здавалося б, лише я квітні я в ЖЖ раділа появі на Троєщині книгарні Є
щиро раділа, неодноразово заходила, призвичаїлася купувати там деякі нагло англокнижки. чудові були часи
були – бо скінчилися

йшли сьогодні з Льошкою з думкою подивитися щось із Прохаська.
і подивилися на чемне оголошення: Книгарня зачинена + адреси інших крамниць

приїхали – кінцева. нє, загалом ситуація абсолютно зрозуміла. навряд чи саме на Троєщині ідея торгувати книжками (особливо, зважаючи на асортимент) – це офігенний бізнес-план. цього треба було очіквати, враховуючи, що клієнтів я там бачила нечасто.
це сумно, але прогнозоване.

попри те – від цього розуміння чомусь не легшає. книгарню в радіусі десятихвилинної досяжності – може, й не варто називати найнеобхіднішою річчю на світі. але _моє_ персональне життя вона суттєво полегшувало.
блін. ну як тепер – знову пхатися в місто кожного разу, як мені засвербить купити книжку? можна звичайно, проте тоді я малоймовірно, що далі Петрівки доїду. і в будь-якому разі – кудись іхати чи заходити після роботи – то все-таки не все одне, як “за хлібом” забігти.
плакаю.
мдя, цінуйте цивілізацію, поки вона є поряд…

так вже вийшло, що час від часу (і не сказати, що дуже рідко) доводиться мені переглядати стрічку Законопроекти->Зареєстровані за поточний тиждень Верховної нашої Ради. і вже не вперше спадає на думку, що перлами, які там трапляються, треба бува й з людьми ділитися. адже багато чого чудового навіть до першого читання не доживає. а законодавця треба знати… з усіх боків треба знати )

наприклад, сьогодні серфінг приніс чимало цікавенького. між іншим – ідею увести віковий ценз для предентетів на виборні посади. але будь-які рацпропозиції тижня потьмяніли на тлі законопроекту номер 8598 із промовистою назвою Про заборону громадянам України придбавати предмети розкоші за кордоном

пояснювальна записка справді доставляє:

Необхідність прийняття цього законопроекту пов’язана з тим, що в той момент, коли Українська держава нездатна забезпечити виплату пенсій та компенсацій громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень, на оплату комунальних послуг бюджетними установами, дотацій дітям-війни, деякі громадяни України дозволяють собі придбання за межами України предметів розкоші, використовуючи для цього кошти, що були вивезені за межи України шляхом уникнення оподаткування податковими органами України.
блаблабла і нижче:
Заборона придбання за межами України предметів розкоші громадянами України не лише дасть Україні можливість отримати мільярди доларів США, які українськими олігархами вивозяться за межи України, а і дозволить не підвищувати пенсійний вік і податковий тиск на дрібних та середніх підприємців.

ату олігархів! – погодилася я з депутатом-првдошукачем і подумки почала шукати попкорн
і як саме треба рятувати Батьківщину?

відправила попередній пост і подумала: невже все справді так погано?

мабуть, що не так. але для того, щоб аматорський книжковий продукт був справді конкурентноспроможним він все ж таки потребує праці. і праці командної – кількох (нє, ну скільки треба) небайдужих людей, готових докласти зусилля для того, щоб зробити щось класне. навіть, якщо вони не впевнені в залізобетонному профіті.

думка про те, що хтось за ідею може створювати _на колєнкє_, щось дуже й дуже – єретичною насправді виглядяє лише на перші декілька поглядів. хоча самовпевненість великих видавництв фіг зачепиш :Р

але мені самій траплялися випадки, коли віртуальний продукт, створений за власної ініціативи творчого колективу, щиро тішив своєю якістю.
класичний приклад для наших палестин – електронна версія Нарисів бурси Антона Санченка – це ж книжка. яку дійсно приємно тримати у руках на екрані!

