Зазвичай значна кількість ретеллінгів (не всі, звісно, але) йде одним з двох шляхів. Перший – переписування казки-казки. Ця казка може стати деталізованою й приземленою (як книжки Робін МакКінлі), змінити стилістику (як у Френні Біллінгслі), відкорегувати фокус, тему, ідейне навантаження – але залишитися плюс-мінус тією ж самою казкою. Другий – постмодерне використання казки як напівфабрикату, коли йдеться про впізнавані символи, але кінцевий продукт вже є чимось принципово іншим (ні, я не тикаю пальцем в Анджелу Картер, хоча могла б). Та іноді  переказу вдається зависнути в повітрі чи навіть пройти лезом ножа: вивернутися навиворіт, але зберегти оповідну манеру або ж (і це важливіше) логіку оригіналу. Одним з таких – справді нечастих – випадків і є “Шестизарядна Білосніжка“.

У невиразному тисяча вісімсот якомусь там році багатий власник шахт із нюхом на дорогоцінні копалини знаходить новий скарб – прекрасну дівчину кроу на ім’я Співуча Рушниця. Ані сукня, як сонце, ані сукня, як місяць, ані сукня, як зоряне небо, ні жоден інший подарунок не спокусив красуню. Прямі погрози були ефективнішими. Містер Х. забрав індіанську дівчину в свій каліфорнійський маєток і поринув у виховання з неї леді. Виховання приліплювалося кепсько, але тривало воно недовго. Як годиться у казках, невдовзі Співуча Рушниця померла від туги, але встигла народити донечку – із волоссям чорним, як вугілля з батькових шахт, із губами червоними, як рубіни з батькових копалень, із шкірою – не білішою за мідь із батькових копень. Але коли містер Х. одружився із “північною відьмою”, та швидко перейменувала дівча в Білосніжку та взялася наполегливо відбілювати шкіру пасербиці. Бо лише білу дівчину можна вважати за людину. А ти – тварина, люба Білосніжко, але ми ще зробимо з тебе хоч щось, йди-но, поцілуй матусю!

Ух, цю книжку важко назвати приємною, але вона крута. Ніби й стандартний постмодерновий переспів – із заграванням з архетипами, переплетенням сюжетів та жартами для поціновувачів:

The bathtub was black, from Hungary which is a place I only know the name of.

Але рівно тримаючись канонічного берега, Кетрін Валенте береться розповідати щемку історію Іншої, і виходить в неї дуже переконливо. Її Білосніжка – напівкровка, приречена на доволі жалюгідне існування між двома світами, жоден з яких не вважає її за свою. Її Білосніжка – жінка, що живе у світі, де жінці вижити дуже важко. Але також її Білосніжка – казкова героїня, що викликала гнів мачухи-відьми – ще одної Іншої, що й виживає в інакший спосіб.

(…) think back east they have Puritan magic and out west we have animal magic and I’ll tell you the truth for nothing, those goodies and goodwives and poppets and dark woods scare me worse than any crow with the sun in her mouth.

Отак і виходить, що крізь казку, в якій сплітаються європейські легенди із індіанськими оповідками, визирає неприємна реальність: домашнє насилля, психологічні травми нелюбих дітей, небезпеки життя самотньої дівчини (тригер-ворнінг: містить опис зґвалтування), особливості організації жіночої сепаратистської комуни (йєп, в повісті розповідається про поселення жінок-вигнанок, які зорганізувалися, бо разом жити легше!), виразно антикапіталістичні відблиски американської мрії, не згадуючи вже про расизм та сегрегацію. Але з усім цим “Шестизарядна Білосніжка” лишається казкою – сумною й болючою казкою про дівчинку, що загубилася між культурами, але робить усе, аби вижити.

Just about every week some idiot tries to get her to wash their clothes or scrub them down or show that cook how to make a proper tuck-in. Just about every week some bruiser gets tied and bellows at her to show them her Injun witchcraft or tries to get their hands under her shirt. Give us a smile, Snowy. Give us a taste. We all share down here.

Snow White has broken a fair number of fingers. Fingers count in this line of work. Fingers are a penny-bid on your future. All that separates a man from a dog is fingers.

Folk stop galling her so hard. Snow White is aware that if she loses one fight it’s over for her. So she does not lose.