Фігури дитинства. “Лялька”

Антології все ще лишаються для мене літературною версією життя за мамою Фореста Гампа – великою коробкою цукеркового асорті. Цікаво, прикольно, не факт, що все сподобається, але цікаво – і пішли на нове коло. А коли ця антологія тематична – спокуса придивитися збільшується. А якщо вона ще й про ляльок…

Шансів встояти проти підфорумної новинки від ВСЛ я просто не мала. “Лялька. Історії про дитинство” – це збірка оповідань сучасних українських письменників (а радше письменниць), кожне з яких є варіацією на тему дитячих іграшок. Є, щоправда, кілька “але”.

dscn8695

“Але” перше: не всі з тих тринадцяти текстів є оповіданнями. Власне, більше половини з них – це чесні есеї, ще кілька новел межують з ними, а чисто художніх, сюжетних і не автобіографічних текстів на всю антологію тільки три (це оповідання Маріанни Кіяновської, Вікторії Амеліної та Івана Андрусяка, якщо що). І це створює той самий ефект шоколадок з невідомими начинками: як починаєш читати, ніколи не знаєш, що отримаєш, поки якісь виразні маркери не з’являться. З одного боку, це додаткова розвага. З іншого – доволі весело спостерігати за тим, як есеї в сучасній українській літературі все не можуть визначитися: вони з красивими, тобто белетристика, чи з розумними – тобто, тяжіють до публіцистики.

“Але” друге: усі ці тексти про дитинство, але не всі вони про іграшки, є такі, де ті ляльки й не згадуються, є такі, де іграшки виступають суто декорацією, але трапляються й такі, що через іграшку розказують про героїв або епоху – і ці тексти, мабуть, найкрутіші.

Окрім оцих формальних моментів ще привертають увагу деякі спільні риси, що стосуються змісту:

  • більшість автобіографічних текстів, що природно, розповідають про дитинство радянське. Але дуже по-різному. Хтось згадує про це похапцем (або в принципі не акцентує увагу), хтось зосереджується на комічних моментах (Лариса Денисенко в “Яшасі та Буратінасі“), хтось – на драматичних (Богдана Матіяш у “Цукрі і солі дитинства” коротко розповіла про підводні камені виховання україномовних дітей в недружньому середовищі, тоді як її старша сестра Дзвінка в “Дорозі до дідуня Петра” просто намалювала сільське літо).
  • у двох із трьох однозначно художніх текстах – “Безіменних” Вікторії Амеліної та “Прєлєсті” Маріанни Кіяновської йдеться про дитинство під час війни. Нинішньої війни. Обидва оповідання пронизливі й моторошні, але обидва якісь трохи плинно-узагальнені в деталях (здебільшого побутових), як на такий підкреслено чіткий хронотоп. Хоча, “Безіменні” – взагалі тяжіють до притчі, тому…
  • А третій художній текст – “Креденс” Івана Андрусяка – помітно дисонує з усіма іншими, бо він тут єдиний – послідовно дитячий (чи, точніше, молодшо-підлітковий). Усі інші оповідання та есеї адресовані дорослим читачам: якісь пропонують розділити ностальгійні почуття, в інших уже дорослі авторки та автор (Дорж Бату) аналізують власні дитячі почуття.

  • Дуже цікаво спостерігати за тим, де і як вигулькують спільні мотиви: знайомі ігри, знайомі реалії, незнайомі реалії (у двох текстах зустрівся маркер київського дитинства: “А потім іграшку викинули, бо вона була надворі, коли бахнув Чорнобиль”), порівняння, якими були дорослі “тоді” і якими є нинішні дорослі. Усі ці дрібнички і детальки створюють строкате полотно різного і – водночас – подібного дитинства двадцять-тридцять-сорок років тому. А іграшки… А попри радянську “гомогенність” улюблені іграшки в усіх були різними.

П’ять текстів, що найкраще запам’яталися:

  • Яшас і Буратінас” Лариси Денисенко – бо про ознаки доби з фірмовою іронією.
  • Мешканці безодні” Олени Гусейнової – бо дуже впізнавано про інфернальну дійсність радянського дитячого садочка. Кого почало нестримно нудити від опису манки – ті оцінять.
  • Прєлєсть” Маріанни Кіяновської – не тому, що злободенно, а тому, що виразно описана дитяча віра у навколишню магію – симпатичну в цьому випадку.
  • Полковник Сем” Доржа Бату – бо про силу й значення саморобної іграшки (і те, який слід вона лишила на все життя).
  • Начебто про ведмедика” Галини Вдовиченко – бо про механізми пам’яті і те, як емоційне переплітається з матеріальним.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s