Повернулася, збігала на Арсенал, трохи розгреблась – а тепер можна й про прочитані книжки поговорити. Або просто подивитися, бо є ж такі випадки, коли ілюстративний матеріал перетягує до себе ковдру уваги. До таких випадків вже на старті належав проект “Напиши мені книжку”, коли одразу сповістили, що малювати буде Мар’яна Прохасько, а текст… Текст – діло наживне.

Тим не менш, перша книжка в цій серії вийшла цікавою з обох боків. “Сузір’я Курки“, схоже, відповідає свіжим (хоча й не дуже оригінальним) віянням укрдитліту – братися за ненайочевидніших персонажів. Ось і в цій майже-казці йдеться про повсякденне життя та маленьку пригоду бабці Марії, що разом із куркою Марічкою живе у Карпатах. Доволі приємний текст Софії Андрухович, симпатичні персонажі, органічна космологія й простенька сюжетна інверсія (передбачувана, звісно, але дітям, мабуть, може бути цікаво) – в “Сузір’ї” все якесь таке ніби й “нічого такого”, а загальне враження справляє дуже тепле. Ну й героїзм Марії та Марічки – це гарний “кейс”, мені сподобалось.

Єдине, що дряпає увагу – доволі частий (а ще – мені абсолютно неблизький) мотив “Рай – це десь за межами міста” тут промальовується в гендерному розрізі.

– Що ти тут робиш посеред лісу, дівчинко? – запитала Марія.

– Живу.

– Сама?

– З татом. Він лісник.

– А мама?

–  А мама моя зануда. Їй наше дике життя не підходить. Вона любить зручне життя в місті. Вона лікар, лікує людям зуби. Часом ми з татом до неї їздимо, але в місті складно витримати, там мало дерев і багато людей, і все закатано асфальтом. Рися там мало не сказилася.

– А мама до вас їздить?

– Їздить. Але вона боїться Рисю, і їй тут вічно холодно, і ванни немає, і вночі пугикає сова, і виють вовки, і не можна піти до театру, і немає інтернету, і не взуєш туфлі на підборах. Але зрідка їй подобається. Вона каже: іноді корисно відпочити від цивілізації.

Виносячи за дужки питання “А чого одразу мама і чому через підбори?”, хочеться вже помріяти про книжки, де будь-які опції: “А мама живе у місті, бо має дуже важливу роботу”/”Поїхала до Африки рятувати слонів”/”Живе на дереві в сусідньому лісі, бо їй так схотілося, і я думаю переїхати до неї” – не були б екзотикою. Чи я забагато хочу від дитячих книжок? Енівей, апологія “дикого життя” тут ще помірна і не аж надто романтична. Гаразд, і так бува.

А от ілюстрації сподобалися беззастережно. Комбінація малюнків та фотоколажів – штука тонка, але тут все вийшло класно й атмосферно. Ну, може, подекуди, трохи похмуро, але стримана гамма добре працює на загальне казкове враження.

Трохи прикладів.

Замальована легенда та нарис спілкування з курми.

“Комбінашки”.

Чекатиму тепер наступну книжку.