Як безліч рік в одне впадають море… “Сіль для моря, або Білий Кит”

Ще кілька років тому навколокнижкова аудиторія скаржилася: “У нас замало книжок для підлітків”. А потім книжки почали перекладатися. Писатися. Писатися цікаво – з експериментами з формою/жанром. Нарешті – писатися проблемно, зачіпаючи гарячі теми. Іноді аж надто гарячі – цього літа-осені після шквалу уваги до “груп смерті” у соцмережах вийшло кілька текстів про підліткові самогубства. Я поки що натрапила на два, і підфорумна новинка від Вівату здалася цікавішою.

DSCN4245

Після трагедії, про яку не можна говорити, Ліза з батьками переїхали до маленького приморського містечка. Здавалося б, здійснилася давня дівоча мрія, але життя кращим не стало: нічні жахіття нікуди не зникли, стосунки з батьками якось майже непомітно зіпсувалися, стосунки у школі так і не налагодилися, ніхто Лізу не розуміє, окрім таємничого Білого Кита – віртуального знайомця, завжди готового розділити бесіди про паскудство цього світу. Правда, є ще прикута до візочка загадкова Аня, яка так само, як і Ліза, залюблена в море, але старого доброго моря та нової дружби може бути замало, щоби компенсувати звичну нестерпну важкість усього буття. Особливо, коли це буття робить все, от просто все, щоби переконати в своїй нестерпності.

Сіль для моря, або Білий Кит” – це гранично сюжетний роман про те, як тяжко жити підлітку. Усі лінії тут старанно впадають до моря, як ті шекспірівські річки, усі деталі – дбайливо в’яжуться у вузлики, а сюжетні стіни рясно увішані рушницями, що у правильний момент і стрельнуть, і самі себе почистять, і по-боллівудському заспівають і станцюють, провіщаючи фінал. Така аж декоративна гармонійність та виважена соціально-психологічна Правильність спочатку бентежить, але згодом у мене вийшло пристати на правила цієї гри. Це роман для підлітків і роман проблемний – окей, тут все підпорядковане проблематиці. Відсутність розуміння – це погано. Знущання – це неприпустимо. Депресія – це проблема, що сама собою не минає. В інтернеті можуть водитися тигри. Самогубство – не вихід. Checked. Кожна теза обґрунтована, проілюстрована і навіть ставить питання для самоперевірки. Але, якщо чесно, “як?” тут в багатьох випадках цікавіше за “що саме?”.

До “як” можна віднести те, як Анастасія Нікуліна пише про булінг. З того що уже встигла прочитати сучасного-українського-підліткового, “Сіль” – найкращий текст про цькування. Якоїсь неймовірності жесті в цій книжці немає, ролики в інтернеті про українські школи бувають значно, значно барвистішими. Але про фетшеймінг, шельмування за невідповідність стандартам краси – у першу чергу за ваговими параметрами, у нас говорять нечасто. Більше того, я оцей фетшеймінг у натуральний розмір у сучасних (сучасних-сучасних, цього року випуску) українських підліткових книжках зустрічала неодноразово. А тут письменниця переконливо показує почуття Лізи: гнів, безпорадність, страх, страх, ще раз страх, сором, готовність до самообвинувачення, до терпіння, до цього хворобливого смирення “Мабуть, проблема у мені”, у пастку якого так легко потрапити. Деякі сторінки із “Солі” хочеться роздрукувати великим кеглем і тримати напоготові. Ні, необов’язково роздавати знайомим підліткам (хоча для когось це може бути незайвим). Є речі, про які варто пам’ятати завжди.

До “як” можна віднести спробу “замотивувати” в підлітковому тексті дорослих персонажів і пояснити юним читачам, чому дорослі можуть поводитися так чи інак. Іноді це вдало, іноді не дуже… Тут є чітко проговорені проблеми Лізи з батьками – хоча, до мотивів батька питання лишаються. Тут є цікава, але занадто поетично-символічна лінія з Анею. Дружба вчорашньої дитини та дорослої людини – це гарна тема. Але в “Солі” вона розкрита якось аж занадто притчево. Передбачувані з другої репліки діалоги формату “Трюїзм з трюїзмом поговорили і розійшлися, страшенно задоволені одне одним” трохи дисонують з реалістичною тональністю усього тексту. З іншого боку, згадую, _що_ 15-18-річки постять/репостять як цитати… Може, цільовій аудиторії тіки того й треба. А ще тут є <спойлер>. Нє, не можу втриматися, я обережно і скраєчку, добре? Тут неочікувано різко й дуже неприємно, без якоїсь романтизації, змальована людина – токсичний маніпулятор нарцисичного штибу. Як за нотами розкладено: повільно, повільно, ніби спочатку нічого “аж такого”, а потім воно як жахне в усій красі! Дещо мелодраматично-гостросюжетній красі, не забуваймо про “море-сюжет”, але це було круто. І цінно – от такого точно ще не траплялося.

Третє “як” – майже естетичне. Сподівання на розповідь про буття курортного містечка ця книжка не виправдала, горе мені: містечко там тло і то не дуже виразне, а деякі потенційно цікаві моменти лишаються за бортом (наприклад, обставини переїзду сім’ї Лізи – не причина, її розкриють, а деталі). А от літа і моря тут багато. Особливо моря. Воно тут курортно-туристична принада, а не загроза/годувальниця – зате у своїй ролі звучить та виглядає симпатично. І визначення книжки “Роман-буря” теж не номінальне. Тут кожен розділ зветься відповідно до сили внутрішнього сюжетного “вітру”: штиль, бриз, шквал, шторм – і темп оповіді слідує за вказівками. Ніби й дрібничка, але приємна, стильна і промовиста. Видно, що цей текст люблять –  авторка, і видавці. Сподіваюся, читачі теж полюблять, я би ще щось в Анастасії Нікуліної підліткове почитала.


Я вдячна видавництву Віват за організовану ним можливість прочитати цю книжку.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s