Оскільки канікульци в мене вийшли емоційно своєрідні, і попри всі намагання розслабитися й отримувати задоволення – Льоса все не відпускає
Я знову вирішила форсувати позитив )
Цього разу без котиків, цього разу про ляльок. До того ж таких, яких в мене й нема )
Певною мірою оцей пост є дуже зброченною ілюстрацією до попереднього, адже йдеться про маленьку колекцію мателлівських ляльок When I Read I Dream з чотирьох книжкових героїнь, про двох з яких останніми днями згадувалося )
і знову фотки з БарбіКолектора

Традиційне псто )
Це був насичений і справді класний рік читання. Хоча у кількісному сенсі я так і не взяла черговий _моральний_ бар’єр, було прикольно )

Отже
та-дам!

Отак бува: снідаєш за компом безневинним тостом із фіговим джемом (я серйозно – він з інжиру), а френд-стрічка Livelib’у пропонує рецензію на Бог мелочей.

Але ж якраз учора ми довго чаювали під повільні розмови про політеїзм взагалі і деяки особливості релігійно-социальної структури індуїзму конкретно.
І в той момент, коли Льошка мені радив почитати хоча б Ромена Роллана, мій специфічний мозок міркував, чи не перечитати Арундаті Рой. Бо Бога вперше я читала років сім-вісім тому – і, мабуть, бек в голові вже помітно змінився, аби було цікаво взятися знову на не настільки свіжу голову )

Власне, отак воно і є. Я навіть не знаю, звідки вона взялася – ця принципова фіксація на художній літературі, як на найрелевантнішому джерелі (радше) перетравленої інформації. Можливо, від часів не сказати, щоб необмеженого доступу до бібліотек і багаторічного книжкового голодування імені бідних дев’яностих. Тоді кожна книжка, що її вдавалося вполювати, перечитувалася багато разів, а все цікаве з неї відкладалося на горищі (якщо за Шерлоком Холмсом) із ярличком: порівняти-уточнити-перевірити. Зважаючи на те, що через подібне сито перетиралося абсолютно усе, що могла вважати за цікаве мала табула раса із косичками (так, включаючи тонни любовних романів – ашотаке? там – десять-двадцять іспанських слів, тут – ймовірно правдоподібне після тридцятої книжки базове уявлення про моди часів Регентства) – я б метод ефективним не назвала. Хоча… можна списати на “генетичну пам’ять” – предкам, хай не з власної волі, доводилося й золото мити.

У будь-якому разі від часів книжково-голодного дитинства ситуація змінилася кардинально (ага, а ще з’явився інтернет). А фіг – мозок не розуміє. Тому й досі, якщо мені трапляється щось цікаве, то обов’язкова думка: Треба почитати про це книжку – аж ніяк не значить, що я піду шукати науч-поп чи монографію.
Отак і живемо.

від днюхи минуло вже більш як місяць, а я так і не похвалилася подарунками. цей рік був дивовижно врожайним, про все й не розкажеш, але деякі дари варті окремих згадок.

ну, наприклад, чоловік зробив мені дуже небанальний (як про наші широти) книжковий подарунок. він вже приїхав, потроху почав читатися та розповзатися квартирою, тому треба було похапати, скласти в купку та залишити згадку на добру пам’ять

ну й розповісти про адреса-паролі-явкі, як же інакше :Р
Моє улюблене крісло продакшн представляє

як я вже казала, цього року мені чомусь читалося із умовним олівцем напоготові. загалом робити списки та рахувати патички я люблю з малого дитинства, але ж не завжди є час, натхнення та сенс. а тут мені було цікаво створити, так би мовити, власний річний читацький портрет.

статистична увага торкнулася декількох моментів: а) наскільки традиційним є коло читання з точки зору “Читаємо нове чи перевіренних авторів”; б) кого читалося більше – письменників чоловіків або жінок; в) традиційна цікава мені книжкова географія – отут була репетиція

єдине, варто зазначити, що цього року експеримент не можна назвати абсолютно чистим, бо я читала книжки не лише на власний розсуд, а й у межах флешмобу. то було лише 27 книжок, але деякі показники воно мені помітно скорегувало.

отже. у 2011-му часу для читання було багато, фільмів я дивилася менше, аніж звичайно, тому знову вдалося побити рекорд останніх часів. проте чергову історичну планку взяти так і не вийшло. мабуть, бо не мала того на меті )

усі розрахунки спираються на кількість прочитаних книжок (під книжками розуміємо твори формату від помітної повістини і далі – оповідання рахувалися збірками та антологіями), що дорівнює 189 “одиницям”
і що там з ними?

кажуть, “Пеппі” з її батьком – королем негрів (про Тінтіна вже мовчу) виникають проблеми із расизмом?