іншу гарну ілюстраціюї тези Можуть жеж, якщо захочуть забезпечує майже випадково знайдений мною переклад Півночі та Півдня Елізабет Гаскел. офіційно російською мовою (шо-шо? українською? жодної згадки не зустрічала) цей роман не перекладався. проте, коли я після бібісішної екранізації взялася шукати текст – я його знайшла. на сайті літературного клубу Apropos. маємо приємний текст, який язик відмовиться назвати фанівським перекладом. і фактично, думаю, він таким і не є. сайт, схоже – типова тусовка за інтересами. і головне тут, що інтереси – британська література, культура, звичаї та побут – переважно дев’ятнадцятого сторіччя. от і маємо – адекватний результат.
але для цього треба, щоб на цей результат працювали люди не лише небайдужі, а ще й такі, які знаються на тому, за що взялися.
було б таких більше – може, й у видавництвах справді зникне необхідність. та до цього ще треба дожити )

(спочатку хотіла написати коментар. потім вирішила все ж таки пост. потім поїхала у відпустку, повернулася… але ж треба написати :Р)
майже тоді, коли я присмалювала _глаголом_ недоладний асортимент на українському ринку електронних книжок, чоловіка пробило на антикопірайт хейтспічі.раз і два
і ще тоді я подумала, що загалом із Льошкою згодна. але – далеко не в усіх деталях
чи не найбільше мене зачепила варіація на тему:

Если говорить, например, о книгах, я надеюсь, что по мере развития рынка цифровых книг и книжных магазинов, работающих по схеме, “выбрал книгу, обложку, распечатал, купил”, издательства если и не вымрут сразу, то будут вытеснены на маргинес – на рынок шикарных, подарочных, частно-библиотечных изданий и т.п.
і подальший висновок:
Не исключаю, что по ходу развития технологий, смысл существования издательств вообще исчезнет.

трохи поміркувавши, зрозуміла, що я як споживач літературної продукції поки що категорично не готова прощатися із видавництвами
і не готова, бо…

Вивчення питання: де б його купити електронні книжки – неочікувано перетворилося на інет-серфінг в режимі _Слідкуй за знаками_

Отак, здається, вчора, я з подивом для себе дізналася, що можна купувати книжки Лілеї-НВ. Далеко не всі, але є з чого вибрати, навіть попри те, що з однозначних бестселерів в електронній версії існує хіба що Московіада. Але і це вже – помітний прогрес.

Тож, в цьому випадку йдеться про таку штуку як СМС-шоп, в якому на головній обіцяють: Незабаром ми запропонуємо Вашій увазі широкий асортимент електронних варіантів книг популярних українських авторів сучасності, що видавались в нашому видавництві, таких як Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик та багато інших.

Тестувалася система на Дезорієнтації на місцевості того ж таки Андруховича. І…

Система працює. Усе просто і ясно. Клік на завантажити – обрати оператора – генерація коду для смски – знімають рівно стільки, скільки обіцяли – забиваєш код-підтверження – починяє тягтися книжка.

Несподівано зручно – смска є прямою сплатою, жодного тобі – покладіть гроші на Ваш особистий рахунок, тільки не дивуйтеся офігенній комісії.
Несподівано дешево – все по 5 гривень (плюс ПФ, ага).

Хороша ідея. Проте має свій мінус – одноформатність. Книжки пропонують лише у Dj-вюшках. Воно, зрозуміло, не для всіх недолік (Ну не люблю я його. Просто не люблю)… Та й в мене читалка його розуміє (хоча задоволення відверто сумнівне)… Але ж можна бути й ближчим до досконалості :Р

(куди б його іще податися? цікаво ж!)

Несподівано виявилося, що сьогодні я маю час та натхнення (тм), тож совість змушує трохи деталізувати пост про крамницю електронних книжок.

Як я ще тоді казала, попри всі негаразди із вибором, з пустим віконцем завантаження того разу не пішла.

