У мене починає потроху відлипати неписалка відгуків для ГудРідз… (о, який шлях мої відгуки минули з імхонетських часів! Від кількох тамтешніх речень через лайвлібівські нескінченні простирадла аж до нинішніх – абзац-два-три не розводжуючись) … тому про деякі книжки я, мабуть, буду не писати, а репостити. Воно, зрозуміло, якесь резюме виходить, а не нормальна розповідь, але ж хочеться і там вогник підтримувати, і сюди тягати для тих, кого на ГудРідз нема.

Не считая собаки by Connie Willis My rating: 5 of 5 stars Замішати Джерома К. Джерома із Вудхаузом, змастити цитатами з британської поезії, щедро притрусити детективницькими алюзіями, подати все під соусом “темпоральна фантастика” – і вийде “To Say Nothing of the Dog”. У тому, що Конні Вілліс абсолютно прекрасна, я від “Книги Страшного Суду” й не сумніваюся, але ці два романи з Оксфордського циклу спочатку справляють геть різне враження. В одному випадку – драма-саспенс-чума, в іншому – веселий балаган, де прийом “бог із машини” – офіційний двигун сюжету. Аж потім прогримить водевільне крещендо – і все стає на свої місця. Ідеальне розважальне читво із надміру типізованими героями дозволяє зважувати концепції історичного розвитку, роз’яснює користь від освіти для широких верств населення, азартно лупить по голові жіночим питанням у вікторіанському варіанті, простьобує штампи одразу кількох літературних жанрів, моделює багатовимірну геометрії умовно-наслідкових розкладів, а заразом – дає м’якого копняка, пропонуючи трішки подумати про вічне. І робить все це дуже ефективно і неймовірно ефектно. Англоманська душа тане, її можна збирати ганчірочкою і робити все, що заманеться. Наприклад, змусити закохатися в бульдога. Сириле, я люблю тебе!

View all my reviews

ЗІ: а ще “Як не рахувати собаки” – яскравий приклад фантастики, що проходить тест Бехдель. Попри всі перешкоди – оповідачем є хлопець, а жіночі бесіди місцями підкреслено безмозкі “про жоніхів”. Кумедний ефект створюється, багатоплановий, хоча до жінок Вілліс часом безжальна. Власне, вона там нікого не жаліє. А як спірітуалістам дісталося, ммм…

Продовжую потроху розставляти пташечки. За перші три місяці року йшлося лише про 9 “done!”. Наступний сезон видався кращим. Аж 13 пунктів у нашу скарбничку! Так, знаю, що темпи непереконливі, але зазвичай бесіди із внутрішнім голосом закінчуються приблизно так: “Ксеню, камон! Книжка, написана жінкою? Книжка, написана іншою мовою? Дія в іншій країні?”, – і я заспокоююся (хоча є й направду проблемні пункти).

У будь-якому разі просто зараз картинка виглядає так.

А свіжі надбання тут такі:

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Другий квартал” →

Минуло більш як півроку, і мій статистичний експеримент назбирав ще десяток писаних чоловіками книжок, які проходять тест Бехдель. Хоча, по-чесному, дев’ять, адже я тоді пізно схаменулася. Головний мінус підрахунків – я “чоловічих” книжок читаю менше, тому на об’єктивність-об’єктивність претендувати не можу. З іншого боку, все ж таки моє коло читання й не настільки вузьке, аби романів, що проходять тест, ледь-ледь десяток за сім місяців назбирався. Хм…

З іншого боку є й плюси. Якщо минулого разу більшість текстів не були сюрпризними, то в цій порції “Та ви шо!” побільшало. То що ми тут маємо?

Про “Люблинского штукаря” Зінгера, що йде за номером 11, я згадувала ще восени.

Далі в порядку прочитання.

* Мілан Кундера “Книга смеха и забвения” – класична класика 20 століття справляє трохи дивне враження. Але жінки примудрилися поговорити не лише про чоловіків (а у Кундери це – справа нечаста).

* Майкл Суенвік “Дочь железного дракона” – беззастережно й бездоганно. Тут не лише головна героїня жінка, тут оповідь цілком прожіноча і по-своєму прикольна в деталях. А крім того – рідкісний випадок, коли реконструкцію жіночої сексуальності читати справді цікаво (і не те, щоб воно вийшло якесь дуже близьке, та порівняно з більшістю іншого… ризик забитися фейспалмами був менший). Якщо (техно)фентезі добре заходить – рекомендую. Там принаймні є про що подискутувати на виході.

* Едвард Морган Форстер “Комната с видом на Арно” – цього разу тест охайно пройшла вже британська класична класика. І хоча тут сюжет вже “заміжжя-центричний” почитати було цікаво (а можна й екранізацію із юною Геленою Бонем-Картер подивитися – симпатично вийшло).

