Сучасники та класики

Уже місяць збиралася розповісти трохи про класну книжку, та все якось не випадало. А зараз воно цікаво виглядатиме після попереднього постинга ) Адже йдеться про такий нечастий випадок як: текст (товстезний роман, між іншим) тест Бехдель не пройшов, і нехай – vaya con dios. Бо а) вдало обрано сеттинг; б) усьо замотивовано; в) є бонуси :Р У тому числі – поетичні.

Йдеться про River of Stars Гая Гевріела Кея – умовний другий том із циклу про Ки Катай.

Якщо події “Піднебесної” співвідносилися із герцем часів династії Тан, то тут все відбувається трохи пізніше. Дванадцяте століття, власне – визнає післямова. І то треба було б в ту післямову завчасно залізти, бо тундра-я дві третини книги вперто натягувала події на монгольську навалу, хоча матеріал опирався із пристрастю. Цьогорічний “Марко Поло” поплутав – зізнаюся чесно (хоча мені й натякали: а подивися-но на чжурчженів… ага).

Оце і є вищезгадане “А” ) У “Піднебесній” з героїнями (три центрові та купа помітних другого-третього плану) та їхнею взаємодією все було путьом. У “Річці зірок” такого майже не може бути, бо це б суперечило… Схоже, що не лише епосі, але й тому, як її хотіли змалювати. За століття тамтешній Катай (ну й наш Китай також) змінився.

Семенящая, прихрамывающая походка, которой певица прошла от носилок до павильона, поддерживаемая под локти с двух сторон мужчинами, чтобы подняться по трем ступенькам, стала для Шань потрясением.
И это… новшество красоты, возможно, не ограничится только кварталами удовольствий. Она слышала, как его обсуждали женщины в поселке клана: большинство с презрением отвергали эту моду, как пригодную только для куртизанок, но другие высказывали предположение, что она может стать средством для их дочерей привлечь к себе внимание. Их спеленатые ноги будут доказательством их желания стать красивыми – и в должной степени покорными.
(…)
Линь Ко, держа третью чашу вина с шафраном (она в тот вечер тоже выпила три чашки), сказал:
– Дочка, если мужчины наших дней разучились ездить верхом и охотиться, и их всюду доставляют носильщики, даже в соседний дом, как они могут унизить женщин еще больше? Именно так. Вот что сейчас происходит.

(Шо характерно: притому, що йдеться про відверто патріархальне суспільство, половина головних героїв розмірковують в лайт-режимі “фемініст-френдлі”. Виглядає це приблизно отак: “Если правители решили уничтожить их из-за своего тщеславия и трусости, то это не значит, что каждый человек, мужчина или женщина, должен покорно принять это”, – і дбайливі “чоловіки та жінки”, “чоловіки, а також жінки”, “чоловіки і, безсумнівно, жінки” трапляються надто часто, щоб вважати це випадковістю. Щось я трохи сумніваюся, що середньовічні ки катайці формулювали б саме так… Але нехай буде – навіть якщо це не відголосок переможної ходи рівноправ’я в Канаді, а особисті естетичні забаганки Кея).

Хоча, як мінімум, єдина головна _героїня_ змушувала співбесідників робити подібні уточнення.

Единственным проявлением его авантюризма является тот факт, что он дал своей единственной дочери такое образование, как будто она родилась мальчиком. Неординарное решение, грозящее последствиями, если считать, что жизнь отдельного человека имеет какое-то значение.
Шань прочла классические произведения писателей и поэтов, крупных и незначительных, со времен начала письменности в Катае. У нее очень хорошая скоропись и еще лучше официальная каллиграфия. Она поет и, конечно, умеет играть на пипе – большинство женщин из хороших семей умеют это делать, – но она еще и сама пишет песни, в новой форме «цы», рождающейся во времена нынешней Двенадцатой династии, слова («Как прививают пионы!» – вдруг думает она) на хорошо известные мелодии сельской местности или кварталов удовольствий.

Лінь Шань – поетка та імператорська фаворитка (не в еротичному сенсі) – в романі абсолютно дивовижна. Хоча чому лише в романі? На мій подив, це образ із цілком конкретним прототипом.

