Перший місяць #bookchallenge_ua

Як і обіцяла, коротко звітую про перебіг цього марафону.

В цілому можна сказати, що політ минає добре. Але так є, якщо не вдаватися в деталі. Бо направду мені важкенько дотримуватися особливих умов: і в тому, що стосується регулярного читання англійською, і – на превеликий жаль – в україномовному аспекті. Думка “Де взяти 50 цікавих і паперових книжок українською, щоб їх написали жінки” вкриває мене нервовою памороззю. Днями Оля допомогла – оце от позичила:

… але завжди буда рада подальшій підтримці 🙂 Бо своїх запасів ненадовго вистачить

Енівей, на сьогодні моя турнірна таблиця має такий вигляд:

Книжки, написані жінками – 17/150
Із них:
українською (паперові видання) – 3/50
англійською – 2/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 3/25

Про кожну з них – відгук в одне речення (цікаво, чи вийде?)

Продовжувати читання “Перший місяць #bookchallenge_ua”

Перша стать в Енн Лекі. Про російськомовний переклад “Слуг правосудия”

Звичка переглядати фантастичні преміальні листи призводить до того, що оминути увагою Ancillary Justice я, мабуть, не могла. Власне, й не збиралася, не дивлячись на те, що тематично воно трохи не моє.

Мегаломанська космічна опера, де в сюжеті рахунок йде на тисячоліття? І при тому світ мінімально змінюється, а космічні кораблі ті ж таки тисячоліття експлуатуються? Нє, ну всяке бува, але я таке не їм. Та тут приваблювали деталі. От лишень найцікавіша з них померла наглою смертю в процесі перекладу російською.

/Якшо чесно, почала я читати книжку ще влітку 2014-го, й, зрозуміло, в оригіналі. Аж потім загрузла посередині третьої глави. Мій дивний мозок сказав: нєнєнє девід блейн, англійською ми читаємо лише фентезі. Пояснення цьому феноменові я ще не знайшла, але що ж поробиш. І от коли з’явився переклад російською, я сунула туди носа… і так до кінця не висунула, хоча кактус був  надзвичайно колючим/

Упевнена, що не розповім нічого принципово нового, але кортить виокремити для себе моменти, які дратували найбільше. Основний був  передбачуваним – гендерна шизофренія закадрового тексту.

Майже загальновідомі факти: головна героїня книжки – AI, що керувала космічним кораблем, виявляється замкненою в людському тілі “допоміжного елемента” (технічно – зомбяки із задавленими особистостями, якими керує штучний інтелект). Космічний корабель служив імперії Радч, суспільство якої є агендерним. Граматичного роду в мові Радчааї немає. Дефолтна стать – жіноча. Про все це розповідається вже у першій главі.

Я повернулась, чтобы посмотреть на нее, вглядеться в ее лицо. Ростом выше, чем большинство нильтиан, но, как и все они, толстая и бледная. Массой превосходит меня, но я выше, к тому же я значительно сильнее, чем кажусь на вид. Она не осознаёт, с чем играет. Это, вероятно, мужчина, если судить по узору, напоминающему угловатый лабиринт, которым простегана рубашка. Я не вполне уверена. Это не имело бы значения, будь я в пространстве Радча. Радчааи не слишком озабочены проблемой пола, и в языке, на котором они говорят, — моем первом языке — род вообще не находит отражения. Язык, на котором мы говорили сейчас, имеет категорию рода, и я могу нажить неприятности, используя неверные формы. Делу отнюдь не помогало то, что ориентиры, по которым можно определить пол, от места к месту разнились, подчас кардинально, и очень редко были мне хоть немного понятны.

Шарман! От тільки стрункість концепції – це не про російськомовний переклад.

Продовжувати читання “Перша стать в Енн Лекі. Про російськомовний переклад “Слуг правосудия””

Reading Challenge 2015. Дедлайн за два місяці

Щось (якась несподівано логічна чуйка) мені підказало: якщо я закриватиму четвертий квартал челенджу одним постом – вийде ой. Тому під фініш вирішила звітуватися щомісячно.