Урешті-решт купила двійко книжок українських авторів. І, зважаючи на обмежений асортимент, як на мене, це і є найбільш адекватний вибір. З одного боку, як небайдужий читач ніби й вітчизняного виробника підтримуєш (у своїх крадене-піратське читати… душа не лежить…).
З іншого – і сам залишаєшся задоволеним,особливо коли йдеться про книжки, що й так була думка купувати.
Тим більше, що за певних обставин обрати саме електронну книжку – може бути і простіше, і логічніше. Власне…
Що я купила і чому…

Замість епіграфа:

Капитализм по своей сути – это система массового производства для удовлетворения потребностей масс. Товары льются на простого человека словно из рога изобилия. Капитализм поднял средний уровень жизни на недостижимую прежде высоту. Он позволил миллионам людей пользоваться благами, которые несколько поколений тому назад были доступны только немногочисленной элите.

Наглядный пример – развитие широкого рынка для всех видов литературы. (Людвіг Хайнріх Едлер фон Мізес)

Одним із найбільш _правильних_, корисних та приємних подарунків для такої книжкозалежної істоти як я міг бути тільки рідер. Моя давня мрія справдилася ще під день народження. Але минуло аж два місяці (і це не дивно, в мене нечитаних паперових книжок як… багато, да…), як я відчула в глибині душі попит і вирішила познайомитися з пропозицією. І відчайдушно подалася на вивчення вітчизняного ринку легальних електронних книжок…

… За годину _вивчення_ мені вже здалося, що краще б я того не робила. Бо навіть уявити не могла що з цим ринком у нас все настільки ой
а якже інакше?

десь рік тому, пам’ятаю, я несподівано для себе звернула увагу на те, якої “національності” є читані мною книжки. тоді ще, пригадує, Велика Британія шалено переконливо перемагал у змаганні.
відтоді я стала придивлятися до цього моменту, і коли писала оті свої щомісячні читацькі щоденники, які закинула – теж обов’язково вказувала.

щоденнички, на жаль, пішли у небуття, але звичка залишилася. тільки такі статистичні дані з початку року я собі фіксую в декілької файликах на харді.

аж тут чогось закортіло наочності. найнаочніша для мене наочнішість бже багацько років – це діаграми. спочатку думала зробити, як завжди – в Екселі. аж потім вирішила спробувати щось більш підходяще для інету.

ото й на кольорову картинку подивилася, і декілька онлайн сервісів помацала
результати?

після помітної перерви до мене все ж таки потроху повертаються мої улюблені – яскраві та абсурдистські – сни…

от, наприклад, сьогодні кіно було дивовижно атмосферне. підсвідомість показувала мені екскурсію якимось химерним ботанічним садом, в якому де-не-де жили й тварини.
перше звірятко геть не пам’ятаю.
другим був якийсь величезний та дуже агресивний крук.
а третім – щось котяче, навроді рисі, тільки менше та світло-сіре.

ну, майже таке, тільки хутро все ж іншого відтінку

саме цю кішку натхненно атакував той наполегливий птах. а тварина, ніби, захищала кошенят…
пам’ятаю, нам дуже кортіло дізнатися, які ж то тварини. з круком – не зрозуміло, бо в інофрмаційних буклетах його назву подавали лише латиною, на якій мій мозок вимикається навіть уві сні. а про рись розповідали англійською. щоправда, я встигла прочитати лише заголовок:
Odin’s Blue Cat

і не встигла я замислитися: чому ж кіт, ворон пасує Одіну більше, як в ті міркування нахабно втрутився будильник.

так і залишилося питання без відповіді. що воно було – не знаю. але на Тора ми завтра обов’язково підемо. можна ж інколи виріти у знамення :Р

за прекрасне у мене сьогодi Пiнчон. чи майже Пiнчон. тобто, Лот 49 менi дуже сподобався (тут трошки докладнiше)… але мова не про книжку, а про художницю, що в ній неодноразово згадується.

добре, коли під рукою гугл, бо творчість мексиканки Ремедіос Варо мене зачарувала…

власне, для сюжету книжки велике значення має ось такий підхід до реальності )

а у тут – ще дещо для душі )
тиць