Відколи читання “Пітера Пена” у 9 років спрогнозувало, яка трагедія чекає на мене у 12-13, я з обережною повагою ставлюся до “передпідліткових” coming-of-age історій. У них легко схибити, легко перетиснути, легко _недодати_ – і змалювати Кінець-Дитинства непереконливо, або надто нейтрально, або ж невиправдано драматично. Порівняно нещодавно читала книжку, яка ніби й непогана, але якраз оцей момент зафейлила просто-таки зразково. А тут трапився охайний аж до певної невиразності текст, який щось тріпонув у серці.

Згадуючи мій мега-проект, у 2014 році Міфопоетичну премію за твір для дитячо-підліткової аудиторії отримала Голлі Блек за “Лялькові кістки”… чи “Кістяну ляльку” – Doll Bones, коротше кажучи. Це повість про трьох дванадцятирічних друзів та їхню Велику Пригоду – спокійна, мила і лише трішки моторошна.

Наші часи, у маленькому американському містечку, що потроху конає собі (щось часто мені трапляється такий мотив у книжках) живуть та дружать баскетболіст й красунчик Зак, трохи затюкана сирітка Еліс та фантазерка Поппі з не дуже благонадійної родини. Цементом для дитячої дружби є Гра – багаторічна рольова фантазія, що пригрібає під себе усіх навколишніх барбі, м’які іграшки, екшн-менів та навіть деталі ландшафту, включно із замкненою в шафі антикварною порцеляновою лялькою. А коли зрештою Гру спіткає криза, генераторка ідей Поппі проголосить страшну звістку – лялькова Королева з шафи прийшла до неї уві сні та попросила поховати. Бо колись давно її зробили з дуже непростої кістяної порцеляни…

Книжка, що починається як дитячий горор, поступово набирає знайомі оберти – тут і стандартна “про-шкільна” класика, і “Гек Фін” і – чи не в першу чергу – той самий “Пітер Пен”. Це ретельно розрахована (настільки, що стає трохи нудно) історія дорослішання, присмачена пригодою та дрібкою соціальних негараздів. Гарний сетинг, чудова атмосфера, хороші герої – і трохи блідий результат

Не знаю, як кому – а мені не дуже злетів головний герой. Зак – хороший хлопчик з правильними думками та впізнаваними проблемами, але з хороших хлопців не завжди виходять гарні оповідачі. Дівчатка мають цікавіші стартові позиції: і красуня Еліс, яку бабуся заледве випускає з дому, а вона мріє про акторське майбутнє. І підірвана Поппі з її бурхливою фантазією і несподіваним поглядом на світоустрій. У таких умовах можна було б сподіватися на гарний “ватсонінг” – але ні, Зак дійсно є головним героєм, нехай навіть Пригода розпочалася завдяки впертості Поппі та її вірі в чудесне, а найважче далася Еліс… А що там з маленькою мертвою дівчинкою? А з нею все чудово. Не наймасштабніший і не найцікавіший дитячий привид з тих, що траплялися, але навіть по-своєму страшний і однозначно зворушливий. Тільки цей… Як колекціонерка ляльок висловлюю офіційну незгоду із подібним творчим підходом! Скільки можна прив’язувати дитячих привидів до іграшок! Скажімо тверде “Ні!” демонічним лялькам! Хоча, якби хтось збацав конкурс “лялькових горорів”, то в такому можна було б взяти участь…

А як резюме… Дорослим таке, мабуть, гарно прочитається хіба під настрій (ну або ж фанатам американської дитячої класики підійде – здається, я й половину алюзій не виокремила). А от для дітей певного віку – справді хороша книжка.

ЗІ: обкладинка до російсьго видання якась трохи загламурна. А от центральне англомовне має лячно-няшні ілюстрації. Покажу їх тут трохи.

Художниця – Eliza Wheeler.

ЗЗІ: для поціновувачів – частина дії відбувається у замкненій для відвідувачів бібліотеці. Зізнавайтеся, хто ще про таке мріяв в дитинстві?