Черговою книжкою зі списку номінантів на Міфопоетичну премію для мене стала порівняно свіжа (перегони-2014) “Наречена привида“, що я її отримала у подарунок до Різдва. І добре, що отримала, бо це той випадок, коли книжку краще читати паперову – надто вже вона вигадливо зроблена. Але зовнішніми перевагами список плюсів не вичерпується.

Наприкінці 19 століття в під-англійській Малайї живе собі дівчина з порядної, хоча й зубожілої родини. І живе Лі Лань порівняно щасливим життям, допоки їй, як сніг вулканічний попіл на голову не впала несподівана шлюбна пропозиція. Для гарної 17-річної дівчини з порядної родини сама по собі пропозиція несподіванкою не має бути. Справа в деталях, адже запропонований Лі Лань наречений –  спадкоємець ще поряднішої родини Лім – трішечки… мертвий.

“Шлюби з привидами” для китайської культурної традиції штука екзотична, але не прям такий жах жаский. Таким чином можна було уникнути деяких специфічних скандалів, уклавши шлюб постфактум, або ж знайти додаткового спадкоємця чи зайву рабиню невістку в дім, де такої не вистачало. Але у випадку з Лі Лань химерна пропозиція “Здивувались-посміялись-забули” отримала несподіваний розвиток. Нє, те, що її батько, який давно скурив майже все майно та половину мізків разом з опіумом, був би не проти отак вирішити проблему з боргами, ще не головна причина для занепокоєння. Головна – це те, що майбутній наречений унадився ходити до Лі Лань у сни, і в своїх залицяннях є таким наполегливим, що не кожен медіум подужає. Особливо, якщо необережно перебрати із захистом та опинитися поза межами свого тіла – беззахисною та неготовою до складного й жорстко регламентованого буття китайського потойбіччя.

Колорит “Нареченої привида” захоплює одразу. Він трохи по-школярському ретельно розписаний (аж не завжди стає зрозумілим, чому дівчина знічев’я проговорює очевидні для себе речі), але справді є дуже цікавим і цілком автентичним. Сама письменниця – Янзце Чу – як і її героїня, є “заморською” китаянкою з Малайзії. Щоправда нині вона живе й працює в Штатах, тому це докладне розписування реалій є передбачуваним реверансом в бік американських читачів. Тим не менш, цей роман є хорошим прикладом гарно виписаного міського фентезі на добряче угноєній фольклором та прадавньою демонологією основі. Реальність навколо Лі Лань ускладнюється поступово, але невблаганно: звичайне життя дорогоцінної квіточки, що не має права голосу, коли вирішується її доля; та ж сама реальність, здобрена містикою “Хто б міг подумати, що всі забобони не на рівному місці зійшли?”; магічно-реалістична ірреальність перебування фантома серед живих, до якого Лі Лань змусило прикре передозування; й нарешті вже цілком фентезійний світ китайської Нави, з її складною соціальною структурою та загрозою буддистського Пекла десь за обрієм. І життя кожного “шару” є обґрунтованим, логічним і ілюстрованим безліччю детальок. На Фейсбук-сторінці я вже милувалася тим, як Лі Лань хвилює проблема інфляції ghost money, – ритуальної валюти, якою сумлінні нащадки мають “підгодовувати” предків. Але текст мимохідь торкається багатьох, і то доволі несподіваних аспектів: від механізмів посмертної корупції до роботи “профспілки” няньок.

А поза екзотичною фентезійністю “Наречена” є доволі типовим романом виховання майже звичайної дівчини в доволі незвичних умовах. Як героїня Лі Лань доволі “прозора”, що трохи заважає: навіть серйозні проблеми (наприклад, цілком реальний ризик остаточно загубити контроль над власним тілом) дівчина сприймає так стоїчно, що за неї важко хвилюватися. Але кілька яскравих другорядних образів рятують ситуацію. Та й загалом основна історія, як на мій смак, доволі вдало збалансована, тобто чемно розгладжує ковдру на ліжку, не заважаючи показувати несподівано цікавий світ. А ще тут не дуже бісять складнощі першого кохання – а це великий плюс! Ну й окремі емансипаційні моменти (навіть, якщо вважати її даниною сучасності) щиро тішать. Лі Лань не настільки мері’юшна, аби бути крутою зі старту, та й та “прозорість” – деяка невиразність характеру, про яку я казала вище, – не заважає обережно мотивувати вчинки героїні. І коли Лі Лань приходить до якогось висновку чи змінює думку, їй, здебільшого, віриш.

Being half-dead, despite it drawbacks, had been far more interesting than being constrained to my limited social circle.

Свята правда – у стані напівпрозорості дівоче життя у випадку Лі Лань вигравало новими барвами, і спостерігати за тим було захопливо. Не ризикнула б отак одразу призначати цю книжку в улюблені, але в неї є непогані шанси на перечитування. Ну й характерний момент: коли дізналася, що письменниця працює над другим романом (йєп, “Наречена” – це дебют, тому деякі технічні моменти легше пробачити), я засмутилася, бо поки що це буде не продовженням історії Лі Лань, яка радикально вирішила проблему із надто нав’язливим привидом.