Про географію читання-2018 розповіла, про річну статистику розповіла, тепер час розповідати про самі книжки. 2018 рік був часом наполегливого читання підліткового фентезі (помітною мірою – українського, що дуже круто), реанімації інтересу до класичних детективів, деяких нових горизонтів в англомовному читанні та цілковитої перемоги європейських текстів із середньої та високої полиць. А ще роком, коли я не читала майже нічого з ключових українських новинок, розрахованих на дорослого читача, натомість встигла прочитати (і недочитати також) кілька свіженьких світових бестселерів – дещо навіть в оперативному українському перекладі. У випадку з асортиментом перекладів нашому ринку продовжує відчутно кращати. З якістю… З якістю буває по-всякому. Ще з дивного: не прочитала жодної японської книжки, не прочитала нічого у Стівена Кінга, не прочитала багато того, що збиралася. Тому оцей рік думаю присвятити підтягуванню хвостів. І це навіть не про класику-класику, а, наприклад, про цікаве фентезі, що вийшло років п’ять тому, а не от прям за останні два.

Ну, а тепер про найцікавіше. Вірніше, про найцікавіші.

Найрідніша книжка: тут без сюрпризів, бо які вже сюрпризи. Минулого року я перечитала “Життя за життям” Кейт Аткінсон і зрозуміла, що від повторення історія Урсули Тодд не гіршає. Власне, воно таким і задумане. Але переконатися було приємно (є пост про книжку).

Найочікуваніша книжка: нехай простить мене “Моя неймовірна подруга“, на яку я чекала два роки, але тут теж без варіантів. “Колір магії” Террі Пратчетта, бо світ, в якому Пратчетта не було українською, був страшенно неправильним світом. Тепер йому стало краще. А я стала щасливішою.

Найяскравіші книжки: їх тут дві, бо не могла обрати. Обидві книжки є віконцями у часом знайомий, але дуже екзотичній світ. Це таки Неаполь середини ХХ століття очима двох дівчаток (“Моя неймовірна подруга” Елени Ферранте – про книжку є пост) та чорна Америка й Нігерія, описані пером однієї блогерки (Americanah Нґозі Чимаманди Адічі).

Найкрасивіша книжка: трохи несподівано, але в двох книжок про Туконі виграли відпрепаровані рослини. “Ботанікум” – казково прекрасна прогулянка музеєм природної історії – книжка, яку просто не хочеться випускати з рук (є пост про книжку).

Наймальовничіша книжка: це книжка про художниць. “Неймовірні” Бріджит Квінн – це справді неймовірно класно написаний та яскраво виданий мистецтвознавчий нонфікшен.

Найцікавіша сімейна сага: тут було з чого обирати, але товстенькі томи переміг графічний роман. The Best We Could Do – розповідь доньки біженців з В’єтнаму, яка розкручує назад колесо сімейної історії. Це десь як “Мабуть Естер“, тільки в картинках і про Південну Азію. Теж по-своєму поетично і теж дуже страшно (є пост про книжку).

Найлютіша книжка: не маніфест, не антиутопія, не сімейна драма. Дитяче фентезі. Про дівчинку, яка знайшла в собі сили протистояти родині і прийняти свою природу так, як ніхто до неї не міг. А ще про привидів та початок Громадянської війни в Англії. A Skinful of Shadows Френсіс Гардінг, простіше кажучи (є пост про книжку).

Найстрашніша книжка: Кінга не читала, що ж робити? А тут за нього чудово відпрацював Ніл Ґейман. Другий том Сендмена – “Ляльковий будинок” – прекрасний просто весь, але розділ “Колекціонери” про конвент серійних вбивць, мені досі іноді сниться в жахіттях.

Найболючіша книжка: я вагалася між варіантом “Зачепила мене особисто” (це “З Елеанор Оліфант все гаразд“, якщо що) та “Зачепила щось глибше”. Переміг другий варіант і разом з ним – “Зулейха відкриває очі“. Історія поневірянь репресованої сталінською держмашиною татарської селянки багато в чому збігається з історією моєї прабаби. Тільки розпитати її в мене можливості ніколи не було, а тут хоч почитаю, як могла почуватися молода жінка з немовлям на засланні (є пост про книжку).

Найгостріша книжка: зненацька не просто підліткове фентезі, а ще й українське. Володимир Арєнєв видав другий том “Сезону кіноварі” і продовження пригод Марти-Відьми у моторошному світі неоприявленої війні виявилося значно сильнішим за перший том (є пост про книжки).

Найкиївська книжка: вітчизняне фентезі радує не тільки внутрішню дитину. “Лазарус” Світлани Тараторіної – це той випадок, коли можна з шепотом “Моє ж ти хороше!” читати українську жанрову літературу. Урбан-фентезійний ретродетектив з солідним зарядом емансипаційного пафосу – дайте два! (є пост про книжку)

Найказковіша книжка: вибір міг бути складним, але Наомі Новік написала Spinning Silver – казку про юну лихварку, яка заїлася з крижаними ельфами і врятувала свої землі від Малого льодовикового періоду. Як для мене написала, там правильно просто все (є пост про книжку).

Нейнеочікуваніша книжка: Таня Малярчук подалася в дитліт і вийшло у неї дуже яскраво. “Mox Nox” з його світом, де від людства лишилися тільки сліди, та крилатою головною героїнею – це найцікавіша притча з тих, що мені траплялися останніми роками (є пост про книжку).

Найолдскульніша книжка: я не думала, що мені сподобається, але… Так можна охарактеризувати оберемок книжок, але найчесніше це прозвучить у випадку з “Учнем убивці“, Шкодую, що так довго придивлялася до Робін Гобб, вона, схоже, крутезна (є пост про книжку).

Найбадьоріша книжка: не стільки сюжетно, скільки стилістично. Штукарські й підкреслено декоративні мемуари жінки-натуралістки та вікторіанської леді за сумісництвом – але у вигаданому світі, тож чарівна пані має можливість вивчати в полі драконів. Штампи пригодницької літератури ХІХ століття, штампи мемуарної літератури ХІХ століття, штампи наукової літератури ХІХ століття, штампи романів виховання ХІХ століття… У першому (та й другому також) томі “Мемуарів леді Трент” Марі Бреннан себе ні в чому не обмежує. І виходить у неї класно (є пост про книжки).

Найпроникливіша книжка: дві історії, переплетені в одне. Про дівчинку, яка почувається двома дівчатами водночас – тією, що має маму, і тією, яка її втратила. Про художника змушеного бути двома водночас. Про те “Як бути двома” Алі Сміт написала просто дивовижно. І це той випадок, коли текст дозволяє собі бути прозоро-простим і покручено-складним водночас.

Найближча книжка: теж перечитана, але навіть не з олівцем, а з усіма можливими інструментами: енциклопедіями, Гуглом, Гугло-пошуком картинками, Гугл-транслейтом, словниками сленгу та англо-малайськими й англо-китайськими розмовниками. Цього літа я перекладала в стіл улюблену повість Цзень Чо про перше кохання юної упириці та її надміру дбайливу рідню. Любов моя до The House of Aunts безмежна і він її вартує.

Щоби вмістити все найнайцікавіше мені не вистачило місця (може, топ-25 було б достатньо, але не факт). Виходить, класний був читацький рік. Бо збоку таки видніше.

---

Лайкнути пост гривнею на нові книжки можна за посиланням