Оує, я повернулася до Києва і буду потроху підсумовувати рік, що майже минув. Але робити якісь практичні узагальнення – це якось не по-нашому. По-нашому – розповідати про провтики, дрібні негаразди, приємні відкриття та цікаві цифри. Перший пост із серії більше стосуватиметься отих “провтиків та негараздів”, бо цього року я влізла в кілька челенджів і дізналася дещо нове і сумне про власні читацькі звички. Ну, або – якщо чесно – не нове, просто переконалася, усвідомила і буду тепер із цим жити далі 🙂

Дещо нове №1: як і підозрювала, абсолютне фіаско живе саме там, де й конкретні списки книжок до прочитання. У січні я склала короткий список з гостей “Полички нечитаного” і заприсяглася, що неодмінно прочитаю, бо інакше соромно буде. Кгхм.  Мені соромно, я прочитала лише третину, хоча збиралася героїчно долати все. Не змогла, просто не змогла, бо самий принцип бісить: як це, такі вузькі межі? Але принаймні один масштабний довгочитай пішов в минуле – влітку вдалося дожувати “Дим та дзеркала” Ґеймана (і це було шосте літо жування цієї збірки).

Дещо нове №2: а от менш жорсткі обмеження працюють трохи краще. Знову ж таки, на початку року, що йде, я уклала список з імен десяти письменниць, з творами яких хотіла познайомитися ближче. І в восьми випадках з десятьох мені це вдалося. Оскільки йдеться про – переважно – англомовні тексти – я, можна сказати, собою пишаюся. Навіть коли один з пунктів закрила порівняно коротка повість. А ті дві письменниці, до яких дістатися не вдалося, “переїдуть” на 2017-й. Нову гарячу десятку річного масштабу опублікую завтра. О, до речі, про “переїзди”.

Дещо нове №3: нові захоплення забивають старі, як дуже кволого мамонта. Які надії я покладала на Вікторіанське бінго, які світлі сподівання! Розвіялися з вітром, коли на горизонті замайоріли інші, свіжіші виклики. Тож Бінго переїхало на 2017 рік: з 25 пунктів прочитано лише 7. Shame! Shame! Shame!

Дещо нове №4: поєднувати кількісні та якісні показники значно важче, ніж здається в теорії. Коли я підписувалася на участь в скороченій версії #bookchallenge_ua, то ні на хвильку не сумнівалася, що перестрибнути планку в 150 книжок за рік можна без якогось напруження. Так воно і сталося, а от з додатковими умовами вийшло складніше. Щоби усі книжки були написані жінками? Не проблема. 25 книжок не європейських та не американських авторок? Фігня вапрос. 25 книжок англійською? Еее, це вже важче, але набагато простіше, ніж спочатку здавалося. 50 книжок, видрукованих українською? Ой, а дивіться, як гарно всюди ялинки прикрашають! Так, зрізалася на простому й елементарному. Підвела любов до всілякої екзотики та перекладених видань. У нас з цим всім протягом останніх кількох років суттєво покращало, але все ж таки не настільки, аби задовольнити всі мої апетити. А шкода.

Дещо нове №5: жанр має значення, коли його любиш. Улітку я читала історичні романи – прочитала не стільки, скільки планувалося, але було дуже цікаво. На межі осені та зими – влаштувала собі #DarknessFalls з трилерами, містикою, готичним фентезі та похмурими казками, і це було дуже круто. Зрештою, найрезультативнішим викликом 2016 року виявилося повільне, але послідовне підчитування книжок зі списку номінантів на Міфопоетичну премію. +14 пунктів до прочитаного – це небагато, але вже цілком пристойно. А головне – це було дуже приємне читання, яке стабільно радувало тематикою та стилістикою. Не всі книжки однозначно сподобалися, але всі вартували прочитання. Приблизно так само складається із списком BookRiot – всерйоз я за нього ще не бралася, але буде, обов’язково буде у 2017-му. Чи, може, краще брати на себе менше зобов’язань? Принаймні, поки частина старих все ще до болю актуальна.