Химерний читацький рік, коли я читала найменше за останнє десятиліття, лишився позаду. Не можу назвати його невдалим, адже із самими книжками все було дуже гаразд. А от із різноманіттям культур і жанрів – значно гірше. Хай там як, а 19 різних країн – це сумно, але й не сказати, що дуже ганебно.

Після першого читацького кварталу 2023 року на мапі з’явилися 12 країн, а потім… я мапи не робила, бо в тому було мало сенсу +2 країни, +1 країна… Якось не тойво. Ну а тепер з’ясувалося, що за дев’ять місяців таких нових країн вийшло тільки сім. Деякі – несподівані, і навпаки – це чи не перший рік за весь час, що я стежу за цієї статистикою, коли на мапі, скажімо, не загорілася Польща. Соромно, оцього вже року постараюся виправитися.

Отже сім нових країн, як порівняти з ще квітневою версією, це:

• Єгипет – цього разу справі розширення горизонтів прислужилося Видавництво Анетти Антоненко й “Літні дощі” Ахмада аль-Кармалаві — доста химерне читання, де екскурси в історію суфійського ордену й нарікання на зіпсуту молодьож дивно поєднувалися із мелодраматичними сюжетними поворотами, які й мексиканську теленовелу не зганьбили б
• Ісландія – нечаста гостя на мапі, але українські видавці приділяють їй дедалі більше уваги. У цьому випадку помандрувати на північний захід допомагала видана Лабораторією поетично-моторошна “Магма”
• Мексика – я щороку обіцяю собі читати більше латиноамериканських авторів, і щороку… нууу, дещо таки вдається. Оце-от були “Знаки, що передуватимуть кінцю світу” Юрі Еррери (видало Деінде) – дивакуватий, але дуже харизматичний ретелінг ініціаційних казок і міфів, де подорожжю до потойбіччя для героїні виявляється долання кордону між Мексикою й США
• Нова Зеландія – нічого нового, знову Кей О’Нілл, але цього разу це маленький крок для людства, але величезний прорив для певної Ксені (це я неелегантно хвалюся, що перечитала “Бухту Водорога” іспанською – було ще важко, але шож)
• Норвегія – а з цією скандинавською країну допомогла трохи дивна, але мила молодшопідліткова повість “Південь” Маріанне Каурін (ВСЛ), про дівчинку, яка намагається вигадати собі фенсі-літо, не виїжджаючи зі бідняцьких околиць міста
• Словенія – тут знову треба подякувати Видавництву Анетти Антоненко, але, щиро кажучи, без тягомутного детективу “Озеро” Тадея Ґолоба я цілком обійшлася б
• і Фінляндія – а цю країну я закрила завдяки одній з найцікавіших книжок року, тому поки що тссс, розкажу про неї більше трішки згодом. А, і тизер-слово тут буде “щука”

“Отаке”. Цікаво, але мало. Цього року наразі маю настрій читати більше скандинавів (встигла прочитати “Морбакку” і так вона мені медом на серденько лягла) та (три рази ну-ну) латиноамериканців, бо вже запаси книжок наскирдувала. Але подивимося. Раптом станеться якийсь дивовижний читацький прорив?

А тепер про результати щорічних перегонів.

До категорії “одна книжка і всьо” торік потрапило одразу десять країн, що й не дивно – це майже вся умовна екзотика.

Країн з двома книжками дві – Німеччина та Норвегія.

Три книжки – це Австралія (і з них дві – це “робочий” Крістофф). Чотири книжки – Швеція. Далі довго нікого немає – і вигулькує Канада з десятком книжок. Ну а переможна трійка стандартна, хоча в порівнянні з минулим роком розклади й помінялися.

• “бронза” – Україна, і це лише 11 книжок, треба з цим щось думати
• “срібло” – Велика Британія (непоганий результат у 24 книжки)
• “золото” – США, 54 книжки, здається, з цим вже треба щось рішать (ладно, треба бути чесною, затяте читання жанрової літератури і не на такі манівці заведе)