Отакий вигляд моя табличка із пташечками мала вчора.

reading-bingo-2015-oct

Про героїчні зусилля поки що не йдеться, але ж видно, що я стараюся, правда ж? Хоча більшість закритого цього разу – нескладні категорії.

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Дедлайн за два місяці”

Фантастика: Ретро vs Свіжак

Спостерігання за сабжевими дискусіями, що раз у раз зупиняються на проміжних станціях “Як треба писати?”, “Чого треба навчатися в класиків?”, “Що воліють читати поціновувачі?”, “На якого читача краще орієнтуватися?”, “Які цінності ретранслювати?” (не puppies, звичайно, але місцями також весело), іноді спонукає дослухатися до себе.

У тому, що стосується фантастики, в мене якихось особливих сумнівів не було. Давно зрозуміла, що рука так і тягнеться до свіжачка (і для мене проблемне питання: а чи справді треба вичитувати аж всенький Канон, якщо там багато чого особисто для мене застаріле й проблематично нецікаве).

Але “Н” – значить наочність. Ще два тижні тому зробила була гарненьку діаграмку, але забула викласти. Отже так виглядає моє фантастичне/фентезійне/всяке наближене читання в майже останніх 100 пунктах. Майже – бо відтоді ще дещо підчиталося – і все писане в останню п’ятирічку.

fant_d

Переможна хода 21 сторіччя помітна неозброєним оком. 1950-ті – це Азімов та Віндем. Половина шістдесятих – Ле Гуїн. А успіх 1980-тим та (здебільшого) 1990-тим забезпечила Бараярська сага. “Отаке”.

А як виглядає ваше читання? Скоріше, щось старе чи щось нове? (незалежно від жанру).

Reading Challenge 2015. Третій квартал

Протягом місяців, що минули, в мене не лише із географією читання була біда-біда. Із головним челенджем справи також йшли не дуже. І нова картинка непринципово відрізняється від попередньої. Навіть дрібне читерство не врятувало.

reading-bingo-2015-3

Свіжі пташечки з’явилися лише в кількох квадратиках.

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Третій квартал”

Три повісті

Для тих, хто не читає мене на ГудРідз, – копії кількох з останніх відгуків, що тут ще не з’являлися.

НигилисткаНигилистка by Софья Ковалевская
My rating: 4 of 5 stars

Невеличка, але вельми цікава повість. За формою – стислий та невибагливий більдунгзроман – історія дорослішання молодої аристократки, яку через екзальтоване бажання стати мученицею (але в ім’я людського блага – це все ж важливо) мотиляє від релігії до соціалізму.

За суттю ж – зібрання… не знаю, наскільки точних, але яскравих і переконливих замальовок про “их нравы”. Тут вам трішки і про жіночу долю, більше – про сільський панський побут другої половини 19 століття, є й про настрої інтелігенції і навіть зліпки “природного” антисемітизму є. А ще є моторошно-блискуча фіксація хворобливого уявлення про Іншого. Наприклад, реакція на скасування кріпацтва в повісті вигляда отак:

“— Мужики у лесковского барина намедни дом спалили! — выговаривает неожиданно тетушка.

— И не то еще спалят! — слышится из угла зловещее карканье старого дяди.

— Да, заварили кашу! — продолжал он через несколько минут унылым, пророческим голосом. — Посмотрим, каково ее будет расхлебывать. Пусть вот она, — он указывает рукою на m-lle Julie, — порасскажет нам, каково было у них в восемьдесят девятом году.

— Mon Dieu! mon Dieu! que l’avenir est terrible(Боже мой! Боже мой! Как ужасно будущее),— нервно шепчет мама.

— Полноте вздор болтать! Русский мужик не якобинец. — Папа говорит спокойно, ободряюще, но видно, что тон этот напускной, что он сам далеко не спокоен.

— Ах нет, Michel, мужик наш зверь, мужик наш хуже французского! — Мама в волнении привстает на кушетке и опирается на локоть. — Ты ведь знаешь, что мужики нас ненавидят…”

Ласкаво просимо на інший бік Місяця!

