Найкраща відьма молодшої вікової категорії. Перші книжки про Тіффані Ейкінґ

Коли хочеться на хвильку перепочити від моїх нескінченних історичних романів (зараз на черзі сага про вікторіанське розлучення), з’являється чудова нагода згадати про інший челендж. Сьогодні в програмі “міфопоетичного” читання Террі Пратчетт.

Wee-Free-Men-541x627_c
Намалював Пол Кідбі, хто ж іще…

Питання: читати чи не читати підцикл про малу відьму з крейдяних пагорбів – направду не поставало ніколи. Звісно, що читати, це ж Пратчетт! Проблема була з “Коли?” та “Як?”, адже побачивши, як пратчетова варіація на тему скотішу вигляда в оригіналі, я банально злякалась. (Соромно зізнатися, але я не читаю англійською книжки з “шотландським колоритом” – скотіш інглиш в письмовому вигляді просто виносить мозок з другого пострілу, навіть на слух краще його розбираю.) А тут збіглися й затанцювали дві обставини: цикл про Тіффані почали видавати російською, а тут його ж гамузом переномінували на Міфопоетичну премію (раніше номінувалися окремі книжки, “Капелюх” свого року переміг). Ну й куди тоді з цього човна?

(На початку скажу, що як на дитячу книжку, де треба все перепирати та пояснювати – переклад непоганий, хоча деякі “діалектні” рішення… доволі сумнівні, ну й грою слів в багатьох випадках довелося пожертвувати, хоча воно в принципі більше на дорослих розраховане. Але це не привід не волати: “А коли буде переклад українською?!”)

29537216

У теорії уявити собі Пратчетта для молодшого та середнього шкільного віку було чомусь непросто, а дарма. Адже “Вільний народець” – це чесна та струнка, як ручка від пательні, авторська чарівна казка. На мій подив, вона мінімально співвідноситься з реаліями Плаского Світу – ну, декілька топонімів у фоні згадали та наприкінці Матінку показали. То якби не було “Лордів та Леді“, які познайомили із пратчетовою концепцією ельфів (хороша, правильна концепція, явважаю!) та зі скаженими татуйованими феєчками Нак-Мак-Фіглями, цілком можна було б уявити цю повість частиною кантрі-фентезі доробку тієї ж Діани Вінн Джонс. Чом би й ні: смілива дівчинка, обтяжена своєрідними родинними стосунками та обов’язками; англійські та шотландські фольклорні алюзії та географічні особливості, які багато про що натякають британським дітлахам. Але це Пратчетт. Тут усе трохи… нетаке.

Отже, за що можна полюбити “Вільний народець“? Список принад довгенький, але я згадаю лише про п’ять із них.

За сюжет, бо сюжетно це типова казка про дівочу ініціацію – захисти ближнього, вистрибни з себе, намацай межі своїх можливостей і подумай, як їх можна здолати. А, ну й дорогою залізні черевики зносити необов’язково, але з водою та мідними трубами справу мати доведеться. Головне, не забути прихопити пательню: проти чарівних істот холодне залізо – саме те. А що доведеться рятувати не лише молодшого брата, а ще й принца баронячого синка та очолити орду нарваних міні-горців – кому зараз легко.

За головну героїню. Тіффані чудова, будьте як Тіффані. Це доволі типовий образ спокійної, логічної, раціональної дитини, якої бояться дорослі, тільки у Пратчетта ця продуманість не просто абсолютизована – навколо неї концепція магічних здібностей побудована. Деякі епізоди хочеться витягти з книжки, обійняти та плакати: у віці Тіффані (а їй в першій книжці дев’ять) така книжка могла б примирити мене з дійсністю. А її ще не існувало…

Я – это я. Я люблю точность и логику, а если чего-то не понимаю, смотрю в словаре! Я терпеть не могу, когда люди путают слова! Я умею делать хороший сыр. Я быстро читаю! И я всегда ношу с собой верёвочку! Вот что я за человек!

За неймовірний образ бабусі. Матінки Ейкінґ в книжці немає, вона померла ще до початку дії, але вона з великою перевагою вривається в список найкращих книжкових бабусь.

«Такой человек, как матушка Болен, не может просто взять и… перестать быть. И я так отчаянно хочу, чтобы она вернулась, потому что она не знала, как говорить со мной, а я боялась говорить с ней, и мы молчали вдвоём, и нам было хорошо в нашем молчании.

Я ничего о ней не знаю. Остались только несколько книг и пара историй, которые она пыталась мне рассказать, и я помню мягкие красные руки и запах. Я никогда её толком не знала. В смысле, ей ведь тоже когда-то было девять лет. Она была Сарой Брюзгель. Она вышла замуж и родила детей, двоих из них – в пастушьей кибитке. Она делала много чего такого, о чём я понятия не имею».

За чудове поводження з казками.

