Мова, земля, наклеп, геї… Скидається на те, що найцікавішим подаруночком від сього парламенту наостанок (ну, як не рахувати специфічні фінансові оборудки) ще може виявитися закон про референдум.
Раз.
Ст. 15, пп. 3,4:

3. Шляхом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою Український народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення, може в порядку, який визначений цим Законом, схвалювати нову редакцію Конституції України, вносити зміни до Конституції України, скасовувати, визнати таким, що втрачає чинність чи визнати нечинним закон про внесення змін до Конституції України.

4. Через всеукраїнський референдум за народною ініціативою Український народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення, може в порядку, який визначений Конституцією України та цим Законом, приймати закони України (вносити до них зміни), крім законів, прийняття яких на референдумі не допускається згідно з Конституцією України, скасовувати закони України, визнавати закони України такими, що втратили чинність чи визнавати нечинними закони України або окремі їх положення.

Два.
Ст. 95, пп. 1, 2 і далі за текстом:

1. Результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою є остаточними та не потребують затвердження або схвалення будь-якими органами державної влади і є обов’язковими для виконання громадянами України, органами державної влади України, яких воно стосується та до повноважень яких віднесено.

2. Нова редакція Конституції України набирає чинності з дня оголошення Центральною виборчою комісією результатів всеукраїнського референдуму про схвалення нової редакції на всеукраїнському референдумі.

Ну й всьо. Зрозуміло, що між раз і два є купа цікавинок, починаючи із механізмів формування комісій. Але то вже детальки, які лише додають смаку оцій прямезній демократії по-українськи. Одне цікаво: якщо закони чи навіть версії Конституції зможуть чудово собі писати збори громадян із президентським благословенням, то нащо нам оті 450 чуваків…

Але! Без троль-елементів не обійшлося, адже механізм внесення змін до першого, третього та тринадцятого (останнє – окреме ги!) розділів залишається за парламентом та конституційною більшістю. Отакий прівєт усім, що бажають переписати статтю 10.

Відтоді, як я захопилася посткросингом, мені час від часу дарують листівки. Бува, що дуже неочікувано й дуже неочікувані.
Ото нащодавно в руки втрапив комплект нетещобпоздоровчих листівок а-ля Запоріжжя – із 200-м днем народження!
Навіть з огляду на якість поліграфії 1969-го – справжнє ги. Чи навіть ух-ти-яке-ги!
Нє, дійсно дуже цікаво дивитися на ніби знайомі місця, що виглядають якимись трохи неправильними. Саме так – _трохи_, бо все ж таки менше 50 років – це й ніби не так давно, та й Запоріжжя – м’яко кажучи… Така собі трохи збоченна екзотика.
Осьо, наприклад, стара-добра Україна із моднявим дизайном )

збільшити

Раптом зрозуміла, що не бачила жодного фільму із відносно молодою Меггі Сміт. Навіть The Prime of Miss Jean Brodie, хоча хворобливо люблю передивлятися екранізації, а книжка офігенна.
Проте з її робіт за останні 10 років дивилася відсотків 65, як не більше (і то як рахувати навіть із озвученими мультами). Оце, мабуть, і зветься характерним акторством. Але в будь-якому разі для мене не виправдання )

На що б оце націлитися…

Смішно, але для мене найсумніше на цих виборах те,
що цього разу ЦВК або не рахує, або просто не вважає за потрібне (і це логічніше) публікувати дані за моїм мажоритарним кандидатом.
Так вже зірки стали, що ним мав бути рядочок “Бюлетені, визнані недійсними”.
Нечесно! Бо справді цікаво було дізнатися, особливо з огляду на позбавлення нас чудової опції “Не підтримую жодного”, яким і довелося вдосконалювати отой рушник.
Бє :Р

(А вся проблема в тому, що в нас типовий занедбаний округ, де головному кандидатові екс-меру Карташову просто не було конкурентів. Обирати нема з кого. Аби проголосувати за Варданяна від єдиної опозиції, треба було мати більш лулзовий настрій (нє, я розумію, нащо олімпійський бронзовий призер з греко-римської в парламенті – але мені не подобається такий парламентаризм). А аби проголосувати за відкомуністичного Пшигоцького, як то зробили не-будемо-тикати-пальцем-хто, – мабуть, досвіду вправлянь у крутінні дуль у кишенях не вистачило…)

Як вже казала у день виборів: щиро-щиро-щиро заздрю цікавим округам. Як ті ж самі київські – ну канхвєткі ж, нє?

Із цим кумедним відеоспостереженням найцікавіше навіть не те, що нічого нормально не видно та й до кутів огляду дуууже великі питання.
Найприкольніше – воно й суто споживацьке завдання не виконує. Дивимося на дільницю: біля столів всьо симпатично, жодних черг, декілька людей стоять-перемовляються.. Мабуть, що з однієї родини. Думаєш: о як класно, можна йти.
Приходиш.

І бачиш натовп в коридорі, крізь який ще треба пробитися, якщо до _твого_ за адресою члена комісії інших претендентів нема.

Цікаво, це випадковість, разова низова ініціатива: Аби картинку не псувати – чи все ж таки система?..

