Фраза: “Будь проклят тот день, когда я сел за баранку этого пылесоса!” – все точніше відбиває мої стосунки із нашим фотоапаратом.
Нє, те що він мильниця – було зрозуміло відпочатку. Потім у першій же відпустці з’ясувалося, що це ненажерлива мильниця, яка принципово не розуміє концепцію “Знімати можна й не лише під денне світло”.

Далі від подорожі до подорожі наші стосунки погіршувалися. Але остаточно їх зіпсувало моє хоббі. Кляте нєчто категорично відмовляється фотографувати ляльок – і пофіг, що там зі спалахом направду. Я вже була готова повірити у свою принципову криворукість, але ж зроблені нашвидкоруч фотки на Олін фотик виходять… Ну, не_добрі_, для цього в мене замало натхнення, але нормальні – цілком придатні для каталог-режиму. З нєчтом цього не досягти, сьогодні переконалася вкотре, перебираючи купку жахливо жовтого, яке воно вважає пристойним варіантом зйомки у штучному світлі.

А найсмішніше те, що цьому стидобиську пасує один із шопних фільтрів. Poster Edges ліг, майже як рідний.
тиць

Учергове взялася за Октобер-Дей серію Seanan McGuire, і на перших ж сторінках згадала одну з причин своєї відданості урбан-фентезі саме цієї письменниці. Поміж іншого це – еееее етнічне розмаїття ) І хоча у першій книжці радісне співіснування фей, ши, тролів, кіцуне і банників трохи бентежило, далі воно стало звичним. А як культурні горизонти розбігаються!

Щоправда, без нету її читати неможливо. Ось днями трапилася мені фраза: She has Sea Wight blood. Шо-шо? Але гугльож швидко пояснив, що йдеться радше про Sjövættir – скандинавських духів моря. Он воно як! І таке трапляється регулярно. І з моєю “класичною” міфологічною освітою – Греція, Греція, Греція і дрібка іншого, включаючи слов’янське, такі спонтанні екскурси у, переважно, европейську демонологію – дюже цікаві і корисні. Добре, що є гугл-картинки та довідкові ресурси. Наприклад, таж сама Монстропедія – якраз учора шукала там Glastig. Рекомендую )

(але якщо прицільно цікавитися кельтським маленьким народцем, то навіть частіше в пригоді стає оцей маленький сайт Його я знайшла минулої книжки – коли довго і болісно вдивлялася чи то у Gwartheg Y Llyn, чи то щось інше спеціфічно валійське)

Двійко місяців поспіль ловила собе на думці: серед читаного чомусь стає незвично багато фантастики. Ну й фентезі, але я його останніми роками читала більше, аніж сайфай. Гммм, подумала я, а, може, зробити собі як у щасливі підліткові часи: сезон незамутньонного жанрового читання?

А чом би й ні. Тож щонайменш на січень (а ймовірніше – до кінця зими) я запустила свій власний флешмоб. Читаю лише фантастику, фентезі, може, містику Кінг-формату, але це вже не факт. Цікаво, як воно буде, бо послідовно непослідовні списки to-read для мене – комфортна норма. А тут таке призабуте “обмеження”.

Та я, власне, про що. Очі розбіглися, стільки всього, а за що хапатися – незрозуміло. Поки що встигла освоїти “Вор времени” (але ж Пратчетт – то безпрограшний варіант) та – зненацька! – “Свидание с Рамой”. І ніби є, з чого вибрати, але все ж…

Друзі, а порадьте мені книжок під ці жанрові обмеження, га? Смакові нє-нє-нє! в мене мінімальні: не дуже хочеться космоопери, бо я якраз встрягла у бараярський цикл, а ще з минулого літа обіцяю собі прочитати “Падение Гипериона”. То ця ніша закрита. А ще погано жується традиційна та/або попаданська фентезятина. Фентезятина оригінальна чи (NB) більш-менш брутальна (ну, знаєте, Сапек, Мартін, “Чорний загін”) – радо вітається.

Що ще… Як вже якось казала – щиро люблю урбан-фентезі. Можна навіть про вампірів (аби не про самісіньких перевертнів, хіба що східних), але найкраще – про фейрі-ши. Не цураюся янг-адалту, якщо там підліткове кохання – не головна тема. Люблю мандрівні сюжети, переспівані казки (що цинічніше, то краще). Історичні екскурси, далекі подорожі. Політику, геополітику і багато-багато-багато інтриг (так, словосполучення “професійна деформація” я вже чула). Вікторіанську епоху та стьоб над вікторіанством, відповідно, купу дотичних -панків. Нещодавно, читаючи “Заводную” Бачігалупі, нарешті зрозуміла, що біопанк – теж може бути цікавезним напрямом. Фух. Що ще? Екзотика – тобто хоча б не стандартні США, Британія, Канада? Постапокаліптика? Класнична нечитана фантастика? Та багато всього, якби ж тільки знаття, що ж варте уваги!

То порадите? Будь лаааааааска!

