральне позначення, навроді “дитина” – все, вимикай світло.

— Ты — не Один Эск, — заявил младший ребенок, а старший запоздало взмахнул рукой, словно пытаясь ее остановить.

• Коли йдеться про позначення професій – не завжди, але в багатьох випадках про непрямі дії невідомої особи будуть розповідати у про-чоловічих формах. Оце найгірший варіант, бо там рід може стрибати навіть в сусідніх реченнях.

Я ходила сегодня утром в храм. И налетела на капитана какого-то корабля, которая довольно неучтиво пялилась на меня, а потом послала одного из своих солдат, чтобы пригласить меня на чай.

• У тексті все доволі сумно із фемінітивами, навіть в тих випадках, коли вони існують. І з прикметниками, що йдуть комплектом до _нейтральних_ слів – усе ще гірше.

Она — довольно хороший офицер, но ее клан весьма провинциален.

• А от що абсолютно незрозуміло, так це яким чином ознак мужності набула половина тамтешнього пантеону (а ще дехто – нейтральності).

Мы прошли через главный зал, в его полумраке неясно вырисовывался четырехрукий Амаат, у ног и коленей которого лежали груды цветов. В воздухе все еще стоял запах ладана. Мы направились в крошечный придел в углу, посвященный старому и малоизвестному ныне провинциальному божеству, одному из воплощений абстрактных идей, которые есть в столь многих пантеонах, в данном случае — обожествлению законной политической власти. Несомненно, во времена строительства дворца этому божеству было отведено место рядом с Амаатом, но теперь, казалось, оно впало в немилость — возможно, в силу изменившейся структуры населения базы или просто моды. Или, быть может, причиной тому послужило нечто более зловещее.

В оригіналі все це виглядає трохи інакше – максимально нейтральні позначення у випадку із Амаат і прямий жіночий рід в другому:

We went through the main hall, four-armed Amaat looming, the air still smelling of incense and the heap of flowers at the god’s feet and knees, back to a tiny chapel tucked into a corner, dedicated to an old and now-obscure provincial god, one of those personifications of abstract concepts so many pantheons hold, in this case a deification of legitimate political authority. No doubt when the palace had been built there had been no question of this god’s placement next to Amaat, but she seemed to have fallen out of favor, the demographic of the station, or perhaps just fashion, having changed. Or perhaps something more ominous had caused it.

• Ну й моє улюблене. Як я вже казала, у випадках із помітними персонажами переклад тримається берега й сумлінно послуговується закінченнями жіночого роду. Але не завжди. Дивовижа настає, коли мова заходить про героїв, які однозначно є біологічними чоловіками. І тут починається дискотека. Пам’ятаєте бородату жрицю із цитати нагорі? То вона. Про Лорда (так-так, це з оригіналу) – це абсолютна (ну, є проблеми, та разом з тим) правителька – Радчу Анаандер Мианааї всюди говориться як про жінку, хоча вона – чоловік. А от Сеїварден Вендааї – Санча-Панса при головній героїні – тільки в путь каже про себе в чоловічому роді.

Я-то думал, что у капитана «Милосердия» кошмарный акцент, но на базе я вообще никого не мог понять.

Але іноді якісь запобіжники горять і виходить таке:

Сеиварден посмотрела на меня, раздраженная и, как мне показалось, несколько напуганная.

— Неужели я заслужила тайный вход?

Як так виходить – незрозуміло (маю підозру, що в подальших книжках матимемо роман, і щоби про погане не подумали…), та я не впевнена, чи треба щось тут “умом понимать”.

Уфф. Діксі. Сама по собі книжка цікава: хороша героїня, прикольний сетинг, оці такі детальки… Окрім гендерної специфіки ще кидається в око постколоніальна та культурна. Радч як такий – це щось міксоване полі-азійське. Там складна соціальна структура, виразні феодальні відголоски та заморочена етикетна складова. А ще там всі п’ють чай. А, і ще помітний момент: чим темніша шкіра в Радчааї – тим крутіше походження має конкретна людина.

“Отаке”.

Ну й кілька цитаток на завершення.

Поскольку мы говорили не на радчааи, мне приходилось принимать в расчет род — язык Стриган требовал этого. В то же время общество, в котором она жила, утверждало, что пол несущественен. Мужчины и женщины одевались, говорили и действовали неотличимо. И тем не менее все, с кем я встречалась, определяли пол друг друга сразу и безошибочно. И их неизменно раздражало, когда я колебалась или угадывала неверно. Я так и не поняла, в чем тут секрет. Я была в доме Стриган, видела ее вещи и тем не менее не испытывала уверенности в том, какие грамматические формы использовать в разговоре с ней.

І моє улюблене:

И вдруг, на мгновение, я увидела их всех глазами не-радчааи, эту клубящуюся толпу людей раздражающе неопределенной половой принадлежности. Я увидела все те признаки, которые обозначают пол для не-радчааи, — они всегда, к моей досаде и неудобству, сильно отличаются в разных местах. Короткие или длинные волосы, распущенные (волной по спине или обрамляющие лицо кудрявым нимбом) либо прибранные (заплетенные в косы, подколотые, стянутые в пучок). Полные или худые торсы, лица с тонкими или грубыми чертами, с косметикой или без нее. Изобилие расцветок одежды, которые в других местах носили люди определенного пола. Все это совершенно произвольно соотносится с телами, округлыми в груди и бедрах или плоскими и ровными, телами, которые, с точки зрения не-радчааи, двигаются то по-женски, то по-мужски. Двадцатилетняя привычка взяла свое, и на минуту я впала в отчаяние, пытаясь подобрать верные местоимения, правильные формы обращения. Но здесь мне не нужно этого делать. Можно сбросить с плеч эту небольшую, но вызывающую раздражение ношу, что я несла все это время. Я — дома.