Как бы там ни было, ей больше нравились ведьмы, чем разодетые в пух и прах прекрасные принцы и уж подавно чем глупо улыбающиеся принцессы, у которых здравого смысла меньше, чем у букашки. К тому же у них были прекрасные золотые волосы, а Тиффани такими похвастаться не могла. Её волосы были коричневыми, скучного коричневого цвета. Мать звала их каштановыми или тёмно-русыми, но Тиффани знала: они коричневые, коричневые, коричневые, и точка, как и её глаза. Цвета голой земли. И что же, были в книге приключения для людей с коричневыми (ну хорошо – карими) глазами и коричневыми (ладно, каштановыми) волосами? Нет, нет и нет. Все истории доставались белокурым и голубоглазым или рыжим и зелёноглазым. А если у тебя волосы каштановые, тебе светит разве что роль прислуги или лесоруба. Или девушки из молочни. И всё бы закончилось не начавшись, если бы Тиффани так хорошо не удавались сыры. Она не могла быть принцем, ей не светило стать принцессой, лесорубом она быть не хотела – что ж, тогда она станет ведьмой и будет знать всё обо всём, как матушка Болен…

За все, що є “фірмовим Пратчеттом” – гумор, закручені натяки, алюзії й привітання. Подвійне й потрійне дно. Сумну ліричність. За гострий, аж дошкульний, гуманізм, після дози якого хочеться повірити не в те, що світ гарний, а в те, що треба нарешті ставати й бігти робити його кращим, бо як не ти – хто ж іще? Ну й за речі, які не очікуєш зустріти в “простій дитячий казочці” (тм), а вони луплять по голові з наполегливістю п’яного Нак-Мак-Фігля й, шкірячись, питають: “Шо, вже забула, коли про таке думала? А дарма!”. У “Вільному народці” це якісь майже йогічні приходи про природу думання, сприйняття та самоусвідомлення.

«Надо придумать способ закрыть проход навсегда», – решил Дальний Умысел – а может быть, это был ещё какой-то Ум, или Умысел, или другая часть сознания Тиффани, занятая мыслями о мыслях, посвящённых мыслям о мыслях, – и так много-много раз. В её голове эти умы-разумы так и теснились.

Она с трудом прошла несколько шагов и села на землю, обхватив колени. «Не хватало ещё такой и остаться, – подумала она. – Придётся заткнуть уши затычками, и ноздри тоже, и на голову натянуть чёрный-пречёрный капюшон, и всё равно я буду видеть и слышать слишком много…»

Тиффани закрыла глаза и закрыла их снова.

Она чувствовала, как всё уходит, будто вода в песок… Она словно и правда засыпала, странное сверхбодрствование оставляло её, она проваливалась, соскальзывала в… ну, в обычное повседневное бодрствование. Все образы словно подёрнулись дымкой, все звуки стали приглушёнными.

30177877

Друга книжка з циклу – “Капелюх із небом” – у чомусь простіша, бо використовує оці вже знайомі прийоми, хоча й трохи по-іншому. У “Капелюсі” Тіффані трохи підросла (їй вже одинадцять), то маємо типову кризу передпідліткового віку, яку ускладнює спойлер. Але те, що головна героїня іде у навчання, дає письменнику можливість із звичними розмахом відтягнутися на відьомській тематиці.

Про те, що таке Відьма на диску, якими вони бувають та навіщо, в Террі Пратчетта є окремий дорослий цикл. Тож “Капелюх” певною мірою є коротким конспектом для молодших читачів. Тут багато про соціальну роль знахарок, про чаклунські амбіції та різний рівень сподівань, зрештою, маємо ще й цікавезний екскурс у фольклористику – про цивілізаційну містичну функцію відьми майже за Проппом.

З одного боку, “Капелюх” – це якийсь виробничний більдунгзроман (так, роман, і, як на мене, перша повість є стрункішою й структурно більш довершеною саме тому, що не поспішає розлізтися на кілька ліній та розширювати проблематику).

Как бы там ни было, размышляла Тиффани, то, чем занимаются ведьмы, это все равно что работа. Скучная работа. Тетушка Вровень и на метле-то нечасто летает.
Это немного удручало девочку. Как-то все оказалось уж слишком благообразно: просто будь хорошей и всем помогай. Нет, конечно, это лучше, чем если бы все оказалось слишком злобнообразно, но капелька чего-нибудь захватывающего не повредила бы. А то, по словам тетушки Вровень, выходило, что главное в магии — не использовать магию.
И как раз не использовать магию у Тиффани получалось удручающе хорошо. А вот волшебство, даже самое простое, давалось трудно.

З іншого боку, тут уже багато пратчетової сатири, а вона все ж на поціновувачів. З третього – ідеться про безсумнівно “дисковий” текст, де всі внутрішні реалії просякнуті звичним та впізнаваним контекстом (тут навіть Смерть є, людоньки!). З четвертого – це вже педагогічно цікавіший випадок, на базі якого можна розбирати окремі кейси складнощів дорослішання. З п’ятого – фух, з філософським навантаженням також все гаразд.

А следующей ее мыслью было: а как я могу быть уверена, что я — это я? А что, если я — не я, а мне кажется, что я? Откуда мне знать, я — это я или не я? И кто та я, которая задается этим вопросом? Это я или не я сейчас все это думаю? А вдруг не я?

Ну от, здається, я знову починаю заздрити нинішнім дитям. Треба читати далі, бо якщо книжки справді ускладнюватимуться та “дорослішатимуть”, як це обіцяє порівняння першої та другої, то це в чомусь може вийти крутіше за Гаррі Поттера – в такому… іманентно-інтровертно-сумному варіанті. Оці цикли взагалі було б цікаво порівняти на рівні концепцій (упевнена, що англомовна гуманітаристика вже оре і сіє), але поки що версія Пратчетта мені ближча. Подивимося, як воно ще буде.

5 thoughts on “Найкраща відьма молодшої вікової категорії. Перші книжки про Тіффані Ейкінґ

        1. Він дуже різний, і підцикли Плаского світу мають свою різну тематику та проблематику. Але написані першими книжки на тлі “продовжень” простуваті – вони ще відверта пародія, далі там крутіше )

          Вподобано 1 особа

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s