Черговий місяць перегонів вийшов якимсь ледачим. Мене носило з одного краю вішлистів до іншого: читала трохи класики, трохи вікторіанського, трохи серійні недочитаї… і навіть одну книжку з картинками. Таке. Ну й загальний результат поки що не дуже радує.
Та яке вже є.
Книжки, написані жінками – 67/150
Із них:
українською (паперові видання) – 12 (9)/50
англійською – 9/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 10/25
А конкретніше?
У порядку читання моїми оновленнями були:
Лорен Б’юкес “Сияющие“: бридко-страшний фантастичний (бо про кротові нори в часі) нуар-трилер про маніяка.
Анна Сьюелл “Черный Красавчик“: неочікувано мила й не така вже й солодка вікторіанська оповідка про експлуатацію тварин.
Стелла Гіббонс “Неуютная ферма“: абсолютно розкішна класична вже пародія на величенький пласт британської літератури, загорнута в шати остенівської “Емми” (відгук на ГудРідз).
Жанна Куява “Гордієві жінки“: сучасна мелодрама про те, як три сестри шукають щастя в особистому житті, вичавлюючи із себе пам’ять про дитинство, переповнене домашнім насиллям (окремо писала).
Клаудіа Піньєйро “Твоя“: трохи нарваний аргентинський псевдо-детектив про дуже результативну домогосподарку (відгук на ГудРідз).
Мартіна Хааг “Самая-самая, всеми любимая (и на работе все тоже окей)“: суворий шведський чик-літ про поганий бік прибріхування в резюме.
Кетрін Валенте “Six-Gun Snow White“: Білосніжка на Дикому Заході (багато писала про книжку отут).
Кейт Аткінсон “Чуть свет, с собакою вдвоем“: начинена алюзіями четверта частина детективних пригод Джексона Броуді – тут знову жіночі проблеми та загублені діти.
Франсуаза Саган “Рыбья кровь“: дуже дивна повість про конфлікт Митця та Війни (відгук на ГудРідз).
Барбара Рід “Миша з метро“: няшна книжка-картинка для гризунолаверів (відгук на ГудРідз, а приклад ілюстрацій – вище).
Галина Пагутяк “Новий рік у Стамбулі“: в хорошому сенсі депресивний тревелог української письменниці (і про це писала).
Діана Вінн Джонс “Рыцарь на золотом коне“: історія дорослішання, замаскована середньовічними баладами (обов’язково днями напишу).
Міюке Міябе “Виртуальная семья“: ну дуже японський… радше поліцейський роман, аніж детектив.