Продовжувати читання “Сучасники та класики”

Тест Бехдель для найменших форм

Днями в мене вкотре з’явився привід поміркувати, наскільки справедливою (а ще – наочною) штукою є тест Бехдель в окремих випадках. Оцей «окремий випадок» – малі форми. Я вже писала, що дерибан збірок оповідань зазвичай не практикую. Але ж можна знайти й цікавіші полігони. Наприклад, конкурси «Зоряної Фортеці», які в активній фазі мають шикарний бонус – анонімність (у тому ж числі гендерну) авторів.

Щоправда, масштаби останнього на сьогодні конкурсу для аналізу просто-таки негуманні, але якщо вважати контрольною групою фінал, то… Ну чом би й ні, зважаючи на те, що бали окремо взята читацька свідомість нараховує вже автоматично, а тут ще й прохання прозвучало :Р. Отже команда Ксеня+Сова+Глобус заступила на бойове чергування…

… і одразу заробила нервову гикавку. Спроба використати «жорстку» версію тесту (коли бали нараховуються поетапно, й провтик на попередній сходинці блокує подальші успіхи) скінчилася приголомшливо. Після цього команда вирішила, що малі форми заслуговують на послаблення, і за робочий варіант було прийнято «м’яку», ще й пом’якшену версію. Відповідно, 1 бал – наявність щонайменш двох героїнь із іменами (редут поіменованості не здамо нікому, а «героїнями» вважаємо персонажів, які хоч якось демонструють дієву присутність в тексті. Підхід «Рота не розкрила – не героїня» залишимо для романів. Але знижку за «разлюбезных Катерин Матвеевн», що майорять десь в уяві персонажів, також робити не будемо). Ще один бал – героїні (хоч якісь!) розмовляють (тобто обмінюються репліками, однобічні тиради – інший випадок) між собою. І останній третій бал – героїні розмовляють не про чоловіків. Така схема не вирішує усіх проблем, але кілька оповідань за таких умов стрибнули від б-0.5 до б-2.5. У результаті маємо таку діаграмку.

b-final

А що стоїть за нею?

Продовжувати читання “Тест Бехдель для найменших форм”

Фем. reading bingo-2014. Результати

Про свій варіант популярного читацького бінго я писала ще влітку. Якщо чесно, тоді не була впевнена, що вдасться виконати всі умови. Та якби ж ті напади цілеспрямованості використовувати в мирних цілях… Змогла )

bingo-2014

Про нові книжки – під катом.

Продовжувати читання “Фем. reading bingo-2014. Результати”

Мій читацький 2014-й: YA Reading Bingo

Коли бралася за Reading Bingo-2014 у фем-режимі, я ще, жартуючи, писала: а ще можна замахнутися на підліткову версію – укладачі дюже класно штампи простьобували.

І якось так воно вийшло, що протягом року янг-адалт читався досить активно, і вже у грудні з’ясувалося, що дві лінії в мене буде. Шо характерно: попри всі жанрові особливості та обмеження, в цій табличці є кілька справді класних книжок.

Reading-Bingo-YA

Продовжувати читання “Мій читацький 2014-й: YA Reading Bingo”

Мій читацький 2014-й: Картинки та статистика

Наш стрьомний, проблемний, страшний, але в чомусь – все ж дуже крутий – 2014-й пішов в історію. Разом з читаними в ньому книжками. Попри одні обставини та завдяки іншим з точки зору читання для мене він був найпліднішим за останні багато-багато років.

І коли я ставила собі на ГудРідз челендж – я не думала, що зможу її здолати. Але:

chal

Я це зробила (там насправді 201 пункт – але “ну так вийшло”)

(тут треба зауважити, що “книжка” в моєму розумінні – штука дивна. У переліку кілька окремих крихітних оповідань, кілька п’єс та поем, кілька солідних збірок оповідань чи повістей, порахованих разом, і багато романів – включаючи цеглиняки від 600 до 1000 з гаком сторінок. Тому в середньому “крок вліво” я читерством не вважала :Р)

А взагалі, шо класне в багаточитанні – так це відсутність обмежень. На відміну від деяких знайомих я не маю гострої необхідності фільтрувати потік читаного від соусом “Якщо я читатиму фігню, то не встигну прочитати щось справді класне”. Фігню я також читаю ) Також трапляються й непогані книжки, які просто не подобаються – теж не трагедія. Але, дивлячись на статистику, – все не так вже й драматично.

stat-14

Ну й мої традиційні діаграмки – під катом.

