Абсолютно випадково набріла у Флібуста-завалах на дитячу повість індійської письменниці. Повість обіцяла розповісти про дівчинку на тлі Другої світової війни. Якщо чесно, я навіть не знала, чого чекати, та автоматично налаштувалася на драму-драму: жах, боротьба, соціальна справедливість та палкий антиколоніалізм (ну в радянські ж часи книжку видали).

А ні, там все доволі весело, приємно й пізнавально. Перетягую з Гудрідз:

Мой друг Бобби by Gita Bandyopadhyay

My rating: 4 of 5 stars

“Моя сім’я та інші звіри” – дівоча версія. Одинадцятирічна бенгалка Міні живе в родині своєї одруженої сестри в Бірмі. Родина включає в себе чотирнадцять собак, чотирьох котів, мавпочку, двох папуг, кількоро кролів та всіляке пішоходне птаство. А! Ну й згодом там ще й з’являється няшний гімалайський ведмедик. Тільки він швидко росте.

Дуже мила повість про епізод з дорослішання дівчинки. Передмова намагається хутенько налякати: “Девочек в индийских зажиточных семьях обыкновенно держали в доме, не давая им много свободы, вот почему в книге мало подробных описаний Мандалая, его окрестностей, уличных сценок, — словом, всего того, на что обязательно обратил бы внимание мальчишка, целый день шныряющий по улицам”. Але все не аж так страшно: Міні гасає деревами, керує своїм маленьким царством, рушає на полювання і виховує ведмежа.

Взагалі було цікаво читати автобіографічний текст про доволі вільне дитинство дівчинки з мусульманської (хоча, схоже, добряче секуляризованої) сім’ї наприкінці 1930-х. Можливо, тут допомагає “невизначений статус”:

“Я уже не ребёнок, но ещё не совсем взрослая. Бабушка, когда на меня рассердится, говорит:
«Скоро тринадцать, уже большая. В прежние времена в твои годы замуж выдавали. Нет того чтобы по хозяйству помочь — только и знаешь, что по дому носишься. Избалована больно. Отец виноват, он тебя распустил!»”

А, може, й справді родина без зайвих закидонів. Але є, є й там безцінні моменти.

“Что Джамаи-бабу человек необыкновенный, было ясно с того самого дня, как он явился свататься к сестре. Пришёл — высокий, красивый, по виду ничего не скажешь, но когда заговорил, отец ушам своим не поверил. Отец его спрашивает:
— Какое приданое за невестой вы рассчитываете получить?
А тот вроде удивился:
— Это вы насчёт посуды и разных там тряпок? Ерунда всё это! Если уж приданое необходимо, так хорошо бы достать пару настоящих овчарок-колли, обученных в одном знаменитом швейцарском питомнике.
Что было делать? Не отменять же свадьбу из-за причуд жениха? Но собаки собаками, а невеста не может без приданого. Пришлось и то и другое готовить. Собак отец всё-таки выписал. Долго хлопотал, и в конце концов приехали из Швейцарии две здоровенные собаки. Дедушка с бабушкой были настолько потрясены, что кинулись в Калигха́тский храм молиться о благополучии молодожёнов. Я к тому времени подучила немецкий. Так, несколько слов — чтобы общаться с собаками, и у меня с ними сразу наладились отношения”.

Отакі веселі люди.
View all my reviews

Шкода, що нічого іншого я в цієї письменниці не знайшла. Але, принаймні, одну симпатичну книжку ми можемо почитати.

ЗІ: а ще в радянському виданні дуже класні ілюстрації, на яких (як і на обкладинці) головна героїня завжди вдягнена по-європейському. Аж не знаю, на що це має натякати.