Як можна пропустити смачний читацький флешмоб? Та ніяк не можна, я так ще дзен не прокачала. Тож долучаюся до пропозиції визначити ключові моменти-характеристики, які спонукають мене прочитати ту чи іншу книжку (вперше побачила реалізацію у Ксені, за що їй величезна подяка).

Щодо “нульового” критерію навряд чи в когось з постійних читачів виникнуть сумніви. Книжки, написані жінками, отримують +200 до шансів на прочитання автоматично. Такий стан речей актуальний вже кілька років, і моя збоченна версія #bookchallenge_ua – це похідна, а не причина.

Але повернемося до правильно сформульованих баранів. Я прочитаю книжку, якщо вона:

1. “Британка” за походженням. Я – невиправна англоманка, фанатка вікторіанських наративів, любителька саме англійської версії постмодерну. А ще страшенно цікавлюся британськими літературними міноритаріями – шотланцями, валлійцями, ірландцями – та вишукуванням в їхній творчості відголосків (пост)колоніального дискурсу.
2. Торкається цікавої мені теми. Ці теми регулярно змінюються, доповнють одна одну, деякі тягнуться хвостом роками. До прикладу, такою була тема “Життя в тилу під час війни”. Тепер в той бік дивитися трохи лячно, а були ж часи, коли я таке худло прицільно видивлялася.
3. Історичні романи, що переосмислюють чи розцяцьковують традиційні погляди на. Переважно це стосується теми (о, так, знову _тема_) “невидимих жінок”. Але будь-який нестандартий погляд чи незвичний оповідач (бажано з тих, що раніше не мали шансів з’явитися в мейнстримній літературці) просувають книжку нагору у завалах нечитаного.
4. Також непогані шанси має “нешкільна класика” – ті книжки, які вже не найгустіша піна на поверхні історії літератури, але варті прочитання хоча б заради розуміння механізмів літературних та загальнокультурних процесів. А ще – дотично – класика дитячої літератури кінця 19 – початку 20 ст. – бо цікаво дивитися, як ця окрема література для дітей складалася.
5. Щось якесь воно занадто серйозне виходить. Добре, знижуємо градус пафосу. Young Adult нереалістичних жанрів. Це моє головне відпочинкове читво. Я вже казала чому? У будь-якому разі, не гріх повторити – бо воно комфортне, бадьоре, а в сучасних книжках західних письменниць та подеколи й письменників ще й сексизмометр не зашкалює. Але! підліткове із хлопцями на головних ролях я майже не читаю, навіть якщо книжку жінка написала. Просто нецікаво.
6. Щодо нереалістичних жанрів – speculative fiction в цілому. І чим дивніше й збоченніше – тим краще.
7. А як поєднання пунктів 3 та 6 – я дуже люблю ретеллінги традиційних сюжетів – казок, міфів, деконструкцію стійких шаблонів зрештою. Воно може бути постмодерне як у Анджели Картер, феміністське – як у Маргарет Етвуд, та хоч рівно-спокійно романтичне – аби не дратувало стандартною токсичною романтикою. Ну або давало привід рознести його на друзки (бо поміж інших мотивів я люблю “Красуню та Чудовисько”, а самі знаєте, що там можна понаписувати).
8. Частково до попереднього: книжки з картинками. Причому бажано – дорослі книжки з картинками – ілюстровані оповіді, графічні романи, комікси. Наразі я лише знайомлюся потроху із субкультурою, але в цього може вирости неабияке захоплення. І цей, півцарства за Fables.
9. Наново прокачуючи серйозність: а ще я намагаюся не оминати твори з міноритарних літератур в планетарному масштабі. Тому дуже тішуся, що українською перекладають чимало балканського. Ще б оце Південну Азію та Латинську Америку (про Африку мовчу, мовчу) додати – і я б була щаслива.
10. Не те, щоби прямо міноритарії, але як вже є – книжки ще не знайомих мені українських письменників. Але в першу чергу таки письменниць. І тому я не жаліючи живота нервів своїх копирсаюся в мелодраматичних нетрях – а раптом там перли розсипані?
11. Узагалі – гарно видані книжки українських видавництв – тут субкритерієм може бути й авторство, й ім’я оформлювачів чи іноді навіть – саме видавництво як таке.
12. І – найдивніший момент, який я не усвідомлювала, поки не почала писати цей пост. Книжки, які можуть сподобатися комусь з моїх близьких. Йєп, воно є рівно таким, як звучить: я бачу книжку з потенційно цікавою для когось зі знайомих анотацією, але совість не дозволяє кидати посилання на щось нечитане. Тому беруся читати, а що тут поробиш… Хоча іноді це заводить мене в дивні хащі. От дивлюся, як баран, на магічно-реалістично-історичну книжку, яка імовірно “пасує” моїй подрузі-юдаїстці. І боюся до неї підступитися, бо “лахів” на піддашші мого мозку може бути недостатньо, аби в повній мірі її оцінити. Але – “див. пункт перший”. Не можна ж радити те, чого не читала! Чи можна?