Продовжувати читання “Мій читацький 2014-й: Картинки та статистика”

Музична пауза

Днями мене знову накрила хвиля роздратування щодо того: які Starz нехороші люди, бо розірвали перший сезон Outlander на дві половини із піврічною перервою між ними.

І так дратувалася, так дратувалася, що, по-перше, провела масовану рекламну кампанію (а шо, мені одній страждати?) в неохоплених колах; по-друге, прочитала другу книжку з циклу (а це більше тисячі сторінок, все ж таки); по-третє – вже другий тиждень намагаюся вигнати з голови центрову музичну тему. Невдало.

А тут полізла трішки про цю The Skye Boat Song почитати. А там такі контексти!

“The Skye Boat Song” is a Scottish folk song, which can be played as a waltz, recalling the escape of Prince Charles Edward Stuart (Bonnie Prince Charlie) from Uist to the Isle of Skye after his defeat at the Battle of Culloden in 1746.

– каже нам Вікіпедія. Ач яка історична адекватність сюжетам книжок/серіальцю! Відповідно, пісня існує в кількох варіантах. Серед них найвідоміші – максимально конкретний:

Speed, bonnie boat, like a bird on the wing,
Onward! the sailors cry;
Carry the lad that’s born to be King
Over the sea to Skye.

і так далі… або ж трохи абстрактніший – Стівенсона, до речі (тут можна знайти переклад російською).

Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.

Аж тут виявляється, що під серіальні потреби один з варіантів вирішили переробити.

Продовжувати читання “Музична пауза”

Серіали про жінок: 2, ні, 3 шт.

Навіть якщо трапляється щось цікаве, розповісти про це чомусь місяцями руки не доходять. Але ж деякі речі справді того варті. Тому – парам! – я подумала: нехай вже коротенько, аби було. Думаю, нікого не здивує звістка, що серед телевізійної продукції я також підшукую щось незвичне/цікаве/оригінальне про_жіноче. Останніми роками знаходити таке стає все простіше. Та зараз я швиденько розкажу про три мінісеріала цього року. Один – відомий. Інші – на жаль, не дуже.

Пуфф, думаю про The Crimson Field, чули всі, хто вже стикався з особливостями бібісяшної меморіальної ефірної сітки, присвяченої століттю від Першої світової.

p01vbnlc

Далі цитую свій червневий фейсбучок: “Зєло рекомендую сабж – цікава бібісішна шестисерійка про польовий госпіталь зразку 1915 року на Західному фронті. Між тим у центрі уваги не лікарі, а медсестри (тест Бехдель серіал проходить із присвистом): з одного боку – молоді волонтерки із боєкомплектами скелетів у шафах, а з іншого – шикарний із драматургічної точки зору конфлікт суворих кадрових військових сестер. Сюжет наскрізний, проте кожна серія зосереджується на певних проблемах (а ілюструють ці проблеми переконливі персонажі на одну серію – більшість із добре впізнаваними обличчями. Таких багато – це ж англійський серіал. (До речі, про знайомих: хто у GoT не любив Талісу – я вас попередила!)”.

Серіал справді дуже прикольний, проте має недолік – я так і не знайшла підтвердження, що його можуть подовжити. А дарма – історії більшості центрових персонажів є куди розвивати.

Другий серіал, про який варто згадати, це – теж саме, але з іншої точки зору. Anzac Girls – це також про медсестер на Першій світовій. Але цього разу – австралійських.

Продовжувати читання “Серіали про жінок: 2, ні, 3 шт.”

Знак “нуль”, або Як завалити тест Бехдель та залишитися (не) порядною людиною

Учора я обіцяла розповісти, як виглядають книжки, які принципово не проходять тест Бехдель. І, дякувати інфоприводу, я це все ж таки зроблю :Р

Дисклеймер: непроходження тесту зазвичай може й не мати прямого стосунку до літературних якостей текстів; це не робить книжку поганою, але – за певних умов – це може багато чого сказати про світогляд (у випадку із реалістичними творами) або світобудівні смаки (а це вже до фантастичних жанрів) письменників. І, якщо в якихось випадках, легко зрозуміти та/або погодитися, чому світ твору саме такий, то в інших – важко уникнути множинних фейспалмів. Минулого тижня іжачки плакали, кололись мені якраз трапилася книжка з другої категорії. Але про це трохи згодом…

Отже, слайди.

