Я всегда читала только старые романы. По одной простой причине: мне нравятся “правильные” развязки. Бракосочетание и смерть, благородная жертва и чудесное избавление, трагический разрыв и счастливое воссоединение, крушение всех надежд и осуществление мечты – именно такие вещи, на мой взгляд, составляют финал, которого стоило дожидаться, переворачивая страницы. Этому должны предшествовать разного рода приключения, опасности и коллизии, ставящие героев перед нелегким выбором, притом что все хитросплетения сюжета ловко распутываются автором в самом конце. Подобные развязки гораздо чаще встречаются в старых романах, и потому я предпочитала их новым.

серед моїх знайомих є люди, які через міркування, схожі на наведені вище, не сприймають той ж самий літературний постмодерн…
бо в ньому порушують _правильний_ стан речей
не знаю… чи то освіта мене зіпсувала
чи від природи така
але про _правильне_ читати не цікаво

з анотації до Еко

От автора мировых супер­бестселлеров! Сюжеты выдающегося итальянского писателя превосходят творения Коэльо.

це ж треба… а дядько, виявляється, навіть крутіший за Самого! буває ж таке…

реакція на оновлення новинної стрічки

Аспрін помер…

rip…

медитую. два об’єкти: Нерви ланцюга: 25 есеїв про свободу та 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки (теж 25 авторів)
упорядник збігається, автори – частково (відсотки рахувати мені ліньки)

перелік розбіжностей під катом, якщо цікаво. основні селебрітіз є і там, і там

хм…
The editors of the Norwegian Book Clubs, with the Norwegian Nobel Institute, polled a panel of 100 authors from 54 countries on what they considered the “best and most central works in world literature.” Among the authors polled were Milan Kundera, Doris Lessing, Seamus Heaney,Salman Rushdie, Wole Soyinka, John Irving, Nadine Gordimer, and Carlos Fuentes. The list of 100 works appears alphabetically by author. Although the books were not ranked, the editors revealed that Don Quixote received 50% more votes than any other book.
книжки під катом

потрапив в мої ручки роман Марії Римар “Білий слон”, що його у Факті видано два роки тому

ги. мораль: більше літератури, різної та…
різної
власне, все ж є шанси колись виростити більш-менш якісне читво на дві-три годинки в поїзді
ось цей приклад якраз з таких

а загалом після прочитання нав’язливо переслідувало формулювання _андрухович для бідних_
нє, стилістично нічого спільного нема. тіки фабульно: Карпати, мандрівники-митці (у випадку Римар – музиканти), всіляка чортівня та спроба духовного переродження на її (чортівні) основі. власне, “Рекреації” та “Дванадцять обручів” згадувалися всю дорогу…
сказати: тьху-тьху, абсолютно вторинне – не можна
просто, дійсно, така собі придатна для масового читання лайт_верш… таких книжочок має бути багато (див. початок поста)

а ненав’язливе відчуття намаханості все одне залишається. чомусь від сучукрліту автоматично очікуєш якщо не якісних, то принаймні яскравих текстів. за принципом: ну якщо вже видали, то мало ж бути за що

а треба переробляти свідомість під схему: друкують багато чого, з нього певний відсоток – лайно, щось – дуже класне, а більшість – середняк, який можна почитати для розваги, а можна й не витрачати часу. його не так вже й багато

ну… тобто видавничо-письменницька галузь народного господарства нарешті моститься в стандартні межі
что хорошо весьма (с)

здавалося б, істерика закомплексованого парії від музики…

а залишає відчуття, що _щось не так_ з усім світом…

хоча зі світом і так _щось не так_

познайомилися особисто із Українською книгарнею “Смолоскип”

слоган: Твоя нова книгарня – ризикує перетворитися на правду

там не найкращий в місті асортимент, але є багато чого, та ще й з того, що потрібно шукати
ну а ціни… це чистесеньке ги
в ітого: винесли три пакети на двісті з гаком гривень. правда, нічого справді серйозного ще не брали (дехто “Європу.Історію” вже купив, а я на двотомну “Антологію україського міфу” лише облизуюся), але точно повернемося