ЗІ: не_формальне проходження тесту Бехдель, чи, коротше кажучи, наявність немеблевих та нешаблонних жіночих персонажів – окремий товстий плюс…

ЗЗІ: Олю, Селіна це не стосується. Я про нього пам’ятаю )))

Я, звісно, до ЖЖ не пишу… Але не настільки “не пишу”, аби забути про улюблені підрахунки.
Отже мій читацький 2013-й був дивним рочком. Читалося, як завжди, – носило між жанрами, одвічна боротьба ЮК проти ЮС, темпи – приблизно такі ж самі. Загалом: 182 книжки – минулого року було лиш трішки більше.
Ну і як годиться – слайди!
тиць

Карпати – це круто.
Сонячні Карпати, зважаючи накиївську мряку – це дуже круто.
Гори, ліси, галявини, поцуплений з якоїсь казки Синевир, смачна їжа, привітна готельна кішечка, багато прогулянок та дуже багато читання, мінімум інету та мало людей – це дуже-дуже-дуже круто.
А хапати кліщів у вересні – це некруто, але, виявляється, наша нова родинна традиція.

Повернулася жива-здорова-майже бадьора.

ЗІ: напівбезсонна ніч у поїзді+римантадин+кава – це, може, й круто, але краще такого не робити – я перевірила.

Переглядаючи статтю про Штеффі (німецьку барбі-сайз ляльку,від якої в наших крамницях фіг сховаєшся), зачепилася оком за те, що товариши німці штурмують близькосхідні ринки. Внутрішній голос намагався неполіткоректно пожартувати, але вольовим зусиллям був змушений замовкнути. Тим паче сайт Сімба-мідл іст виглядає ніби спокійно, ніби стандартно, але. Звичайно, найкраще там – “ексклюзиви”!

Про близькосхідних ляльок у хіджабах я багато чула, трошки бачила у гуглі і навіть думаю попросити в якості з-єгипетського сувеніру. Але що таких ляльок ще й німці (ну гаразд, німецька дочка) роблять, не здогадувалася. Ось така у Сімби мила Джаміля.

Кожен заробляє, як тільки може – сказала я внутрішньому голосу.
Проте виявилося, що в Джамілі (окрім милих і ретельно вдягнених подружок) є… ееее ну не бойфрендом жеж його назвати! Джаміль, коротше кажучи.

Ринок, нагадала я внутрішньому голосу. Традиційні цінності. Конкуренція. Мабуть, продаються гарно. Недарма ж Барбі скільки десятків років в наречених ходе, а Джаміля за офіційною легендою із Джамілем вже й одружилися, й діточок мають.
Але не все так влобно, як виявилося.
Бо окрім чоловіка та діточок у Джамілі ще є…
тиць

Очікуючи на чергову барбі з принцесячої серії (дівчинка вже навіть у Києві, тепер лишень її забрати), продовжую систематизувати та описувати свою мікроколекцію. Відповідно до сабжу, цього разу фокус уваги на Годдесс. Це мій улюблений молд, настільки улюблений, що готова купити усіх (крім святкових та янголів – от хто естетично неблизький). Тож під катом одна принцеса, фаворитка Мєлкого та моя найкрасивіша лялька )
десь так

Днями про’книжковими інтернетами пробіг відкритий лист російських книжкоторгівців до керівництва ЭКСМО. Лист з приводу дорогенького нового Пєлєвіна.
Там загалом багато усякого цікавого: і намагання вирахувати ціну пєлєвінської сторінки, і міркування щодо самої книжки (але то здебільшого в коментах), і місцями слушні зауваження про те, що книжка за 555 ре на тлі камлань антипіратської кампанії виглядає трохи дивно.

То таке. Там про всяке. Але на один конкретний абзац я медитую вже декілька днів:

На наш взгляд, цена в 555 рублей явно завышена, к этому мы вернемся чуть позже, но не это поражает в Вашем предложении. Средняя «цена входа» в магазин — 440 рублей. Соответственно, Вы предлагаете магазинам, не аффилированным с «Эксмо», зарабатывать на книге Пелевина 115 рублей, или примерно 25%. Средняя наценка в российских магазинах колеблется между 38% и 100%. В среднем — 70% (это соответствует 40% скидки от фиксированной цены книги в европейских странах). (про “знижку від фіксованої ціні” теж є у коментах)

Нічьо так. Скромно.