Деякі книжки завалюють тест Бехдель вже на рівні сюжетного задуму. Один з найяскравіших прикладів з моєї цьогорічної практики – “Тень орла” Артуро Перес-Реверте. Абсолютний бехдель-нуль. Проте ажніяк не внєзапний: в невеличкій повістині мова йде про один конкретний епізод наполеонівських війн. Книжка, до речі, офігенна. (NB: постмодерн там не те, щоб лютий, але вже досить сердитий, я попередила).

В інших випадках проти тесту грає схильність авторів до архетипізації та узагальнень. Приклад? “О мышах и людях” – один жіночий персонаж, дуже кхм… своєрідний та – і це важливо – принципово безіменний.

Або можна зайти на ті позиції з іншого боку. Теж з осіннього читання – “Крабат” Пройслера. Тут також лише одна значуща героїня, і її безіменність – це вже не ідейна, а суто сюжетна фіча (злий чаклун не повинен був дізнатися імені дівчині, ну й ніхто не взнав).

Оце все лише про “нулі”. Далі там безмежний borderline… Та інколи лояльність до певних авторських трактувань швидко випаровується. І от тепер я розкажу про завал тесту курця. І водночас – одне з головних читацьких розчарувань цього року.

Що мені так допекло? Та ж Foundation Азімова. Чому?

Продовжувати читання “Знак “нуль”, або Як завалити тест Бехдель та залишитися (не) порядною людиною”

Бехдель-статистика та чоловіча творчість

Мій читацький експеримент – слідкувати, чи проходять книжки тест Бехдель – впевнено наближується до своєї першої річниці. Але інколи свята приходять раніше. Днями сталася визначна подія – нарешті кількість “трьохбальників”, написаних чоловіками, перестрибнула через десятку. І це круто, я щітаю.

Тож, хоч я й вирішила була: якщо й писати – то про книжки, написані жінками – гадаю, в цьому випадку можна й згадати “білих ворон” незлим тихим словом. Адже результати вимірювання мене дивували всю дорогу: письменники, в яких я була впевнена, що “там з жіночими персонажами все зашибісь” до чесної трійки не дотягували, а ті, яких фіг підозрюватимеш, – спокійно брали планку. Ну, і щоб два рази не ставати, розкажу, як саме можуть виглядати твори, які тест Бехдель завалюють із шиком. Бо якраз нещодавно втрапила на сферичний зразок у вакуумі.

Отже, героїчні 11 творів в хронологічному порядку читання:

* Террі-наше-всьо-Пратчетт “Вор времени” (ну, щодо Пратчетта я й не дуже сумнівалася)

Далі:

Продовжувати читання “Бехдель-статистика та чоловіча творчість”

Паровозиком до попереднього

Парні випадки іноді працюють. Мені знову трапився роман про жінок-льотчиць часів Другої світової! Тільки цього разу британських.

Зветься він передбачувано – “Ангелы Черчилля“, а написала його Рубі Джексон.

(обкладинка російськомовного видання надто гламурна, то нехай буде оця)

Книжкова хронологія охоплює 1939-1942, і оповідується там, окрім іншого про специфіку роботи Women’s Auxiliary Air Force (WAAF) – уповні військову допоміжну структуру ВПС (ну хоча б про цих я чула раніше!) та Air Transport Auxiliary (ATA) – цивільну службу, за зразком якої певною мірою і створювали “ос”. Власне літати жінкам можна було тільки в АТА. От тільки британкам робити це було набагато небезпечніше, аніж американським колєжанкам. І звісно що письменниця не зігнорувала нагоду додати епізод про зустріч в небі із німецьким винищувачем.

