Жага няшності часом змушує передивитися свої читацькі плани на найближче майбутнє (а англомовні книжки – це той випадок, коли я цих планів все ж таки дотримуюсь). Чи то зменшення кількості вживаного цукру посприяло, чи в усьому винний голосний анонс “Гордості і упередження і зомбі“, але мене потягло на остеніану із чимось _таким_. А _таке_ спритно знайшлося в доробку письменниці з моєї річної гарячої десятки.

“Нотки молока й меду” – це плюс-мінус стандартний “регентський” любовний роман із розлитою текстом відчутною повагою до JA (ага, і численними алюзіями – в тому числі, на рівні персонажів) та стандартизованим сюжетом, що дбайливо відтворює основні кліше. Але, по-перше, тут це не баґ, а фіча: я – не остенітка, так, скраєчку стою, але деякі речі оцінила. А, по-друге, це все ж таки пристойне кантрі-фентезі (що його англомовні частіше звуть “доместік”) із однією з найцікавіших реалізацій “міноритарної” магії, що мені зустрічалися останнім часом.

Загальновідомою істиною є те, що кожна юна леді, яка мріє укласти гідний шлюб, має кохатися у витончених мистецтвах: живописі, співі, ґламурі. Міс Джейн Елсворт уже 28, вона негарна, не має привабливого посагу, зате має сестру, що легко затьмарює plain Jane. Але міс Елсворт завжди є бажаною гостею на будь-якому суаре, пікніку чи вечері. Міс Елсворт надзвичайно обдарована: її акварелі чудові, її голос дуже милий, а з пасмами ґламуру вона вправляється краще за будь-кого в їхніх околицях. І навіть модний (і дуже похмурий) професійний ґламурист містер Вінсент знаходить обдарування міс Елсворт такими, що інтригують.

Суто сюжетно “Нотки” є коротким романом про те, як гордість, упередження й недостатня поінформованість спричиняють плутанину амурних пригод серед джентрі. Але:

• це дуже миле відпочинкове читання – таке, що не напружує та гарантовано радує, якщо не чекати від нього чогось надзвичайного.
• тут хороша головна героїня, яка вже змирилася із долею старої діви, і лише намагається нейтралізувати батька, який завжди бажає лише добра; матір (цікава жіночка, та потужність у неї лиш десь у 0.5 місісбеннетт, а, може, й менше), яка в усьому бачить прояви страшних хвороб; сестру… ні, у Мелоді (злийте в єдиному пориві Лідію Беннетт та Маріанну Дешвуд, тільки відійдіть подалі – воно зараз вибухне) своє життя та свої плани.
• тут не має карколомного сюжету (він здебільшого із візитів та аналізу результатів тих візитів складається), але є безліч красномовних деталей – у післямові Мері Робінетт Коваль якраз і дякує Джейн Остен за те, що її тексти вчать звертати увагу на дрібниці.
• тут не дуже дратівлива любовна лінія, хоча я б більше оцінила, якби вона ще далі відійшла від ЗП-варіацій.
• тут є той самий ґламур, і за нього я можу пробачити майже все.

Треба окремо підкреслити: я дуже люблю фентезі із побутовою магією – від обраності й порятування світу вже якось… А тут все інакше. Ґламур (у фейрі-розумінні цього слова) в “Нотках” і справді є витонченим мистецтвом створення ілюзій. У найпростішій формі (тій самій, якою має володіти будь-яка дівчина з поважної родини) він спрямований на те, аби замаскувати дрібні ґанджі зовнішності, додати блиску бальній сукні або ж створити живу картину без потреби у костюмах. Але серед юних аристократів трапляються люди із справжнім талантом. Якщо ти жінка – найімовірніше будеш радувати чоловіка трепетом пальм та пурханням метеликів у вітальні. Якщо ти чоловік… Тут вже варіанти стають цікавішими. От містер Вінсент, наприклад, мріє винайти спосіб фіксувати складні ілюзії й, за потреби, транслювати їх. Бо зараз такий витончений ґламур є короткочасною забавкою для найбагатших – але ж це несправедливо!

Оце охайне, на півтонах, вписування чарівного в антураж викликає відверте замилування. Схоже, заради нього перша книжка й писалася. Не знаю, чи планувалася вона єдиною, бо закінчується коротким екскурсом у “Жили вони довго та щасливо” згідно із завітами літературних “предків”. Але Коваль пішла далі й зробила з милої остенітської забавки пенталогію. І я точно буду читати щонайменш наступну книжку. Не тому, що аж так хвилюють стосунки між героями та обіцяні анотаціями пригоди. А просто мені цікавий цей світ, ця магія й те, як саме до них можна прилаштувати жінку, готову зробити мімімі-мистецтво своєю професією у не дуже сприятливі для того часи.