It is not that the figure of Pippi Longstocking is racist, but that all three in the trilogy of books have colonial racist stereotypes

а то я тут читала днями хорошу дитячу книжку і зненацька!

Мацюсь довго пояснював, що недобре їсти людей, що іноземні королі ніколи не змиряться з тим, що тут їдять людей, що Бум-Друм повинен обов’язково запровадити реформу, яка б забороняла це робити. Тоді сюди приїде багато білих, які наведуть лад, і неграм буде приємніше жити в їхній гарній країні – і далі за текстом colonial racist stereotypes в асортименті

потяг рихтувати давно написані тексти – тема, звичайно, прикольна. але просто цікаво – до_цього_ автора з його біографією теж черга дійде?

отак бува – місяцями нічого не пишеш, аж тут у яскраво-сонячну, але нудну суботу обов’язково виникає бажання розказати щось майже маразматичне

от і сьогодні мені чомусь закортіло поділитися маленькою, але специфічною, проблемкою та спитати ради.
чемно попереджаю: хто про що, а я знову про книжки

здавалося б, лише я квітні я в ЖЖ раділа появі на Троєщині книгарні Є
щиро раділа, неодноразово заходила, призвичаїлася купувати там деякі нагло англокнижки. чудові були часи
були – бо скінчилися

йшли сьогодні з Льошкою з думкою подивитися щось із Прохаська.
і подивилися на чемне оголошення: Книгарня зачинена + адреси інших крамниць

приїхали – кінцева. нє, загалом ситуація абсолютно зрозуміла. навряд чи саме на Троєщині ідея торгувати книжками (особливо, зважаючи на асортимент) – це офігенний бізнес-план. цього треба було очіквати, враховуючи, що клієнтів я там бачила нечасто.
це сумно, але прогнозоване.

попри те – від цього розуміння чомусь не легшає. книгарню в радіусі десятихвилинної досяжності – може, й не варто називати найнеобхіднішою річчю на світі. але _моє_ персональне життя вона суттєво полегшувало.
блін. ну як тепер – знову пхатися в місто кожного разу, як мені засвербить купити книжку? можна звичайно, проте тоді я малоймовірно, що далі Петрівки доїду. і в будь-якому разі – кудись іхати чи заходити після роботи – то все-таки не все одне, як “за хлібом” забігти.
плакаю.
мдя, цінуйте цивілізацію, поки вона є поряд…

відправила попередній пост і подумала: невже все справді так погано?

мабуть, що не так. але для того, щоб аматорський книжковий продукт був справді конкурентноспроможним він все ж таки потребує праці. і праці командної – кількох (нє, ну скільки треба) небайдужих людей, готових докласти зусилля для того, щоб зробити щось класне. навіть, якщо вони не впевнені в залізобетонному профіті.

думка про те, що хтось за ідею може створювати _на колєнкє_, щось дуже й дуже – єретичною насправді виглядяє лише на перші декілька поглядів. хоча самовпевненість великих видавництв фіг зачепиш :Р

але мені самій траплялися випадки, коли віртуальний продукт, створений за власної ініціативи творчого колективу, щиро тішив своєю якістю.
класичний приклад для наших палестин – електронна версія Нарисів бурси Антона Санченка – це ж книжка. яку дійсно приємно тримати у руках на екрані!

іншу гарну ілюстраціюї тези Можуть жеж, якщо захочуть забезпечує майже випадково знайдений мною переклад Півночі та Півдня Елізабет Гаскел. офіційно російською мовою (шо-шо? українською? жодної згадки не зустрічала) цей роман не перекладався. проте, коли я після бібісішної екранізації взялася шукати текст – я його знайшла. на сайті літературного клубу Apropos. маємо приємний текст, який язик відмовиться назвати фанівським перекладом. і фактично, думаю, він таким і не є. сайт, схоже – типова тусовка за інтересами. і головне тут, що інтереси – британська література, культура, звичаї та побут – переважно дев’ятнадцятого сторіччя. от і маємо – адекватний результат.
але для цього треба, щоб на цей результат працювали люди не лише небайдужі, а ще й такі, які знаються на тому, за що взялися.
було б таких більше – може, й у видавництвах справді зникне необхідність. та до цього ще треба дожити )

(спочатку хотіла написати коментар. потім вирішила все ж таки пост. потім поїхала у відпустку, повернулася… але ж треба написати :Р)
майже тоді, коли я присмалювала _глаголом_ недоладний асортимент на українському ринку електронних книжок, чоловіка пробило на антикопірайт хейтспічі.раз і два
і ще тоді я подумала, що загалом із Льошкою згодна. але – далеко не в усіх деталях
чи не найбільше мене зачепила варіація на тему:

Если говорить, например, о книгах, я надеюсь, что по мере развития рынка цифровых книг и книжных магазинов, работающих по схеме, “выбрал книгу, обложку, распечатал, купил”, издательства если и не вымрут сразу, то будут вытеснены на маргинес – на рынок шикарных, подарочных, частно-библиотечных изданий и т.п.
і подальший висновок:
Не исключаю, что по ходу развития технологий, смысл существования издательств вообще исчезнет.