В цілому книжка дюже симпатична, але по-своєму дивна. І більшість цих дивацтв пояснюється просто: “Янголи” фактично балансують на межі між янг-адалтом та чік-літом, що серйозно відбивається на проблематиці. Так, це проста, як двері, історія дорослішання дівчинки з народу (ну, нижній середній клас) та її почуттів. Тому війна війною (а в проблематика – не тематика, з тематикою тут все ок і – triggers inside – смертей чимало, трагедії в асортименті), а на перший план регулярно виповзають страшні драми: “Що означає його поцілунок?” або “Чим відрізняється кохання від закоханості?”. Спочатку адекватно сприймати в мене якось не виходило, та потому виховала в собі толерантність до форми й жанру і отримала щире задоволення. Ну отаке воно є. І хто сказав, що “фемініст-френдлі” рожеві історії не потрібні, навіть якщо “правда життя” там добряче лакована?

Щоправда, в роману є справді серйозний недолік. Він закінчується “чіста здрасті” – практично на рівному місці. Хоча якоюсь втіхою можуть слугувати умовні продовження. У них, судячи з анотацій, розповідається про подружок Дейзі-льотчиці – Land Girl та актрису пропагандистських фільмів.

Про читання і літання

От тільки-но дочитала останній на сьогодні роман Фенні Флегг. По-своєму мила та по-своєму затишна книжка про маленькі містечка американського Півдня, пошуки себе та небезпеки виховання нарцистичними матерями. А ще – про американське тилове буття під час WWII. Ото ніби й дочитала, а офігіння ще не минулося.

Скажіть, я ж не одна така? Ви раніше чули щось про WASP? Не про комах чи білих англосаксів-протестантів чи музичну групу. Про Women Airforce Service Pilots? А їх було більше тисячі.

Group_of_Women_Airforce_Service_Pilots_and_B-17_Flying_Fortress

У 1943-44, аби не розбазарювати на дрібниці цінні пілотські ресурси, у Штатах вирішили покликати на допомогу військовим цивільних льотчиць. Така собі допоміжна авіаційна служба – переганяти літаки між заводами та базами, возити вантажі, тягати в небі навчальні мішені. Вони були дуже потрібні Батьківщині. Але не дуже довго.

Оказалось, тысячи гражданских летных инструкторов-мужчин получили возможность не служить в армии, пока тренируют военных летчиков. Но теперь у армии их было вдосталь, и потому летные школы по всей стране начали закрывать. Однако на тихоокеанском побережье и в контролируемой нацистами Европе не хватало обычной пехоты. И тут-то гражданские летные инструкторы внезапно подпали под призыв и оказаться теперь могли не в летчиках, а в сухопутных войсках. И – столь же внезапно – многие инструкторы захотели взяться за работу «ос» и таким манером остаться в Штатах.

Многих натаскают – с немалыми расходами для правительства – обращаться с современными самолетами, которые водили женщины, но тем не менее мужчины сплотились и устроили громадную шумиху, чтобы не дать провести законопроект, уже внесенный в конгресс, по которому «осы» переводились в ранг военных и оставались на летной службе.

Общественности сообщили, что военные летчицы – это непатриотично, потому что они отбирают работу у мужчин, а уж если женщины хотят служить в армии, пусть идут в Женские войска или в медсестры – вот где они действительно требуются. А тут и Организация ветеранов иностранных войн и Американский Легион подсуетились, и законопроект о милитаризации «ос» провалился. Это означало, что семьи погибших девушек не получат никаких посмертных привилегий, а в конце войны «осам», в отличие от ветеранов в отставке, не видать ни льгот военнослужащих, ни медицинских послаблений – ничего.

Судячи з усього, цитатку складно вважати таким вже й художнім перебільшенням. Більше 30 років дані про “ос” були засекречені. Ветеранами війни їх визнали у другій половині 1970-х. У 1984-му – роздали World War II Victory Medal (ну, і кому особливості служби дозволили – American Campaign Medal). А у 2010-му ті, хто ще були живі, отримали свої золоті медалі від Конгресу. Нє, ну воно, звісно, краще пізно, аніж ніколи, але ж блін. Я ніби вже й позбулася ілюзій щодо справедливості світобудови (фемінізм сприяє, егеж), та є речі, які відмовляються спокійно втрамбовуватися в голову.

А книжка хороша, рекомендую.

