і про книжковий ринок

І наші можуть, якщо дуже треба.
Виявилося, Астролябія перевидала Гобіта в кінообкладинці (на сайті видавництва, до речі, дешевше). Продовжую гаряче не любити такі штуки, але, схоже, користь від них є. Тим паче іноді вже краще кіно- аніж просто і чесно страшна обкладинка )

У будь-якому разі сама я якраз взялася за льошкиного Гобіта. Він теж астролябіївський, але кращий – збільшений формат, цупкий папір і весь в ілюстраціях Алана Лі (оце б ще такого ж Володаря). Ось такий:
тиць

Вона пульсує. Вона – це ноосфера

Отак бува: снідаєш за компом безневинним тостом із фіговим джемом (я серйозно – він з інжиру), а френд-стрічка Livelib’у пропонує рецензію на Бог мелочей.

Але ж якраз учора ми довго чаювали під повільні розмови про політеїзм взагалі і деяки особливості релігійно-социальної структури індуїзму конкретно.
І в той момент, коли Льошка мені радив почитати хоча б Ромена Роллана, мій специфічний мозок міркував, чи не перечитати Арундаті Рой. Бо Бога вперше я читала років сім-вісім тому – і, мабуть, бек в голові вже помітно змінився, аби було цікаво взятися знову на не настільки свіжу голову )

Власне, отак воно і є. Я навіть не знаю, звідки вона взялася – ця принципова фіксація на художній літературі, як на найрелевантнішому джерелі (радше) перетравленої інформації. Можливо, від часів не сказати, щоб необмеженого доступу до бібліотек і багаторічного книжкового голодування імені бідних дев’яностих. Тоді кожна книжка, що її вдавалося вполювати, перечитувалася багато разів, а все цікаве з неї відкладалося на горищі (якщо за Шерлоком Холмсом) із ярличком: порівняти-уточнити-перевірити. Зважаючи на те, що через подібне сито перетиралося абсолютно усе, що могла вважати за цікаве мала табула раса із косичками (так, включаючи тонни любовних романів – ашотаке? там – десять-двадцять іспанських слів, тут – ймовірно правдоподібне після тридцятої книжки базове уявлення про моди часів Регентства) – я б метод ефективним не назвала. Хоча… можна списати на “генетичну пам’ять” – предкам, хай не з власної волі, доводилося й золото мити.

У будь-якому разі від часів книжково-голодного дитинства ситуація змінилася кардинально (ага, а ще з’явився інтернет). А фіг – мозок не розуміє. Тому й досі, якщо мені трапляється щось цікаве, то обов’язкова думка: Треба почитати про це книжку – аж ніяк не значить, що я піду шукати науч-поп чи монографію.
Отак і живемо.

і про привітних стамбульців

Після двох днів пекельної роботи душа вимагає позитиву.
А позитив – це, зрозуміло, котики.

Власне сабж

93.41 КБ

Колись я думала, що безпритульних або напівпритульних котів багато в самісінькому центрі Львова. Наївна була. То ще небагато )
Від стамбульських котів нам дещо зірвало дах, фотополювали ми на них нещадно, а вполювали десь відсотків 60, не більше з тих, яких встигли побачити )
отже: напад ескапізму або коти першого дня

і про хоббі

Раз уж робота сама собі влаштувала перерву, спробую тим часом влаштувати маленький атракціон )
Сьогодні після нетривалих направду роздумів відкорегувала профіль.
Про другий пункт я ще розповідатиму докладніше, адже від часів, коли просто вирішила: а чи не спробувати – минуло багато місяців і вісім ляльок ) І зараз це крихітна, але колекція із помітними напрямками. До того ж, не виключено, що я таки стану ділитися якимись відкриттями-теоретичними надбаннями. Мені про то цікаво )

Та стосовно першого пункту. Учора Льошка якраз героїчно запхав у скриньку нашу першу цьогорічну вітальну листівку – їхати їй не те, щоб далеко, але треба встигнути до ближнього Різдва. Сподіваюсь, Укрпошта в Києві навіть цими днями працює… Енівей. Любі друзі, а кому відправити до Нового року листівку, а? Зголошуйтеся, є й симпатичні )))

і про затишок

Раз уже зайшла мова про книжкові шафи
Принагідно викладаю і своє минулорічне надбання.
Ти паче, давно збиралася це зробити, але то натхнення нема, то хочеться досконалості – зібрати дома все, що розбрілося, дочитати те, що там стоятиме… Виявилося, що це процесс, якому кінець фіг заплануєш, тож нехай буде так.

моє улюблене Шкафє

і про влучні прізвиська

Абсолютно випадково
Справді випадково – переглядаючи бібліографію Барнса –
дізналися, що дикобраз болгарською – бодливо свинче.
Чи треба казати, що найбільше це знання змінило гусяче життя? :Р


Нє, ну бодання ще можна пережити – в них то елемент комунікації. Але оці виходи силою… За останні півроку тварина повністю опанувала мистецтво балансування на задніх і постійно намагається кудись видертися. От з тим що робити…
пруф

і про чайну церемонію

Коли Льошка писав про наші бардачки, він лише у коментах розповів про чайну церемонію по-турецьки. І про слайди забув. А дарма – треба це виправити.
Адже у Туречинні ми чаю випили багато, і одне з тих чаювань ризикує стати незабутнім.
Вештаючись парком Гюльхане, ми просто не змогли пройти повз указівник Tea Garden. І то справді Чайний садочок – шеренги столиків на схилі над Босфором.
Недешево, але дюююже колоритно.
Якось так:

83.43 КБ

ну й про церемонію

і про предків-3

Ну а це – найцікавіше, адже справжнісінький дореволюційний вінтаж
Під катом дві фотки для порівняння: мої прадід та прабабуся (з попереднього поста) у дрібному дитинстві із своїми батьками.
Бабуся, розглядаючи ці знімки із якоюсь образою в голосі констатувала: А чоловіки тоді краще вдягалися.
Льошка подивився і здивувався: О, а в твоїх предків жінки майже як мусульманки замотані.
І дійсно

і про предків-2

Повертаючись із 5-годинного відрядження до Кінз-баунті, виконую обіцянку )

Чи то 1929-й, чи то 1930-й. А дівчатка і не знають, що на них невдовзі чекає..
Моя прабабця по маминій мамі Анна Грігор’єва в центрі.


Збільшити

і про предків

А ще останнього разу я притягла в Запоріжжя на посканувати дещо із сільського фотоархіву.
Зберіглося небагато, але дещо цікаве все ж є.
Тож сьогодні буде невеличкий парад наших із Мєлкім болгарських предків.

Почнемо із наближчого.
Дідусь. Кінець 1940-х, гадаю… Може, трохи пізніше.


Збільшити