View all my reviews

A Guide to the Fruits of Hawai'iA Guide to the Fruits of Hawai’i by Alaya Dawn Johnson
My rating: 4 of 5 stars

І вкотре маятник вампірської літератури хиляє між романтикою та прагматикою.
Уже відгриміла своє апокаліптична Війна, і Гаваї залишаються філіалом раю на землі. Цього разу – як курорт для вампірів. Кровопивці – господарі Всесвіту, люди – поживний (а за певних умов – ще й смачний) ресурс, а головна героїня повільно й невпевнено намацує межі доступної або ж прийнятної колаборації.

“Гавайські фрукти” – чергова історія про свободу волі та теоретичну чи практичну можливість її реалізувати. Неприємна, похмура, але, по-своєму, дуже переконлива. От тільки флер любовної лінії мені розмив картинку – без неї усе це звучало б ще драматичніше. А от потяг прочитати концепцію елітних “годівниць” як аналог проституції гейшевого типу, схоже, цілком природний – на Фантлабі хтось дбайливо додав позначку “Феминистское”. А чом би й ні – вийшов годящий опис об’єктивації:

“Key has grown used to thinking of her fellow humans as food, but now she is forced to reconcile that indelible fact with another, stranger veneer. The vampires who pay so dearly for Grade Gold humans don’t merely want to feed from a shunt. They want to be entertained, talked to, cajoled (…) Key has never seen anything like this before. She thought that most vampires regarded humans as walking sacks of food. What pleasure could be derived from speaking with your meal first?”

View all my reviews

Дважды рожденныйДважды рожденный by Sawako Ariyoshi
My rating: 4 of 5 stars

Коротка щемка повість про те, як “пацан до успіху прийшов” – став власником фірми, що робить шкарпетки-табі на замовлення. Від підмайстра до зятя в приймах – шалений кар’єрний злет для хлопчини з села. Тільки між цими двома чекпойнтами трапилась війна.
Цікаво читати про Пасіфік фронт з японської точки зору. І надто тому, що тут – жодного “самурайства”, обмаль високих ідеалів та романтичних потуг. “Маленька людина” as is – тому і цінно.

View all my reviews

Книжковий вішлист: Форум наближається

Здається, цього року Форум трапиться без мене, але це не заважає плекати агресивні DoWant-настрої (пам’ятає картинку з білочкою?). Тому в цьому вішлистовому випуску будуть лише новинки – книжки, що виходять просто зараз або вийдуть у першій половині вересня.

Пункт номер один у нас з категорії “Та невже?”. Бо цю книжку обіцяли давно.

Півцарства за. Конні Вілліс абсолютно божественна, а Думсдей Бук – книжка, що дуже ефективно вимотує душу. Я вже й призабула, що худло може провокувати такого масштабу катарсис. А, ну раптом хто не в курсі – йдеться про темпоральне “попаданство”. Ківрін, студентку історичного, відправляють у Середньовіччя, але трохи лажають із розрахунками (уже маю книжку).

Далі у випуску:

Продовжувати читання “Книжковий вішлист: Форум наближається”

Літні читання: Історики vs Вікторіанство

У мене починає потроху відлипати неписалка відгуків для ГудРідз… (о, який шлях мої відгуки минули з імхонетських часів! Від кількох тамтешніх речень через лайвлібівські нескінченні простирадла аж до нинішніх – абзац-два-три не розводжуючись) … тому про деякі книжки я, мабуть, буду не писати, а репостити. Воно, зрозуміло, якесь резюме виходить, а не нормальна розповідь, але ж хочеться і там вогник підтримувати, і сюди тягати для тих, кого на ГудРідз нема.

Не считая собакиНе считая собаки by Connie Willis My rating: 5 of 5 stars Замішати Джерома К. Джерома із Вудхаузом, змастити цитатами з британської поезії, щедро притрусити детективницькими алюзіями, подати все під соусом “темпоральна фантастика” – і вийде “To Say Nothing of the Dog”. У тому, що Конні Вілліс абсолютно прекрасна, я від “Книги Страшного Суду” й не сумніваюся, але ці два романи з Оксфордського циклу спочатку справляють геть різне враження. В одному випадку – драма-саспенс-чума, в іншому – веселий балаган, де прийом “бог із машини” – офіційний двигун сюжету. Аж потім прогримить водевільне крещендо – і все стає на свої місця. Ідеальне розважальне читво із надміру типізованими героями дозволяє зважувати концепції історичного розвитку, роз’яснює користь від освіти для широких верств населення, азартно лупить по голові жіночим питанням у вікторіанському варіанті, простьобує штампи одразу кількох літературних жанрів, моделює багатовимірну геометрії умовно-наслідкових розкладів, а заразом – дає м’якого копняка, пропонуючи трішки подумати про вічне. І робить все це дуже ефективно і неймовірно ефектно. Англоманська душа тане, її можна збирати ганчірочкою і робити все, що заманеться. Наприклад, змусити закохатися в бульдога. Сириле, я люблю тебе!

