Що ми зазвичай дивимося протягом зимових свят? Моя версія: окремі серії “Тома і Джеррі“, Love Actually, Hogfather. Цього року ще з випередження графіку переглянули першого “Гаррі Поттера“, у планах є дещо з британських мінісеріалів, але… Але хочеться більше, більше тематичного. Нещодавно таке тематичне знайшло мене саме. Днями ми подивилися цілком традиційне філґуд різдвяне кіно – таке, де всі конфлікти вирішуються в якнайкращий спосіб, всі бажання збуваються і всі героїні зустрічають своє щастя. Але від інших цей фільм відрізняє одна маленька дрібничка – там нема снігу. Різдво є, а снігу нема. Кіно просто австралійське.

Грудень 1959 року, Сідней, дорогий універмаг готується до сезонних розпродажів і до відділу коктейльних суконь приходить працювати “тимчасова дівчина”. Шістнадцятирічна Ліса виділяється поміж своїх колег: вона багато читає, сподівається вступити до університету і хоче стати не вчителькою, а поеткою. Чи, може, актрисою. Хоча, можна й сумістити. Старші працівниці трохи дивуються такому юному завзяттю, але в кожної з них свої проблеми: Пет мріє про дитину, але стосунки з чоловіком з не зрозумілої для неї причини не клеяться, Фей завзято ходить на побачення та “контингент” її не влаштовує – якісь не принцові всі ті хлопці, некультурні, руки, як то в кіно заведено, не цілують і взагалі. А сусіднім відділом – дорогих дизайнерських суконь – керує загадкова Маґда, про яку інші зневажливо кажуть: “А, вона з цих“, – і Магда теж має свою мрію.

Свіжий австралійський фільм Ladies in Black – екранізація локально відомого роману Мадлен Сент-Джон. Це така перевіднайдена майже класика – Сент-Джон свого часу (а це між іншим аж друга половина 1990-х) стала першою австралійською письменницею, яка потрапила у шортлист Букера. Проте на той час вона вже майже тридцять років жила у Великій Британії, і про австралійське життя йшлося лише в її дебютному романі – “Жінки в чорному“. Книжка ця була, відверто кажучи, на Зеленому континенті призабута, аж кілька років тому за її мотивами поставили мюзикл, а тепер от зняли екранізацію. Фільм прогримів, отримав кілька австралійських кінопремій, книжку почали активно перевидавати під адаптованою під кінопотреби назвою – роман фактично отримав друге життя. І тепер я дуже хочу його прочитати, бо  визначення “комедія вдач” та коло тем, якого торкається письменниця (і більшість з яких для неї є або автобіографічними, або безпосередньо торкалися її родини), змушують підозрювати, що першоджерело може бути значно ближчим до сатири, аніж солодко-ласкаве різдвяне кіно. Але фільм справді вийшов дуже приємним і дуже красивим – і це дійсно хороший варіант для оптимістичного святкового перегляду. Тим паче, що він має кілька родзинок.

• Родзинка перша – це, зрозуміло, Австралія. Оголошення “Літній святковий розпродаж” трохи  збивають з пантелику, але спостерігати  за цим Різдвом з пальмами, сарафанами та серфінгом дуже прикольно. Тим більше, що кіно підкреслено естетське. По-перше, це лакована версія пізніх 1950-х. По-друге… Не знаю, чи є в Австралії щось навроді Міністерства туризму (підозрюю, що має бути), але воно мусило стати спонсором цього фільму. Знакові краєвиди, запаморочливо гарні ландшафти, вмиті вулички з ретро-трамваями – це справді дуже-дуже красиво.

• Родзинка друга – робота універмагу. Змішайте “Дамське щастя” Золя з “магазинними” епізодами “Місіс Мейзел“, не збовтуйте. Фільм більшою мірою крутиться навколо персонального життя героїнь, але й про роботу тут трішки є – і за цим трішки дуже цікаво спостерігати.

• Родзинка третя – відголоски соціальних питань. Це, з одного боку, емансипаційні моменти: Ліса мріє про освіту, на що її батько реагує питанням: “Навіщо взагалі дівчині вчитися?”, практично всі дорослі жінки навколо працюють, деякі працюють в галузі шоубізнесу (і про слатшеймінг там скраєчку теж є). Але, з іншого боку, головна емансипаційна тема стосується не жіночого питання. Кілька підсюжетів тут крутяться навколо цих. Reffos. Тих клятих біженців. Європейців, які переїхали до Австралії під час та після Другої світової війни. Для Мадлен Сент-Джон, онуки румунських євреїв, які вчасно виїхали з Франції, тема Старий світ vs Новий яскраво й очевидно особиста. Тож і в фільмі приділяється чимало уваги темам адаптації біженців, культурних конфліктів (власне, культурні переваги тут завжди за вчорашніми європейцями),  проблематиці “вони забрали наші робочі місця” і дискусіям стосовно того, чи вважати австралійцем хлопця, який народився уже в Австралії. А, ну і в центрі уваги тут порівняно екзотичні мігранти: Маґда – словенка, її чоловік та його друзі – угорці.

• Ну і зрозуміла четверта родзинка – це все ж таки різдвяна атмосфера, час, коли можливі будь-які дива. Вона дещо дисонує з отим всім сонячним світлом та лискучою Сіднейською затокою, але… Але вона є.

А чи є тут мінуси? Як на мій смак – це певні сюжетні спрощення заради загальної благосної атмосфери. Усі проблеми на позір вирішені, всі щасливі і танцюють, але в деяких випадках все не так однозначно (тм). Наприклад, сюжетна лінія “Я, шляхетний європеєць, зараз окультурю цю дику австралійку” – трохи не та романтика, яка допомагає мені розслабитися. Але ок, жанрові умовності, віримо в різдвяне диво і спробуємо уявити світ, де насправді все добре. Бо для частини героїв це так і є, і їхня Австралія –  не стільки терра інкогніта, скільки омріяний рай після довгих страждань.

Трейлер: