Альдебаран останнім часом мене дуже пєчаліт…

нові релізи з’являються навіть не кожного дня, вже не кажучи про відсоток цікавинок…
а як було раніше…

у зв’язку з цим питання: а які ще є пристойні бібліотеки?

дочитала монографійку Троянські коні телереклами, що випадково потрапила у мої ручки, і зараз сиджу й думаю…
робота нормальна, та на сотню з гаком сторінок я знайшла лише дві незнайомі для мене тези. загалом текст – новий переспів давно відомих речей із постійним прямим і непрямим цитуванням свєтіл. о! є приємний момент – серед прикладів зустрічається й реклама й українських ТМ

але… в анотації чесно кажуть: … перша українськомовна робота, присвячена потаємним механізмам рекламного впливу. відверто кажучи, було ліньки перевіряти, чи дійсно перша. не в тому річ

наскільки взагалі виправданий друк наукових робіт (та й не тільки), найбільше досягнення яких їхня україномовність?..
з одного боку, хто ж проти – українською має бути багато різного, але ж якість… якість…

иех, ось тому в мене й сабж )

зі: а як посібничок для студентів – згодиться. все одне українською ніби більше нема :Р

читаючи на Імхонеті відгуки на “Письма Баламута”, я не без подиву дізналася, що це – весела книжка.

хм. можливо мені круто не пощастило з перекладом, адже “Листи Крутеня” – книжка не дуже й весела.
але. цікава, точна, справедлива.
спостереження – прєлєсць, психологічні характеристики – вах!

і все було б класно, якби не розуміла, що не помітила лев’ячої частки задоволення
бо логіка надто чужа. в основному проблема, мабуть, в тому, що речі. які автором подавалися як очевидні та об’єктивно існуючі. для мене такими не є
шкода… але й так буває

якщо коротко – ета п’ять…

якщо докладніше…. може, просто для мене тематика цікава. навіть дуже
а з тим, що Пиркало мені читати приємно, я ще на Зеленій Маргариті визначилася

а нормальні розгорнуті рецензії мені зараз не пишуться чомусь

Женщины живут в ритме волны. Настроение их переменчиво. Когда женщины начинают падение, их спутники впадают в беспокойство и пытаются скорее решить их проблемы, чтобы замедлить это движение вниз. Таким образом, мужчины не дают женщинам опуститься окончательно и коснуться дна, для того чтобы взмыть вверх. И женщины продолжают волнообразное движение над пропастью, не достигая дна, от которого они могли бы оттолкнуться для рывка.

На самом деле, когда женщина жалуется, она не просит мужчину остановить ее падение, она хочет лишь быть выслушанной. Ей нужен свидетель события: ее погружения, ее контакта с дном и ее возращения наверх. Но мужчина начинает немедленно паниковать. Он хочет доказать, что он достаточно силен для того, чтобы остановить происходящее. Как будто человек может остановить волну! Мешая свободному падению, он лишь мешает и последующему подъему. Он действует как лекарство, принимаемое при первых признаках простуды. Медикаменты сбивают температуру и не дают организму достичь степени нагрева, убивающего микроб.

Не надо бояться падения и высокой температуры. Если не обращать на это внимания, то, что опускается, само поднимется, то, что нагревается, само охладится. Нас скорее должно беспокоить тело без температуры. И женщина, постоянно пребывающая в покое.

хм…

дивна річ… _фотосесію_ на повісили вже кілька днів як… а я ще досі втикаю…

харизматичний все ж був чувак…

а позбавляти японців армії – це вже надто жорстоко було…

Такое ощущение, что зануды мужского пола не знают, как обращаться с настоящими живыми женщинами, но списывают это на недостатки пользовательского интерфейса. Это не их вина. Они просто подождут, пока выйдет следующая версия — что-то более «удобное для пользователя».

их, чомусь мені здається, що з мого братика виросте щось подібне…
(

Пішла на Імхонет голосувати за щойно дочитану (врешті-решт, після кількох років марних пошуків!) “Московіаду” та побачила в переліку андруховичевих творів “Дванадцять обручів” – українську версію, не переклад.

Йой, а я й не знала, що туди можна додавати україномовну літературу, аж страждала – нема за що голосувати було )

нічого, виправимо :Р

ЗІ: а сервіс вкотре дюже рекомендую ) виявилося, що це навіть цікаво – знати, що читають люди. особливо знайомі )

Мила, наївна оповідь…
Місцями простенька. ба, навіть, комусь здасться примитівною… але воно якесь правильне…
про правильні речі… Людям, що шукають собі казково-романтичне кохання, рекомендується обов’язково… Усім, хто приглядається до “побудови” стосунків, – також…

А я от втикаю в “головне питання” книжки…
Якби завчасно знати, що твоє життя – мить, що може обірватися будь-якої хвилини, та ще й точно уявляти, якої саме хвилини, і _що_ тут доведеться залишити… Якби була можливість обирати: прожити це коротке і, цілком ймовірно, болісне життя, чи залишитися відморожено-ніякою частинкою Всесвіту… що обрати?

не дивлячись на увесь трагізм мого світовідчуття… в “Жити” щось точно є :Р

а книжка непогана, чесно )

тут про неї докладніше

Усього лише шмат тексту авторства Амелі Нотомб, що мене якось добряче вразив.

Про японок…

там багацько літер, ховаю під кат

“Ось чому таке важливе значення мають незавершені й ненаписані тексти. Або вони ще не написані, не перенесені в мову, ще не стали мовою, або вони – ще експеримент, щось іще не завершене, таке, що завжди може бути під сумнівом. Бо завершувати – це завжди означає чинити сваволю, щось випускати з рук, зрештою, втрачати, забувати, з чимось примірятись, як буває щоразу, коли доводиться про щось забувати. А ось іще не написане, не завершене, навпаки, належить мені. Воно – лише те, що існує в думках, в уяві, чи щось розпочате, а потім відкладене вбік, усе же можливе, а тому й болісне.”
Фрідріх Дюренмат “Зимова війна в Тибеті”

угумс, як би себе ще привчити до звички записувати тексти… не виходить (

Якщо чесно, то я сиджу на імхоклубі

отут – своєрідний сервіс, щось в ньому є… – оцінюєш певну кількість літературних творів, а потім воно, враховуючи жанрові примхи та приблизний рівень читаних творів, має рекомендувати щось близьке.

Так про що я… о! до того, що українськими письменниками там і не тхне, я ставлюся спокійно. Але що цікаво: останніми часами я добряче поначитувалася перекладів українською, і в багатьох випадках цих творів немає в базі російськомовних перекладів.

То, виходить, не в такому вже й загоні наша книжкова індустрія, як про це люблять розповідати? Чи тут знову можна використати аргумент: на “викуп” прав на бестселери грошей нема – доводиться бути оригінальними? :Р

… кидаю до себе… ну й… раптом кому ще цікаво )

симпатична стаття про творчість Павича

ось

Иииии, рекомендую )

Такий собі розкішний мегапобутовий дибр офісного працівника: чому степлери певної форми, чому прикольно їздити ескалатором, розрахунки амортизації черевиків та їхніх шнурівок…

ніби й фігня, але така стильна )

одне псує – забагато буде :Р

Ну дюже рекомендую, тимчасовим “власникам” котів у першу чергу )))

Собі роздрукувала, читала, в голос сміялася, цитувала Мєлкому… Дочитала, забрав Мєлкий, іржав… цитував… Віддали батькам, зараз татусь регоче…

І лише Шніцель_Неголений реагувала спокійно. Але лиш до того моменту, як ми перевірили на ній зміст одного із розділів
під катом докладніше