Пустельний фемінізм в казкових декораціях

Помірна, але невгасима пристрасть до ретелінгів час від часу заводить на дивні манівці. Здебільшого моє читання не виходить за межі західноєвропейського чи далекосхідного фольклорних дискурсів — якось так карта лягає. Але іноді так хочеться чогось екзотичного, що й пофіг, коли переспів на мотив “Тисяча та ще однієї ночі” виконує канадська письменниця. Тим більше, що заспів у такому варіанті звучить… свіжо.

29558694

Володар пустелі Ло-Мелхіїн — гарний правитель. Під його владою вщухли війні, багатіють купці, процвітають ремесла й витончені мистецтва, кожне має оливкову олію на столі, а життя, здається, ось-ось перетвориться на казку. Але Ло-Мелхіїн — поганий правитель. Бо добробут та спокій в його державі забезпечений сотнями людських жертв. Хоча… Щодо “людських” ще можна посперечатися. Данина, якої чекає Ло-Мелхіїн від підданців — дівчата. Ні, не обов’язково найгарніші чи найобдарованіші. Йому все одне — дружини Ло-Мелхіїна нечасто переживають першу шлюбну ніч, а протриматися тиждень — вже неабиякий подвиг. Одна втіха — такі дівчата після смерті хутко стають богинями для своїх родин, але кому від того легше?

Казалось, мужчины всегда готовы закрыть глаза на неприятное ради приятного. На жуткие статуи — ради мелодичного пения фонтанов. На смерть своих дочерей — ради выгодной торговли.

Але підемо з кінця. Роман Е. К. Джонстон (за ініціалами ховається жінка на ім’я Кейт) сумлінно тримається берега ваді східної казки. Невизначений хронотоп (лише наприкінці оповіді стає зрозумілим, що в героїв ще цілком собі бронзовий вік), “кругове” сприйняття часу, сюжет-уроборос, буйні метафори, розкішні шати, солодкі слова, ну й головне — джини. Це не проговорюється прямим текстом, але іншої назви для істоти, яка полонила місцевого монарха, у мене не знайшлося. Але “демон” — також робочий варіант.

Проте не дуже і вже казкова пустеля в тексті набагато виразніша, ніж чесно казкові інтер’єри білосніжного палацу й тамтешнього буття. Кейт Джонстон працювала в Йорданії, і дуже виразно змальовує неосяжне небо, море піску, суворе напівкочове життя та радість перших прісноводних квітів. От тільки з морем я погарячкувала.

— Я родом с юга, — начала она, — где пустыня синяя и выглядит, как вода, но убивает того, кто попытается пить из нее.

Таких дрібничок у тексті чимало, та й загалом: одна з його головних принад — це змалювання трохи нетипової картинки життя народів пустелі. Я не читала “Червоне шатро” Аніти Діамант, але дивилася екранізацію, і треба сказати, що оця “Тисяча ночей” далі торує цей шлях, протиставляючи чоловічу й жіночу архаїку. Жіноча групальність, жіноча тілесність, жіночі ремесла, обряди, традиції, особлива жіноча мова ритуалів — жінки в цьому романі мають свій власний світ, який лише за необхідністю перетинається з чоловічим. Чоловіки торгують — жінки виробляють. Чоловіки воюють — жінки спілкуються з богами-предками. Ні, тут не матріархат — право голосу в домі, як і вся політична влада належить чоловікам. Що і штовхнуло тамтешнє суспільство на межу соціальної катастрофи.

Когда над пустыней взвилась пыль, мы поняли, что он едет к нам. Он уже знал, сколько нас и в кого есть дочери подходящего возраста. Перепись была частью закона — так мужчинам легче было убедить себя, что он справедлив.
— Но ведь он не справедлив, — прошептала моя сестра, когда мы лежали с ней бок о бок под открытым небом, любуясь на звезды нашего семнадцатого лета. — Мужчин же не заставляют вступать у брак и идти на смерть.

Ну, про фемінізм сучасного зразку не йдеться (і слава богині, Діна у Діамант, яка розмовляє гаслами другої хвилі, мала трохи дивний вигляд), але роман просякнутий таким собі протофемінізмом есенціалістського штибу. Хоча текст принципово не проходить тест Бехдель (Джонстон уникає власних назв, включно з особистими іменами), її жінки — це рушійна сила сюжету, яка цілком усвідомлює межі своїх можливостей та відкриті шляхи для опору. Фактично, головна героїня є лише втіленням цієї колективної Жіночої Сили (що суттєво впливає на виразність характеру — на жаль). Буквальним втіленням.

Вскоре они обнаружили, что вместо мужчин торговать с ними выходят женщины. Женщины слушали историю моего замужества со вниманием, которого мужчины не разделяли. Теперь отцу и братьям редко приходилось строить алтари. Зачастую они уже стояли там, умостившись на песке, в углу шатра или даже у священных пещерах рядом с могилами умерших, хоть я и не умерла. Отец и братья оставляли всем по лоскуту пурпурной ткани — у память о живом божестве, которым я стала.

Жіноче проти чоловічого. Співпраця проти ієрархії. Юна жива богиня проти прадавньої та могутньої істоти. Жіноцтво в “Тисячі ночей” не втікає революційно з жіночих шатрів, але, навіть залишаючись там, досягає серйозних результатів завдяки готовності скооперуватися, підтримати ближню та делегувати силу. Цікава схема й інтересне виконання. Якби ж лише в цій книжці ще й розмалювали фабулу та додали привабливіших героїв (ні, я не про зовнішність, я знову про квадратно-гніздові характери, мотивація яких залежить виключно від сюжету, а не від вдачі) — було б дуже круто. А так — ідея смикає за скатертину, звалює все зі столу й радо біжить у небесну синь. Сортуйте друзочки самостійно: коштовну порцеляну в той бік, а невиразну глину — в оцей.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s