View all my reviews

ЗІ: а ще “Як не рахувати собаки” – яскравий приклад фантастики, що проходить тест Бехдель. Попри всі перешкоди – оповідачем є хлопець, а жіночі бесіди місцями підкреслено безмозкі “про жоніхів”. Кумедний ефект створюється, багатоплановий, хоча до жінок Вілліс часом безжальна. Власне, вона там нікого не жаліє. А як спірітуалістам дісталося, ммм…

Жінки та фантастика

У ЖЖ-спільноті ФемБукс просто зараз перекладають/викладають дуже класні єсеї із тематичного випуску LIGHTSPEED, присвяченого тому, як жінки “знищують” сайфай. Від деяких хочеться плакати: чи то від безнадії, чи то від захвату – всі ці жінки – попри все – стали письменницями.

Ненсі Джейн Мур про американський ринок:

Редакторы, которые утверждают, что женщины присылают меньше рассказов, чем мужчины, и что они покупают рассказы, присланные мужчинами и женщинами в одинаковой пропорции от количества поданных рассказов, возможно, говорят правду. Но хотя они не ставят своей целью принести вред женщинам-писательницам, остается тот факт, что каждый раз, когда я беру в руки выпуск какого-либо журнала, я вижу там больше рассказов, написанных мужчинами.

И в большинстве антологий я тоже вижу больше рассказов мужского авторства, даже в антологиях лучших рассказов за разные годы. И я вижу больше рецензий на книги, написанные мужчинами, и это документально подтверждается каждый год. Конечно, это все относится и к мейнстримовой литературе, особенно все, что касается рецензий.

Получается, женщины посылают меньше рассказов, потому что они видят такие расхождения? Конечно, видят. Даже те женщины, которые всю жизнь вышибают своими плечами двери, на которых написано: “Девочкам нельзя”, устают от постоянной борьбы.

Как это исправить? Нужно делать, например, вещи, подобные данному спецвыпуску журнала LIGHTSPEED. Признавая – и поощряя – тот факт, что истории, расказанные женщинами, будут отличаться от классики так называемого Золотого века фантастики.

І тут мені стало соромно, що я так нічого не написала про “Голем та Джинн” та інші хороші книжки. Бо ж це єдине, що я б могла зробити, та й того не роблю, хоча це нескладно. Shame on me. Я виправлюся, обіцяю.

УПД: і якщо така вже п’янка- письмово фіксую свої невиразні до того плани. Буду потроху вичитувати шортлисти Міфопоетичної премії (її списки мені якось найближчі “класово”) і розповідати про те, що ж навичитувала.

Підліткова постапокаліптика класу “Ми всі помремо, але спочатку нас примусово віддадуть заміж!”

Я тут сама собі (а ще – Олі і Ладі) заборгувала купу постів, і мені соромно. Тому буду потроху відновлювати справедливість. Наприклад, розповім про книжку, яка мені не дуже й сподобалася, але виявилася якоюсь на диво своєчасною і в цій своїй своєчасності – _правильною_.

Усе забуваю зробити повноцінний камінаут з приводу читання YA, але продовжую жувати підліткове читво. Сьогодні йдеться про Wither (“Увядание“) Лорен ДеСтефано – антиутопічну постапокаліптику, де весь світ майже помер, а ті, хто залишився, борсаються в якийсь дивний спосіб.