Зрозуміло, що абсурдність та подвійні стандарти – норми тутешнього політичного життя.
Але іноді все одне пробиває на гиги навіть у найбанальніших ситуаціях навроді союзу меча и орала хрестика та трусів

“Свобода” про гей-прайд:

Если организаторы акции заявляют, что они проведут акцию при любых обстоятельствах, это означает, что они сознательно идут на нарушение закона. Как партия мы не подавали никаких официальных заявлений. Но я убежден, что много «свободовцев», в том числе народных депутатов, просто наших активистов, будут вместе с нашими киевлянами и просто небезразличными людьми контролировать завтра выполнение решение суда

“Свобода” про… про… про… ну, от наприклад, про пікетування зустрічі Кожари із Лавровим взимку:

Решение апелляционного суда еще раз доказывает, что в Украине судебная система превратилась в фикцию. К сожалению, нарушения законодательства со стороны власти, если и доводят до суда, то они непременно остаются безнаказанными. Зато конституционное право граждан Украины любым законным способом выражать свое отношение к политическим и общественным событиям в стране запрещается
та
В Украине еще действует Конституция, поэтому мы будем поступать согласно тем нормам, которые гарантированы основным Законом. Поэтому в Черновцах 13 января акции протеста состоятся

немає жодної різниці А кому зараз легко.

Здається, що більше я читаю, то більш невдячним читачем стаю. Осьо вчора, між іншим, остаточно переконалася, що не є прихильницею концепту “укорінення” – адаптування, покручення чи заміни деяких реалій, жартів, ідіом (ну, гаразд, із ідіомами складшіне, але всюди ж можна берегів триматися) місцевими аналогами.

На щастя, зустрічатися із таким виходить нечасто. Може, тому, що добряча частина перекладеної у радяньські роки класики (де траплялися ідейні прихильники такого варіанту) пройшла повз мене. Але, виявляється, нікуди від того не подінешся. Сиджу, читаю слокамівську Навколосвітню подорож вітрильником наодинці, нікого не чіпаю, а тут в епізоді із баригуванням смальцем на Хуан-Фернандес трапляється отаке:

Отож, із бізнесовою метою, я одразу підвісив до гіка важільний безмін, готовий відвантажувати смалець, і не було на мене митника, який сказав би: “За державу прикро“

Гиииих! Із хвильку не могла повірити власним очам. Полізла шукати оригінал. І з _державою_ там очікувано ніяк:

So with a view to business I hooked my steelyards to the boom at once, ready to weigh out tallow, there being no customs officer to say, “Why do you do so?”

Нє, ну я всьо розумію: і жвавіше, і кумедніше, і читачам приємніше. Але блін! Радісно тулити в американську книжку 1900 року цитату із радянського фільму 1969-го? Really? Постмодерн такий постмодерн, віва анахронізм!, але ж попереджати треба, коли йдеться про безневинні мемуари… Тим більше, аж настільки цікавих _знахідок_ в тексті більше не траплялося.

Хоча це якраз може пояснюватися просто: великим перекладацьким колективом. Воно теж дається взнаки: і в стилістиці, і в деталях. Зокрема, на жаль, географічних. Наприклад, у 17 главі в книжці розповідається багато цікавого про Трансвааль. А у наступній читаємо: У Преторії я зустрівся з паном Крюгером, Президентом Трансильванії. Бінго!

А сама книжка справді дуже хороша. Читайте, не пошкодуєте )

Их! Нещодавно я була підчитала двійко-трійко майстер-класів із фотографування ляльок та поринула у всесвітній сум.
Нє, ну до фанатизму справді серйозних ляльковласників мені далеко, але пункт: фотографувати зі спалахом неправильно, бо зникає “рельєф” нафіг – відправив мене у стан полного душевного опустошения (с)
Бо наша мильничка в домі без спалаху гратися не хоче.
Але кого б це зупинило, коли в колекції є незадіяні оновлення!

Тож сьогодні, скориставшися залишками сонця, внутрішніми налаштуваннями фотику, в’юверівською корекцією кольорів та тією самою матір’ю (найважливіший компонент, я й не сумнівалася)
зробила хоча б це

От буду банальною:
“Великий Гетсбі” карнавал-version абсолютно прекрасний!
Щиро кажучи… знаючи почерк майстра… Власне, я в кіно йшла дивитися на картинки, а з ними все супер. Проте там із “що” (не лише “як”) виявилося все більш-менш. Аж настільки, що останні десь так 10 хвилин рюмсала, як у ті свої 16, коли й читала першоджерело.

Але я не про те. Виходячи з кінотеатру, спіймала себе на тому, що готова впасти на підлогу й трошки поволати-побити ніжками: Зніміть, зніміть, ну зніміть, будь лаааааасочка, таке ж саме за молодим Ішервудом! Бажано за Mr Norris Changes Trains, але я на все згодна!
Аж потім загадала, що спочатку було б незле переглянути Кабаре із Лайзою Міннеллі. Хтось дививсь? Воно _правильне_?

Раз уже згадала – залишу це тут.
Шмат із саундтрека чудового грецього кіно про тугу за Стамбулом.

Одна із найулюбленіших мелодій останнього часу )

Купували сьогодні на подарунок повне зібрання нецензурованих (нібито) казок братів Грімм – хороша така кілограмова цеглиняка із автентичними ілюстраціями.
Але я не про книжку. А про те, що в братчиків, виявляється, є казка “Морська свинка”.
Аааа! Ну всьо, як треба: принцеса, три брати, кров, вбивства, голови на палях. І морська свинка як уособлення каваю.
Круто, нє?

(почитати можна тут)