Уже місяць збиралася розповісти трохи про класну книжку, та все якось не випадало. А зараз воно цікаво виглядатиме після попереднього постинга ) Адже йдеться про такий нечастий випадок як: текст (товстезний роман, між іншим) тест Бехдель не пройшов, і нехай – vaya con dios. Бо а) вдало обрано сеттинг; б) усьо замотивовано; в) є бонуси :Р У тому числі – поетичні.
Йдеться про River of Stars Гая Гевріела Кея – умовний другий том із циклу про Ки Катай.
Якщо події “Піднебесної” співвідносилися із герцем часів династії Тан, то тут все відбувається трохи пізніше. Дванадцяте століття, власне – визнає післямова. І то треба було б в ту післямову завчасно залізти, бо тундра-я дві третини книги вперто натягувала події на монгольську навалу, хоча матеріал опирався із пристрастю. Цьогорічний “Марко Поло” поплутав – зізнаюся чесно (хоча мені й натякали: а подивися-но на чжурчженів… ага).
Оце і є вищезгадане “А” ) У “Піднебесній” з героїнями (три центрові та купа помітних другого-третього плану) та їхнею взаємодією все було путьом. У “Річці зірок” такого майже не може бути, бо це б суперечило… Схоже, що не лише епосі, але й тому, як її хотіли змалювати. За століття тамтешній Катай (ну й наш Китай також) змінився.
Семенящая, прихрамывающая походка, которой певица прошла от носилок до павильона, поддерживаемая под локти с двух сторон мужчинами, чтобы подняться по трем ступенькам, стала для Шань потрясением.
И это… новшество красоты, возможно, не ограничится только кварталами удовольствий. Она слышала, как его обсуждали женщины в поселке клана: большинство с презрением отвергали эту моду, как пригодную только для куртизанок, но другие высказывали предположение, что она может стать средством для их дочерей привлечь к себе внимание. Их спеленатые ноги будут доказательством их желания стать красивыми – и в должной степени покорными.
(…)
Линь Ко, держа третью чашу вина с шафраном (она в тот вечер тоже выпила три чашки), сказал:
– Дочка, если мужчины наших дней разучились ездить верхом и охотиться, и их всюду доставляют носильщики, даже в соседний дом, как они могут унизить женщин еще больше? Именно так. Вот что сейчас происходит.
(Шо характерно: притому, що йдеться про відверто патріархальне суспільство, половина головних героїв розмірковують в лайт-режимі “фемініст-френдлі”. Виглядає це приблизно отак: “Если правители решили уничтожить их из-за своего тщеславия и трусости, то это не значит, что каждый человек, мужчина или женщина, должен покорно принять это”, – і дбайливі “чоловіки та жінки”, “чоловіки, а також жінки”, “чоловіки і, безсумнівно, жінки” трапляються надто часто, щоб вважати це випадковістю. Щось я трохи сумніваюся, що середньовічні ки катайці формулювали б саме так… Але нехай буде – навіть якщо це не відголосок переможної ходи рівноправ’я в Канаді, а особисті естетичні забаганки Кея).
Хоча, як мінімум, єдина головна _героїня_ змушувала співбесідників робити подібні уточнення.
Единственным проявлением его авантюризма является тот факт, что он дал своей единственной дочери такое образование, как будто она родилась мальчиком. Неординарное решение, грозящее последствиями, если считать, что жизнь отдельного человека имеет какое-то значение.
Шань прочла классические произведения писателей и поэтов, крупных и незначительных, со времен начала письменности в Катае. У нее очень хорошая скоропись и еще лучше официальная каллиграфия. Она поет и, конечно, умеет играть на пипе – большинство женщин из хороших семей умеют это делать, – но она еще и сама пишет песни, в новой форме «цы», рождающейся во времена нынешней Двенадцатой династии, слова («Как прививают пионы!» – вдруг думает она) на хорошо известные мелодии сельской местности или кварталов удовольствий.
Лінь Шань – поетка та імператорська фаворитка (не в еротичному сенсі) – в романі абсолютно дивовижна. Хоча чому лише в романі? На мій подив, це образ із цілком конкретним прототипом.
Vaenn's Bookblog 