від днюхи минуло вже більш як місяць, а я так і не похвалилася подарунками. цей рік був дивовижно врожайним, про все й не розкажеш, але деякі дари варті окремих згадок.

ну, наприклад, чоловік зробив мені дуже небанальний (як про наші широти) книжковий подарунок. він вже приїхав, потроху почав читатися та розповзатися квартирою, тому треба було похапати, скласти в купку та залишити згадку на добру пам’ять

ну й розповісти про адреса-паролі-явкі, як же інакше :Р
Моє улюблене крісло продакшн представляє

і загалом пофіг, шо мімімі-кітч
і шо солодкаво далі майже нема куди
і на +200 до ідеалізації old merry smth також пофіг

небо переважує

R.I.P.

.. на питання, що роблять із цибулинами гіацинтів. і не лише гіацинтів, як виявилося :Р
їх дійсно пхають у горщики. десь так наприкінці жовтня-початку листопада. потім у міському-квартирному випадку ці антигігієнічні горщики два з половиною-три місяці живуть на далекій полиці у холодильнику (якраз гіацинти і нарциси, крокуси я витягла раніше, вони вже під ДСВ квітли), УПД: тільки час від часу їх поливати треба

згодом горщики на три-чотири-п’ять днів мігрують до іншої далекої полиці – в коморі. після того мій майбутній квітничок переїхав на стіл біля вікна.
даємо їм ще тиждень-два на подумати над своїм зеленим щастям
і маємо
вуаля

як я вже казала, цього року мені чомусь читалося із умовним олівцем напоготові. загалом робити списки та рахувати патички я люблю з малого дитинства, але ж не завжди є час, натхнення та сенс. а тут мені було цікаво створити, так би мовити, власний річний читацький портрет.

статистична увага торкнулася декількох моментів: а) наскільки традиційним є коло читання з точки зору “Читаємо нове чи перевіренних авторів”; б) кого читалося більше – письменників чоловіків або жінок; в) традиційна цікава мені книжкова географія – отут була репетиція

єдине, варто зазначити, що цього року експеримент не можна назвати абсолютно чистим, бо я читала книжки не лише на власний розсуд, а й у межах флешмобу. то було лише 27 книжок, але деякі показники воно мені помітно скорегувало.

отже. у 2011-му часу для читання було багато, фільмів я дивилася менше, аніж звичайно, тому знову вдалося побити рекорд останніх часів. проте чергову історичну планку взяти так і не вийшло. мабуть, бо не мала того на меті )

усі розрахунки спираються на кількість прочитаних книжок (під книжками розуміємо твори формату від помітної повістини і далі – оповідання рахувалися збірками та антологіями), що дорівнює 189 “одиницям”
і що там з ними?

ранок, сонце, Різдво

усіх хто святкує – зі Святом!

у нас вчора був розкішна Святвечеря, а сьогодні розкішні подарунки та друзі, що ще прийдуть гратися в Цивілізацію. нарешті. й року не минулося )
але я власне про подарунки
бо перебуваю в стані НуНеМожуНеПоділитися!
бо на мене під ялинкою чекав такий сабж, такий сабж, що й уявити неможливо
справжня мрія. ні, не зовсім мрія, адже цю штуку я навіть боялася хотіти – не вірила, що колись триматиму у руках. і не вірила так років з 13-14 – відтоді як випадково побачила фотку Оцього в якомусь журналі.
що за Оце?
власне, ось:

але це не просто Барбі. і не зовсім Барбі
чому?

кажуть, “Пеппі” з її батьком – королем негрів (про Тінтіна вже мовчу) виникають проблеми із расизмом?

It is not that the figure of Pippi Longstocking is racist, but that all three in the trilogy of books have colonial racist stereotypes

а то я тут читала днями хорошу дитячу книжку і зненацька!

Мацюсь довго пояснював, що недобре їсти людей, що іноземні королі ніколи не змиряться з тим, що тут їдять людей, що Бум-Друм повинен обов’язково запровадити реформу, яка б забороняла це робити. Тоді сюди приїде багато білих, які наведуть лад, і неграм буде приємніше жити в їхній гарній країні – і далі за текстом colonial racist stereotypes в асортименті

потяг рихтувати давно написані тексти – тема, звичайно, прикольна. але просто цікаво – до_цього_ автора з його біографією теж черга дійде?

отак бува – місяцями нічого не пишеш, аж тут у яскраво-сонячну, але нудну суботу обов’язково виникає бажання розказати щось майже маразматичне

от і сьогодні мені чомусь закортіло поділитися маленькою, але специфічною, проблемкою та спитати ради.
чемно попереджаю: хто про що, а я знову про книжки

з Амелі Нотомб:
В пятнадцать лет наш разум озаряет “искра Божья”, которую очень важно сберечь. Ибо эта волшебная вспышка, подобно некоторым кометам, может никогда уже не вернуться.

ага-ага. я в свої 14-15 писала фантастичний роман, розбудовувала власну! філософську систему і жодної хвильки не сумнівалася в своєму блискучому майбутньому.
цікаво, куди зникає оця 200-відсоткова впевненість у собі? і так швидко зникає – буквально за два-три роки, поступаючись якимсь там _реальним цілям_, _зваженим намірам_ та _адекватній самооцінці_