Ближче до кінця супер-челендж пішов трохи бадьоріше. Щоправда, як на це вплине літній режим “Читаймо веселе/приємне/гостросюжетне”, ще важко спрогнозувати, але, думаю, базовий челендж закрию передчасно. Проблема з особливими умовами.

Книжки, написані жінками – 114/150

Із них:
українською (паперові видання) – 28 (24)/50
англійською – 21/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 15/25

Як завжди – про здобутки одним реченням.

Сара Вотерс “Ночной дозор“: перша для мене невікторіанська книжка Вотерс зворотнім відліком розповідає про кількох мешканок та мешканців Лондона після та під час Другої світової, і розповідає стильно, але не надто захопливо.

Леся Українка “Лісова пісня“: перечитала, бо купували на подарунок екстатично прекрасне видання від “Основ” – це навіть крутіше, аніж мені пригадувалося.

Ірса Сігурдардоттір “Возьми мою душу“: черговий скандинавський детектив-лайт вершн – не конче цікава лінія розслідування, тим не менш, прикольно вписана в ландшафт та сувору ісландську містичну традицію.

Юлія Яковлєва “Дети ворона“: спроба розповісти про репресії 1930-х мовою дитячої казки – вийшло сюрреалістично (писала окремо).

Вєра Бросгол “Anya’s Ghost“: підлітковий комікс про дівчинку-іммігрантку та її нав’язливу мертву подружку.

Рейчел Кінг “Сорочья усадьба“: готична мелодрама по-новозеландському – багато про татуювання та таксідермію, мало сюжету.

Наталка Хаританюк “Смерць лесбіянкі“: готичний псевдо-детектив по-білоруському: є атмосфера та постмодерні закидони, нема всього іншого (є відгук на ГудРідз).

Е.К. Джонстон “Сказки тысячи ночей“: феміністичний переспів канви “Тисяча та однієї ночі” – симпатично, але місцями надто влобно (також писала).

Катерина Бабкіна “Щасливі голі люди“: офіційний голос нашого покоління не пробрав – одне хороше оповідання на таку крихітну збірку малувато буде.

Діана Гейблдон “The Exile“: комікс за мотивами Outlander, тільки з іншої точки зору – суто фанатська штука, яка мене-фанатку не дуже й вже вштирила (показувала картинки тут, фан-сервіс для дівчаток в асортименті).

Ґаррієт Бічер-Стоу “Хатина дядька Тома“: сентиментальна й наївна, але справді вартісна та цікава класика-класика, після якої хочеться читати тему далі (ну або серіали дивитися) – і про неї писала днями.

Джекі Даррелл “Звери в моей постели“: симпатичні мемуари професійної музи-організаторки (цитатну “характеристику” можна глянути тут).

Жоелль Джонс “Lady Killer“: комікс про плезантвіль-домогосподиню-убивашку – надто шаблонний сюжет псує гарний задум.

Люсі Мод Монтгомері “Емілі з Місячного Серпа“: чергова ітерація життя талановитої сирітки бере замилуванням – дитина там просто шикарна, тре’ про неї обов’язково ще розказати.

Наомі Новік “Uprooted“: переможниця цьогорічної Неб’юли розповідає страшнувату казку про темний Праліс та особливості виховання стихійних талантів – гарно розповідає, переконливо (окремий пост не забариться, обіцяю).

“Отаке”.