* Карл Йорген Вальгрен “Водяной” – а це вже страшна річ. Суворий скандинавський янг-адалт – соціалка про асоціальну родину, педагогічно занедбаних дітей, малолітніх злочинців, булінг, анальне згвалтування, вбивство кошенят, а ще – про справжню русалку. Вірніше, русала. До блювання неприємне читання, але головна героїня там неймовірна! Продовжувати читання “Вузьке коло. Ще про “чоловічий” тест Бехдель” →

Коли писала про Квєту Лєгатову та її “Ганулю”, я ще була казала, що спочатку збиралася розповісти про іншу книжку. Минув рівнесенько місяць, і мене доїдає сумління. Особливо зважаючи на те, що зараз якраз сезон підходящий.

Тож сьогодні у нас в програмі The Aftermath Рідіана Брука, що його російською переклали максимально влобно – “После войны”. Якраз про те там і йдеться – про гамбурзьке буття під британською окупацією.

За формою це сімейна драма-мелодрама. Від драми – тематика, від мелодрами – фіксація на стосунках і якийсь трохи надмірний потяг влаштувати персонажам _справедливість_ (нє, я знаю, що в житті всяке буває, але щоб аж так!..) У центрі уваги дві родини: Льюїс Морган, офіцер з британської адміністрації, його дружина Рейчел й син Едмунд та німецький удівець герр Люберт із дочкою-тінейджеркою – власники будинку, призначеного для англійських “гостей”.

Попри оцю безсумнівну мелодраматичність – книжка важка, а місцями й відверто неприємна. Про гризучу актуальність можна й не згадувати. Як жити поряд із чужими людьми? Як жити поряд з чужими людьми у майже вщент спаленому місті? Як жити поряд з чужими людьми у майже вщент спаленому місті, що його знищувала ваша армія із союзниками? Як жити поряд з чужими людьми у майже вщент спаленому місті, що його знищувала ваша армія із союзниками, якщо ці люди – німці?.. Але денацифікація триває. Але вони – вчорашні вороги. А хто зараз – фіг розбереш.

«В чужой стране вы встретите чужих людей. Держитесь подальше от немцев. Не гуляйте с ними, не здоровайтесь за руку, не заходите в их дома. Не играйте с ними и не участвуйте ни в каких совместных мероприятиях. Не старайтесь быть добрыми – это воспримут как слабость. Пусть немцы знают свое место. Не выказывайте ненависти – это им только льстит. Держитесь бесстрастно, корректно, с достоинством. Будьте сдержанны и немногословны. Не вступайте в нефро… нефо… неформальные отношения…» Неформальные? – повторил Эдмунд. – Мам, а что это значит?

Рэйчел только дошла до той части, где рекомендовалось держаться «бесстрастно, корректно, с достоинством», и пыталась представить, как демонстрирует эти качества в отношении неведомых немцев. Эдмунд читал «Вы едете в Германию», официальный информационный буклет, вручаемый каждой направляющейся в Германию британской семье вместе с кучей журналов и пакетами со сладостями.

Продовжувати читання “Британський роман про повоєнний Гамбург” →

От скільки читаю британку Пенелопу Лайвлі, стільки й дивуюся – як багато всякого можна розповісти про пам’ять. “Місячний тигр“ – про Пам’ять та Історію. “Фотографія“ – про те, як ми пам’ятаємо (чи – власне – не пам’ятаємо) близьких, що пішли з нашого життя. А тепер прочитала “Жаркий сезон“ (у дівоцтві Heat Wave – і воно пасує краще) – про повсякчасне співіснування справжньої реальності та “Яким все було колись”, про одночасне сприйняття багатьох версії людей – “нинішніх” із урахуванням “колишніх”, про не таку вже й лінійну залежність _зараз_ від _колись_. І це було круто )

Сюжетно книжка дуже проста. Кілька родичів пересиджують спекотне літо на селі: немолода літредакторка, її донька – дизайнерка в декреті, зять – зірка научпоп-літератури та онук-тоддлер. Полін повільно редагує книжку про прекрасну даму, лицаря, однорогів та вервольфів, повільно спостерігає за навколишнім життям, повільно згадує подробиці свого нещасливого шлюбу із чоловіком-гульвісою. І не менш повільно починає помічати відголоски поведінки свого колишнього в зятевій, а присмак своїх тодішніх почуттів – у доччиній розгубленості. Естраполяція чи, може, збіг? Полін так не думає.