рекомендую

зі: єдине, чого не розумію, так це нащо alex_dignus купив три числа “Католицького вісника”…

бігцем продивлялася анотації до творів з шорта Букерівської премії за останні декілька років.
і усвідомила, що подумки нотую собі: і це б почитала, і це, і дві наступні, а ще оту, оту і оон ту…

цікавий збіг: майже 70-80 відсотків книжок-лауреатів в мене відбилися в голові з приміткою “варто було б почитати, як часу вистачить”.
чи то смаки в мене специфічні, чи премія _правильна_

Альдебаран останнім часом мене дуже пєчаліт…

нові релізи з’являються навіть не кожного дня, вже не кажучи про відсоток цікавинок…
а як було раніше…

у зв’язку з цим питання: а які ще є пристойні бібліотеки?

читаючи на Імхонеті відгуки на “Письма Баламута”, я не без подиву дізналася, що це – весела книжка.

хм. можливо мені круто не пощастило з перекладом, адже “Листи Крутеня” – книжка не дуже й весела.
але. цікава, точна, справедлива.
спостереження – прєлєсць, психологічні характеристики – вах!

і все було б класно, якби не розуміла, що не помітила лев’ячої частки задоволення
бо логіка надто чужа. в основному проблема, мабуть, в тому, що речі. які автором подавалися як очевидні та об’єктивно існуючі. для мене такими не є
шкода… але й так буває

Женщины живут в ритме волны. Настроение их переменчиво. Когда женщины начинают падение, их спутники впадают в беспокойство и пытаются скорее решить их проблемы, чтобы замедлить это движение вниз. Таким образом, мужчины не дают женщинам опуститься окончательно и коснуться дна, для того чтобы взмыть вверх. И женщины продолжают волнообразное движение над пропастью, не достигая дна, от которого они могли бы оттолкнуться для рывка.

На самом деле, когда женщина жалуется, она не просит мужчину остановить ее падение, она хочет лишь быть выслушанной. Ей нужен свидетель события: ее погружения, ее контакта с дном и ее возращения наверх. Но мужчина начинает немедленно паниковать. Он хочет доказать, что он достаточно силен для того, чтобы остановить происходящее. Как будто человек может остановить волну! Мешая свободному падению, он лишь мешает и последующему подъему. Он действует как лекарство, принимаемое при первых признаках простуды. Медикаменты сбивают температуру и не дают организму достичь степени нагрева, убивающего микроб.

Не надо бояться падения и высокой температуры. Если не обращать на это внимания, то, что опускается, само поднимется, то, что нагревается, само охладится. Нас скорее должно беспокоить тело без температуры. И женщина, постоянно пребывающая в покое.

хм…

дивна річ… _фотосесію_ на повісили вже кілька днів як… а я ще досі втикаю…

харизматичний все ж був чувак…

а позбавляти японців армії – це вже надто жорстоко було…

Пішла на Імхонет голосувати за щойно дочитану (врешті-решт, після кількох років марних пошуків!) “Московіаду” та побачила в переліку андруховичевих творів “Дванадцять обручів” – українську версію, не переклад.

Йой, а я й не знала, що туди можна додавати україномовну літературу, аж страждала – нема за що голосувати було )

нічого, виправимо :Р

ЗІ: а сервіс вкотре дюже рекомендую ) виявилося, що це навіть цікаво – знати, що читають люди. особливо знайомі )

Якщо чесно, то я сиджу на імхоклубі

отут – своєрідний сервіс, щось в ньому є… – оцінюєш певну кількість літературних творів, а потім воно, враховуючи жанрові примхи та приблизний рівень читаних творів, має рекомендувати щось близьке.

Так про що я… о! до того, що українськими письменниками там і не тхне, я ставлюся спокійно. Але що цікаво: останніми часами я добряче поначитувалася перекладів українською, і в багатьох випадках цих творів немає в базі російськомовних перекладів.

То, виходить, не в такому вже й загоні наша книжкова індустрія, як про це люблять розповідати? Чи тут знову можна використати аргумент: на “викуп” прав на бестселери грошей нема – доводиться бути оригінальними? :Р