Бігаючи списком номінантів та лавреатів Міфопоетичної премії, цього разу я зупинилася на переможниці у дитячо-підлітковій номінації-2000. “Хранителька Народцю” Френні Біллінґслі в анотації обіцяла більш-менш стандартну молодіжну історійку про _обрану_ із надзвичайними здібностями. На ділі так воно і є, але атмосферно книжка помітно вирізняється серед іншого сюжетно схожого янг-адалта.

Несподіванка №1: це чесна готика. Вірніше, навіть погляд на готику “зсередини”: готичці сумно, готичці млосно, готичка в депресії і не дуже добре розуміє, як їй взаємодіяти зі світом.

У невиразно-вікторіанському похмурому місті є похмурий притулок для сиріт “діккенс-стайл”. У похмурому притулку є ще більш похмурий підвал. А в тому підвалі живе похмурий Корин. Похмурим Корин був завжди, а от Корином він став лише чотири роки тому. Бо саме тоді Коринна втомилася від Humiliation (одне з ключових слів у тексті), яке супроводжує життя дівчини, й вирішила стати хлопцем. Не те, щоб хлопам-сиротам велося принципово легше, та лише вони можуть розраховувати на кар’єру Хранителів Народцю.

Несподіванка №2: тут такий хтонічний Народець! Мимохіть згадується, що Otherfolk взагалі-то багато всяких. Але той Народець, який треба пасти – це якась збоченна суміш лангольєрів, гоблінів та гремлінів із сільськогосподарською спеціалізацією. Неприємний такий Народець із традиційно-негативістськими інтересами: ну там збіжжя згноїти чи худобу зурочити. Потворок треба годувати (обов’язок номер один) та слідкувати, аби не бешкетували (обов’язок номер два). А якщо на тих вже шиза напала – треба ставати в ментальному проламі (заплатити життям, якщо “щось пішло не так” – це обов’язок номер три).

Несподіванка №3: а ще тут чудова героїня! Я вже звикла до всюдисущих прєвозмагайків й критично незрозумілих Інших. Коринна ж – зразкова асоціальна Changeling (в усіх сенсах – так, це майже спойлер). Вона сумлінно виконує свої обов’язки, недолюблює людей, зате дуже любить Владу, яку пропонує її специфічний позасистемний статус. Дівчина вона відверто не дуже приємна, але через це не париться. А її “мстиві” кампанії – це окрема сюжетна прєлєсць!

Несподіванка №4: стандартність сюжету тут не дуже засмучує, бо “як” суттєво переважає над “що”. Медитативні пейзажі, похмурі інтер’єрі, майже горорні епізоди із Народцем в головній ролі, класичний готичний конфлікт, але такий, де протестант капіталістично-прогресистською етикою розмахує не протагоніст, а антагоніст (доволі приємний персонаж, до речі, дуже правильний із загальнолюдської точки зору, просто методи в нього трохи тойво) та й сама стилістика в цілому – є, є тут приємні дрібнички. Тільки це своєрідна, сіра, приємність.

Несподіванка №5: кельтської фентезятини серед янг-адалту хоч греблю гати, але “Хранителька Народцю” радує якраз оцим “фокусом навиворіт”. Вікторіанство, де кельтика в широкому сенсі є беззаперечною культурною домінантою – небуденне видовище. Виразно схожий на наш світ, де й не пахне знайомим християнством, де всі відзначають кельтські свята, а Народець є частиною повсякденної _побутової_ реальності – відсипте мені такого ще!

А так… А так це звичайна собі романтична coming-of-age історія. Щасливе “мезальянсове” кохання й обов’язковий несподіваний спадок додаються. Усі штампи на місці. Тільки вони розказують історію іншої тональності та іншого кольору, аніж чекалося спочатку.

ЗІ: найкраще смакуватиме взимку. Чай з віскі та саундтрек з “Пісні моря” будуть чудовим доповненням.