трохи поміркувавши, зрозуміла, що я як споживач літературної продукції поки що категорично не готова прощатися із видавництвами
і не готова, бо…

Вивчення питання: де б його купити електронні книжки – неочікувано перетворилося на інет-серфінг в режимі _Слідкуй за знаками_

Отак, здається, вчора, я з подивом для себе дізналася, що можна купувати книжки Лілеї-НВ. Далеко не всі, але є з чого вибрати, навіть попри те, що з однозначних бестселерів в електронній версії існує хіба що Московіада. Але і це вже – помітний прогрес.

Тож, в цьому випадку йдеться про таку штуку як СМС-шоп, в якому на головній обіцяють: Незабаром ми запропонуємо Вашій увазі широкий асортимент електронних варіантів книг популярних українських авторів сучасності, що видавались в нашому видавництві, таких як Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик та багато інших.

Тестувалася система на Дезорієнтації на місцевості того ж таки Андруховича. І…

Система працює. Усе просто і ясно. Клік на завантажити – обрати оператора – генерація коду для смски – знімають рівно стільки, скільки обіцяли – забиваєш код-підтверження – починяє тягтися книжка.

Несподівано зручно – смска є прямою сплатою, жодного тобі – покладіть гроші на Ваш особистий рахунок, тільки не дивуйтеся офігенній комісії.
Несподівано дешево – все по 5 гривень (плюс ПФ, ага).

Хороша ідея. Проте має свій мінус – одноформатність. Книжки пропонують лише у Dj-вюшках. Воно, зрозуміло, не для всіх недолік (Ну не люблю я його. Просто не люблю)… Та й в мене читалка його розуміє (хоча задоволення відверто сумнівне)… Але ж можна бути й ближчим до досконалості :Р

(куди б його іще податися? цікаво ж!)

Несподівано виявилося, що сьогодні я маю час та натхнення (тм), тож совість змушує трохи деталізувати пост про крамницю електронних книжок.

Як я ще тоді казала, попри всі негаразди із вибором, з пустим віконцем завантаження того разу не пішла.

Урешті-решт купила двійко книжок українських авторів. І, зважаючи на обмежений асортимент, як на мене, це і є найбільш адекватний вибір. З одного боку, як небайдужий читач ніби й вітчизняного виробника підтримуєш (у своїх крадене-піратське читати… душа не лежить…).
З іншого – і сам залишаєшся задоволеним,особливо коли йдеться про книжки, що й так була думка купувати.
Тим більше, що за певних обставин обрати саме електронну книжку – може бути і простіше, і логічніше. Власне…
Що я купила і чому…

Замість епіграфа:

Капитализм по своей сути – это система массового производства для удовлетворения потребностей масс. Товары льются на простого человека словно из рога изобилия. Капитализм поднял средний уровень жизни на недостижимую прежде высоту. Он позволил миллионам людей пользоваться благами, которые несколько поколений тому назад были доступны только немногочисленной элите.

Наглядный пример – развитие широкого рынка для всех видов литературы. (Людвіг Хайнріх Едлер фон Мізес)

Одним із найбільш _правильних_, корисних та приємних подарунків для такої книжкозалежної істоти як я міг бути тільки рідер. Моя давня мрія справдилася ще під день народження. Але минуло аж два місяці (і це не дивно, в мене нечитаних паперових книжок як… багато, да…), як я відчула в глибині душі попит і вирішила познайомитися з пропозицією. І відчайдушно подалася на вивчення вітчизняного ринку легальних електронних книжок…

… За годину _вивчення_ мені вже здалося, що краще б я того не робила. Бо навіть уявити не могла що з цим ринком у нас все настільки ой
а якже інакше?

десь рік тому, пам’ятаю, я несподівано для себе звернула увагу на те, якої “національності” є читані мною книжки. тоді ще, пригадує, Велика Британія шалено переконливо перемагал у змаганні.
відтоді я стала придивлятися до цього моменту, і коли писала оті свої щомісячні читацькі щоденники, які закинула – теж обов’язково вказувала.

щоденнички, на жаль, пішли у небуття, але звичка залишилася. тільки такі статистичні дані з початку року я собі фіксую в декілької файликах на харді.

аж тут чогось закортіло наочності. найнаочніша для мене наочнішість бже багацько років – це діаграми. спочатку думала зробити, як завжди – в Екселі. аж потім вирішила спробувати щось більш підходяще для інету.

ото й на кольорову картинку подивилася, і декілька онлайн сервісів помацала
результати?