У невеличку книжку вмістилося дуже багато. Окрім ретельного (та все ж ненав’язливого) розбору роботи механізмів пам’яті, там ще дуже багато про стосунки матерів та доньок, про буття “сіреньких” дружин блискучих чоловіків, про розвеселі моделі “Усі терпіли – терпи й ти”… А ще – про різницю між давнім та сучасним сільським життям. А також – про те, чим відрізняється кантрі-туризм від справжньої “імміграції”. Написано вправно, колізії – якісь аж надто життєві, але беззаперечно радити, мабуть, не можу. Лайвлі, якщо в неї не в’їхати, може здатися нуднуватою. Але мені гарно лягає )

Я тут днями пообіцяла (ну, можна так сказати) трохи частіше роботи короткі огляди свого щоденного читання та челлендж-балувства. А тут якраз такий привід вдалий – перша чверть року майже минулася.

Хоча з точки зору сабжу – хвалитися особливо нема чим. Я, звісно, ще нікуди не запізнююся і кілька клітинок залишаю вільними принципово, та все одне – 9 з 50 пунктів популярного серед моїх друзів змагання… Якось це не дуже, навіть зважаючи на стандартне обмеження – у цьому випадку я “зараховую” лише книжки, написані жінками.

Як все вигляда і що все ж таки прочиталося?

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Перший квартал” →

чомусь цього разу я дуже забарилася із своїм щомісячним оглядом читаного. а, виявляється, публіка (в особі Льошки) просить )
отже, минуло лишень півлистопада, і маємо відгук про мй читацький жовтень

вчора ми з Льошкою тільки-но додивилися перший сезон Кінгдома (у поширеній російськомовній версії – “Питер Кингдом вас не бросит”, бррр)

нічого надзвичайного, але усім, кому подобаються повільні сільські оповідки, рекомендую )
є все: маленьке містечко на березі моря (спеціально для petrowna: мам, там правильні (тм) англійські будиночки), кумедні персонажі, милі життєві історії та харазматичний головний герой
добрий та чуйний адвокат, що готовий допомогти всім та кожному, навіть своєму навіженому оточенню
такий собі великий плюшевий ведмедик

Стівен _Наше Фсьо_ Фрай, да

обговорювали з чоловіком, чого б його нового смачненького приготувати…
і поки я вешталася кулінарним сайтом, Льошка вголос розмірковував, що, мабуть, більшої гидоти, аніж традиційна (аж середньовічна) англійська кухня, ніц немає
аж тут я натикаюся на апологію якраз англійського їдла авторства вельми авторитеного класика )

Все, даже сами англичане, то и дело говорят, что английская кухня – худшая в мире. Все считают ее не только примитивной, но и подражательной. Я даже прочел недавно в одной французской книге:”Разумеется, лучшая английская кухня – это просто французская кухня”. Но это просто неправда.

Що ще на захист англійської кухні писав Джордж Оруелл?
велкам рід кат

декілька днів тому писала про те, що британське кіно в мене зараз йде краще за інше. а сьогодні випадково зустріла топ-100 фільмів з Альбіону…
ох і багацько ж я все ж таки не бачила…
уся сотня. нічого, що англійською?

хіба може бути несмачною книжка, яка починається отак? :Р

Вино говорит. Это общеизвестно. Оглядитесь. Спросите у уличного оракула, незваного гостя на свадебном пиру, юродивого. Оно говорит. Оно чревовещает. У него миллион голосов. Оно развязывает язык, выбалтывает тайны, которые вы не собирались выдавать, тайны, которые вы знать не знали. Оно кричит, разглагольствует, шепчет. Оно говорит о великих вещах, о гениальных планах, трагических страстях и ужасных предательствах. Оно хохочет до упаду. Оно тихонько хихикает себе под нос. Оно рыдает при виде собственного отражения. Оно вытаскивает на свет летние дни, давно минувшие, и воспоминания, крепко забытые. От каждой бутыли веет иными временами, иными местами: каждая, от простецкого “Молока Мадонны” до надменной “Вдовы Клико” 1945 года – скромное чудо. Джо называл это будничным волшебством. Превращение низменной материи в грезы. Любительская алхимия.

нє, не може
а далі – простий, але чарівний гімн дауншифтингу. цілком переконливий, до речі

аж закортіло поїхати у село. нє, бороньбоже, не коровам хвости крутити – в цьому плані вже батьки капітально відрізані від _коріння_. а так, просто. закортіло. по весні до землі тягне…

зі: трагедія – в домі немає вина. окрім пристойного хересу для соусів та червоного шмурдяка для маринадів. а так хочеться… )

Ну дюже рекомендую, тимчасовим “власникам” котів у першу чергу )))

Собі роздрукувала, читала, в голос сміялася, цитувала Мєлкому… Дочитала, забрав Мєлкий, іржав… цитував… Віддали батькам, зараз татусь регоче…

І лише Шніцель_Неголений реагувала спокійно. Але лиш до того моменту, як ми перевірили на ній зміст одного із розділів
під катом докладніше