Фантприпущення у нас тут свіжі й гарні, як перші полуниці. _Світ майже загинув_ – і це буквально, лишилася лише занедбана Північна Америка (не питайте мене, чому і як – це не пояснюється). А за компанію із світом майже загинуло людство. Нє, не в катастрофах, не від радіації і навіть не від голоду. У них там епідемія, шановне панство. Люди себе генетично модифікували, позбулися раку (мімімі Шонан МакГвайр Міра Грант, упс, сьогодні не про неї) і всякого іншого, а потім щось пішло не так – і подальші покоління почав косити той самий вірус (нє, який саме теж не пояснюється, але змальована картина захворювання виглядає по-ебольськи). А тепер найсмачніше: вірус любить календарики і не любить тортики! Бо дівчатка в тому світі захворюють, коли їм виповнюється 20, а хлоп’ята – у 25.

Фух! Знаю, знаю, мені теж було боляче це читати. Але і кілька моментів рятують цей… капець (урра! я згадала годяще цензурне слово!). Перше – дурнуваті, але все ж наявні натяки на “Усе не таке, яким здається”. Ой да, люблю запах конспірології зрання. Друге – уся система хоча б якось тримається купи завдяки тому, що оте перше модифіковане і напрочуд здорове покоління – живе, немолоде, але таки ж здорове, і намагається хоч якось впорядкувати буття неосвічених та дикуватих підлітків. А хтось просто собі живе в зручних та симпатичних анклавах, розводячи діточок для подальших експериментів. А тепер – третє. Ото все була постапокаліптика, а “в’ялий” сюжет є антиутопічним. У світі, де молоде покоління живе недовго, головне – встигнути розмножитися. Що, нагадує нам свіженький Mad Max, перетворює фертильних жінок на цінний ресурс. Бінго! Книжка якраз про це.

Продовжувати читання “Підліткова постапокаліптика класу “Ми всі помремо, але спочатку нас примусово віддадуть заміж!””

Тест Бехдель для найменших форм

Днями в мене вкотре з’явився привід поміркувати, наскільки справедливою (а ще – наочною) штукою є тест Бехдель в окремих випадках. Оцей «окремий випадок» – малі форми. Я вже писала, що дерибан збірок оповідань зазвичай не практикую. Але ж можна знайти й цікавіші полігони. Наприклад, конкурси «Зоряної Фортеці», які в активній фазі мають шикарний бонус – анонімність (у тому ж числі гендерну) авторів.

Щоправда, масштаби останнього на сьогодні конкурсу для аналізу просто-таки негуманні, але якщо вважати контрольною групою фінал, то… Ну чом би й ні, зважаючи на те, що бали окремо взята читацька свідомість нараховує вже автоматично, а тут ще й прохання прозвучало :Р. Отже команда Ксеня+Сова+Глобус заступила на бойове чергування…

… і одразу заробила нервову гикавку. Спроба використати «жорстку» версію тесту (коли бали нараховуються поетапно, й провтик на попередній сходинці блокує подальші успіхи) скінчилася приголомшливо. Після цього команда вирішила, що малі форми заслуговують на послаблення, і за робочий варіант було прийнято «м’яку», ще й пом’якшену версію. Відповідно, 1 бал – наявність щонайменш двох героїнь із іменами (редут поіменованості не здамо нікому, а «героїнями» вважаємо персонажів, які хоч якось демонструють дієву присутність в тексті. Підхід «Рота не розкрила – не героїня» залишимо для романів. Але знижку за «разлюбезных Катерин Матвеевн», що майорять десь в уяві персонажів, також робити не будемо). Ще один бал – героїні (хоч якісь!) розмовляють (тобто обмінюються репліками, однобічні тиради – інший випадок) між собою. І останній третій бал – героїні розмовляють не про чоловіків. Така схема не вирішує усіх проблем, але кілька оповідань за таких умов стрибнули від б-0.5 до б-2.5. У результаті маємо таку діаграмку.

b-final

А що стоїть за нею?

Продовжувати читання “Тест Бехдель для найменших форм”

Фем. reading bingo-2014. Результати

Про свій варіант популярного читацького бінго я писала ще влітку. Якщо чесно, тоді не була впевнена, що вдасться виконати всі умови. Та якби ж ті напади цілеспрямованості використовувати в мирних цілях… Змогла )

bingo-2014

Про нові книжки – під катом.

