Я тут днями пожувала першу серію дуже багатообіцяючого американського мінісеріальця Mercy Street. Йдеться там про 1862 рік, Громадянську війну та жінок, що працюють (або ж волонтерять) у шпиталі союзників. Сюжет має претензії на любовну мелодраму, але сетинг цікавий, персонажі (й особливо персонажки) також,  то будемо подивитися – а тоді вже докладніше напишу. Але про одне хочеться розповісти просто зараз.

Оупенінгова сцена там присвячена тому, як головна героїня з Північного боку – молода вдова трохи за тридцять проходить співбесіду перед дуже суворою літньою жінкою. Мері палко демонструє аболіціоністські погляди й потенційна начальниця – загадкова міс Дікс вирішує відправити свіже поповнення у філіал медсестринського пекла – шпиталь у нещодавно відбитій Александрії (Вірджинія), де емісарок міс Дікс ще немає. Свіже поповнення резонно перепитує, чи добре її там зустрінуть за таких умов. На що міс Дікс відповідає приблизно таке: Армійські лікарі не люблять жінок. І медсестер. І мене… Але якщо до вас не поставляться привітно, це означає, що небажаною є і я. А мені не подобається, коли до мене не ставляться привітно.

Десь так і сталося: ніхто у шпиталі не був у захваті від появи нової медсестри, але, розчувши пароль “Я від міс Дікс”, тамтешні достойники перекошувались обличчями і відступали. Що ж це за міс Дікс така, що конфліктувати з нею бояться армійські лікарі з високими званнями? Пішла курити Вікіпедію. А там швидко з’ясувалося, що міс Доротея Лінд Дікс – дійсно була непересічною особистістю.

Короткий переказ ключових вікі-цікавинок під катом

Отже Доротея Дікс народилася в доволі бідній дисфункційній родині (батьки-алкоголіки, батько-аб’юзер) 1802 року. Коли їй було 12, разом із бабусею вона переїхала до Бостона. Яким чином їй там велося і як вона отримала освіту, Вікі загадково мовчить, але є такий факт: у 1821 році Доротея відкрила приватну школу (паралельно вона вчила й дітей з бідних родин). Але на заваді педагогічній діяльності стало слабке здоров’я. Протягом кількох років міс Дікс зосередилася на писанні – переважно морально-виховної літератури для дітей, але також вона склала один із перших словників квітів, опублікованих в США. У 1831-му вона пішла на нове коло й заснувала ще один заклад для дівчат. Цього разу здоров’я вистачило на 5 років. У 1836 році вона тимчасово переїхала до Англії (от би не подумала, що там здоров’я поправляють), і там увійшла до кола квакерів-соціальних реформаторів. А якраз на той момент одна з найгучніших потенційних реформ стосувалася умов утримання ментально хворих.

Ця дискусія змінила життя Доротеї Дікс назавжди. Коли на початку 1840-х вона повернулася у Штати, справою номер один для неї стало впровадження оновленої системи вдома. Це був довгий шлях, штат за штатом: комісія, яка фіксує нелюдські умови утримання неповносправних (не лише божевільних, міс Дікс цікавилася й долею літніх людей, і інвалідів – в першу чергу глухих, сліпих – тих, хто не міг обслуговувати себе сам), -> галас -> юридична підтримка -> протиснення відкриття більш-менш притомних спеціалізованих лікарень на рівні штату -> спроби пролобіювати надійні законодавчі зміни. Зрештою ця жінка-паровоз протягла на федеральний рівень проект Bill for the Benefit of the Indigent Insane, за яким в інтересах неповносправних мав би використовуватися добрячий шмат федеральних земель. Білль пройшов обидві парламентські палати, але у 1854 році його ветував тодішній президент Франклін Пірс, бо вважав що медична соціалка – це справа конкретних штатів. Розчарована Доротея повернулася до Британії (і там брала участь в інспектуванні божевілень Шотландії).

А потім почалася війна. І тут вже наступає наша тєма. Попри те, що найімовірнішою кандидаткою на роль голови служби армійських медсестер мала б бути доктор Елізабет Блеквел, вона виявилася… еммм… політично unwelcomed. І міс суперінтенданткою стала загальновідома палка волонтерка Доротея Дікс.

За формування корпусу офіційних армійських медсестер міс Дікс взялася завзято, але процес йшов важко. Більшість армійських лікарів неохоче працювали із жінками і намагалися відкараскатися від Dix-Nurses. У 1863 році командування навіть розродилося наказом, згідно з яким право призначати медсестер отримували й суперінтендатка медсестринської служби, й головний армійський хірург. Тож утворилася ситуація, коли шпиталі справді не могли відмовитися від кадрів міс Дікс, але також лікарі могли пробити собі право наймати помічниць на власний розсуд. “Стрункість системи” та “делегування відповідальності” – це не про цю схему. Крім того у міс Доротеї були свої, доволі нетипові, смаки щодо персоналу. Наприклад, вона категорично відкидала допомогу католицьких черниць і називала їх “роботичними та нечуйними”. Офіційні ж Dix-Nurses мали бути жінками 35-50 років з максимально невиразною зовнішністю й одягом та дуже скромною поведінкою (власне, в такий спосіб міс Дікс хотіла вберегти своїх протеже від надмірної уваги з боку пацієнтів та лікарів, але я щось сумніваюся, що це був справді робочий варіант). До того ж, скромно пише Вікі, колишню популярність міс Дікс затьмарила слава інших жінок на війні – у першу чергу Клари Бартон (що організувала службу навроді наших волонтерів – від постачання їдла, бинтів, шкарпеток до допомоги на полі бою, а згодом створила американське представництво Червоного Хреста) та Мері Едвардз Вокер – першої жінки-хірурга, найнятої армією, що її Конфедерати під кінець війни захопили в полон й обміняли як шпигунку (сарказм мод он: ну справді, що ще жінка мала робити на лінії фронту! не ампутацію жеж – сарказм мод офф – якраз після ампутації, під час якої вона асистувала “південному” хірургу, й захопили).

Але тут є ще один слизький момент. Репутація Dix-Nurses у “північних” шпиталях була так собі… Та зараз Доротею Дікс шанують на Півдні, бо її медсестри рятували життя солдатам з обох таборів (до речі, наша серіальна героїня має цьому ще навчитися). І ті п’ять тисяч поранених в сірих одностроях, яких полишили на полі під Геттісбургом, багато в чому впали на плечі емісарок великої та страшливої міс Дікс.

А коли загальна війна скінчилася, Доротея Лінд Дікс повернулася до своєї власної. Хтось жеж мав інспектувати божевільні та в’язниці південних штатів.

Зберегти