Черговий місяць перегонів вийшов якимсь ледачим. Мене носило з одного краю вішлистів до іншого: читала трохи класики, трохи вікторіанського, трохи серійні недочитаї… і навіть одну книжку з картинками. Таке. Ну й загальний результат поки що не дуже радує.

Та яке вже є.

Книжки, написані жінками – 67/150

Із них:
українською (паперові видання) – 12 (9)/50
англійською – 9/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 10/25

А конкретніше?

У порядку читання моїми оновленнями були:

Лорен Б’юкес “Сияющие“: бридко-страшний фантастичний (бо про кротові нори в часі) нуар-трилер про маніяка.

Анна Сьюелл “Черный Красавчик“: неочікувано мила й не така вже й солодка вікторіанська оповідка про експлуатацію тварин.

Стелла Гіббонс “Неуютная ферма“: абсолютно розкішна класична вже пародія на величенький пласт британської літератури, загорнута в шати остенівської “Емми” (відгук на ГудРідз).

Жанна Куява “Гордієві жінки“: сучасна мелодрама про те, як три сестри шукають щастя в особистому житті, вичавлюючи із себе пам’ять про дитинство, переповнене домашнім насиллям (окремо писала).

Клаудіа Піньєйро “Твоя“: трохи нарваний аргентинський псевдо-детектив про дуже результативну домогосподарку (відгук на ГудРідз).

Мартіна Хааг “Самая-самая, всеми любимая (и на работе все тоже окей)“: суворий шведський чик-літ про поганий бік прибріхування в резюме.

Кетрін Валенте “Six-Gun Snow White“: Білосніжка на Дикому Заході (багато писала про книжку отут).

Кейт Аткінсон “Чуть свет, с собакою вдвоем“: начинена алюзіями четверта частина детективних пригод Джексона Броуді – тут знову жіночі проблеми та загублені діти.

Франсуаза Саган “Рыбья кровь“: дуже дивна повість про конфлікт Митця та Війни (відгук на ГудРідз).

Барбара Рід “Миша з метро“: няшна книжка-картинка для гризунолаверів (відгук на ГудРідз, а приклад ілюстрацій – вище).

Галина Пагутяк “Новий рік у Стамбулі“: в хорошому сенсі депресивний тревелог української письменниці (і про це писала).

Діана Вінн Джонс “Рыцарь на золотом коне“: історія дорослішання, замаскована середньовічними баладами (обов’язково днями напишу).

Міюке Міябе “Виртуальная семья“: ну дуже японський… радше поліцейський роман, аніж детектив.