Продовжувати читання “Фем. reading bingo-2014. Результати”

Мій читацький 2014-й: YA Reading Bingo

Коли бралася за Reading Bingo-2014 у фем-режимі, я ще, жартуючи, писала: а ще можна замахнутися на підліткову версію – укладачі дюже класно штампи простьобували.

І якось так воно вийшло, що протягом року янг-адалт читався досить активно, і вже у грудні з’ясувалося, що дві лінії в мене буде. Шо характерно: попри всі жанрові особливості та обмеження, в цій табличці є кілька справді класних книжок.

Reading-Bingo-YA

Продовжувати читання “Мій читацький 2014-й: YA Reading Bingo”

Знак “нуль”, або Як завалити тест Бехдель та залишитися (не) порядною людиною

Учора я обіцяла розповісти, як виглядають книжки, які принципово не проходять тест Бехдель. І, дякувати інфоприводу, я це все ж таки зроблю :Р

Дисклеймер: непроходження тесту зазвичай може й не мати прямого стосунку до літературних якостей текстів; це не робить книжку поганою, але – за певних умов – це може багато чого сказати про світогляд (у випадку із реалістичними творами) або світобудівні смаки (а це вже до фантастичних жанрів) письменників. І, якщо в якихось випадках, легко зрозуміти та/або погодитися, чому світ твору саме такий, то в інших – важко уникнути множинних фейспалмів. Минулого тижня іжачки плакали, кололись мені якраз трапилася книжка з другої категорії. Але про це трохи згодом…

Отже, слайди.

Деякі книжки завалюють тест Бехдель вже на рівні сюжетного задуму. Один з найяскравіших прикладів з моєї цьогорічної практики – “Тень орла” Артуро Перес-Реверте. Абсолютний бехдель-нуль. Проте ажніяк не внєзапний: в невеличкій повістині мова йде про один конкретний епізод наполеонівських війн. Книжка, до речі, офігенна. (NB: постмодерн там не те, щоб лютий, але вже досить сердитий, я попередила).

В інших випадках проти тесту грає схильність авторів до архетипізації та узагальнень. Приклад? “О мышах и людях” – один жіночий персонаж, дуже кхм… своєрідний та – і це важливо – принципово безіменний.

Або можна зайти на ті позиції з іншого боку. Теж з осіннього читання – “Крабат” Пройслера. Тут також лише одна значуща героїня, і її безіменність – це вже не ідейна, а суто сюжетна фіча (злий чаклун не повинен був дізнатися імені дівчині, ну й ніхто не взнав).

Оце все лише про “нулі”. Далі там безмежний borderline… Та інколи лояльність до певних авторських трактувань швидко випаровується. І от тепер я розкажу про завал тесту курця. І водночас – одне з головних читацьких розчарувань цього року.

Що мені так допекло? Та ж Foundation Азімова. Чому?

Продовжувати читання “Знак “нуль”, або Як завалити тест Бехдель та залишитися (не) порядною людиною”

Бехдель-статистика та чоловіча творчість

Мій читацький експеримент – слідкувати, чи проходять книжки тест Бехдель – впевнено наближується до своєї першої річниці. Але інколи свята приходять раніше. Днями сталася визначна подія – нарешті кількість “трьохбальників”, написаних чоловіками, перестрибнула через десятку. І це круто, я щітаю.

Тож, хоч я й вирішила була: якщо й писати – то про книжки, написані жінками – гадаю, в цьому випадку можна й згадати “білих ворон” незлим тихим словом. Адже результати вимірювання мене дивували всю дорогу: письменники, в яких я була впевнена, що “там з жіночими персонажами все зашибісь” до чесної трійки не дотягували, а ті, яких фіг підозрюватимеш, – спокійно брали планку. Ну, і щоб два рази не ставати, розкажу, як саме можуть виглядати твори, які тест Бехдель завалюють із шиком. Бо якраз нещодавно втрапила на сферичний зразок у вакуумі.

Отже, героїчні 11 творів в хронологічному порядку читання:

* Террі-наше-всьо-Пратчетт “Вор времени” (ну, щодо Пратчетта я й не дуже сумнівалася)

Далі:

Продовжувати читання “Бехдель-статистика та чоловіча творчість”