Львівські трофеї

Мені тут сказали, що треба написати, а ще обов’язково додати фоточгі – і також неодмінно у фейсбук. Ну ок. Але все дуже скромно )

Отже про враження від двох днів Ксенi-Навіщо-Їхати-Цього-Року-До-Львова-vaenn на Форумі у твіттер-стилі.

* У львівському трамваї є вайфай і до нього можна підключитися. Бо зробити це в Хюндаї дорогою мені не вдалося

* Дарниця-Трускавець – Хюндай годный. У нього між Києвом головним та Львовом немає зупинок (а ще в мене і туди, і звідти не було сусідів, а на трьох сидіннях можна й у сидячому поїзді подорожувати)

* Звідки стільки людей?

* Як всюди встигнути?

* Чому перекладачі перекладають так дивно?

* Софі Оксанен – прикольна, треба все ж таки книжку купити. Чи всі три?

* Білки у парку Франка няшні, але нахабні.

* Нетуристичні досовкові вулиці цікавіші за центр.

* Я її знайшла – найзручнішу в моїй практиці гостьову канапу!

* Новий досвід такий новий.

* Усі книжки не купиш, усі бажані книжки – просто не донесеш.

* Добре забутий досвід – також новий, бо історичні конференції веселіші за журфаківські.

* Архітектура УКУ справляє незабутнє враження.

* В автобусі їхала поряд із молодими російськомовними  /судячи з одягу що/ мусульманками. Цікаво, чи не з Криму…

* Додому повернулася ледь жива від втоми, та з’їздила офігенно.

А! А слайди під катом.

Продовжувати читання “Львівські трофеї”

Фантастичні дебюти: великі світи та маленькі світенята

Днями я у фейсбучику бурхливо раділа результатам Г’юго.

Енн Лекі таки зробила триплет й отримала три основні премії та купу інших. Плюс номінації на ще інші, включаючи Philip K. Dick Award та дуже цікаву The James Tiptree, Jr. Award.

Ну й особливого присмаку додає те, що це в Лекі дебютний роман. Тепер аж лячно братися: не лише через мову, а ще, бо: та що ж там аж такого? Хоча попередній бурхливий дебют в фантастичній літературі – “The Windup Girl” Бачігалупі я читала. Не можу сказати, що беззастережно сподобалося, але книжка дуже цікава. Ну, подивимося й тут.

І ще про дебюти, але особисті та місцеві ) Останніми роками я інколи меланхолійно спостерігала за конкурсами оповідань під егідою “Зоряної фортеці“. Хоча “спостерігала” – надто гучне слово. Читала звіти про результати та інколи оповідання переможців. А цього літа раптово набріла на старт “мантикорного” конкурсу мініатюр за мотивами творчості Коцюбинського. І нєжданчіком зрозуміла: а я знаю, як треба )

Деталі?

Продовжувати читання “Фантастичні дебюти: великі світи та маленькі світенята”

Фентезі та гендер навиворіт

Дочитала вчора “Сто тысяч королевств” Н.К. Джемісін -досить-таки симпатична романтична фентезятинка. Написати більш-менш докладно для ГудРідз наснаги нема, але кортить дечим поділитися. Цитатками про тамтешній світ.

Світ цей загалом гендерно нейтральний. Проте головна героїня походить із далекої та дикої Півночі. У них там міцні ще пережитки матріархату.

І читаєш бува, а там таке so sweeeeeet:

Ты должен уехать отсюда, Теврил. Найти женщину, которая бы о тебе заботилась и одевала в золото и шелка.

Або таке, серйозніше:

Кто-то вываливается из кустов, ослепший, задыхающийся от дыма. Мудрая женщина? Нет, это мужчина – точнее, мальчик, еще не пришедший в возраст отцовства. Что он здесь делает? Мы не разрешаем мальчикам драться! И тут я понимаю: мой народ прибег к отчаянным мерам. Чтобы выжить, они призвали в армию даже детей.На него набрасываются вражеские солдаты – всей кучей. Они его не убивают. Заковывают, бросают в обозную телегу и везут с собой. А когда доберутся до Арребайи, выставят на всеобщее обозрение – смотрите и ужасайтесь! О, мы ужаснемся. Мужчины – наше величайшее сокровище.

А моє улюблене – під катом.

Продовжувати читання “Фентезі та гендер навиворіт”