Кінець року на порозі, деякі підсумки вже можна фіксувати. Наприклад, я дуже сумніваюся, що щось зміниться в моїй географії читання.

До мега-мети – прочитати тексти більш як з 50 країн – дострибнути не вдалося. Людський фактор винен: під кінець року простіше не читати взагалі, аніж читати те, що корисне для челенджів. Енівей, це був хороший рік, і наступні гіршими не будуть, бо я таки прокачала навички пошуку книжок із порівняно екзотичних країн. А оскільки моя версія #bookchallenge_ua включає в себе пункт про неєвропейські та непівнічноамериканські книжки – цяя доля й не омине.

Ще додам, що використати всі запаси росту цьогоріч не вдалося. Провисли Латинська Америка та Африка, було що робити в Азії, СНД та (переважно) Балканській Європі. А також зазначу, що на цій мапі мала б бути позначена Кенія. Проте у Ґрейс Оґот я прочитала лише одне оповідання, та ще й російською (окремішні короткі тексти вношу в статистику лише коли вони _окремо значущі_ та/або прочитані англійською).

Отакі справи, малята.

Плюс вісім країн до попереднього звіту це:

Аргентина і гранично побутовий детектив Клаудії Піньєйро.

Бразилія й тягучий модернізм Кларісе Ліспектор.

Гватемала і короткий роман Родриго Рей Роси (відгук на ГудРідз).

Індія і прикольна дитяча книжка Гіти Баннерджі (писала отут).

Ісландія і похмурий детектив Тори Сігурдардоттір.

Сербія – і зразок балканського магічного реалізма від Ґроздани Олуїч (відгук на Гудрідз).

Філіппіни і підлітковий горор Rin Chupeko (детально розповідала тут).

Швейцарія і емігрантська проза Ірени Брежної (відгук на ГудРідз).

Традиційна діаграмка “А якої країни було найбільше” буде опублікована у перших числах нового року. Тизер: результати троха нетрадиційні.