Раптово згадуючи, що літо ще не скінчилося, вирішила нарешті скласти давно обіцяний списочок. Тож сьогодні трохи розкажу про “епістолярні” книжки. Ні, не всі вони є класичними епістолярними романами, але в більшості випадків сюжет побудований навколо листування. Ну або якогось одного вкрай важливого поштового відправлення.

Перелік читаного містить, відверто кажучи, стандартні варіанти, але серед них є книжки, які я дуже люблю.

Перша та найулюбленіша – “Читацький клуб любителів пирогів з картопляного лушпиння“. Це дуже проста, але якась по-хорошому сентиментальна книжка, яку так хочеться бачити українською, що час від часу кортить хоч для себе перекласти якісь окремі фрагменти. Молода письменниця Джулієт за часів Другої світової писала підбадьорливо-комерційне чтиво на радість видавцеві та змученим читачам. А поки вона мріє про “А от тепер можна і за щось серйозніше братися!”, в неї зав’язується випадкове листування із одним дядечком з Ґернсі. Вірніше, спочатку з одним, бо до жвавого листуванням поволі приєднуються інші острівні книголюби, які поступово й фрагментарно розповідають Джулієт про те, як їм жилося під німецькою окупацією.

У другому випадку Марія Семпл написала найсмішнішу книжку про соціофобію з тих, що мені доводилося читати. Сміх там, правда. доволі злий та саркастичним, але то все одне дуже круто. Бернадетт – майже звичайна домогосподарка із Західного узбережжя. У неї є чоловік-айтішник, донька-обдарована школярка, коло материнсько-світських обов’язків, що вона їх радо віддає на аутсорс індійській помічниці… Стоп, на цьому звичайне закінчується і починається сага про те, що робити з неслухняною реальністю, маючи непогані ресурси, необмежену фантазію та щире небажання зайвий раз виходити з дому. Листи-уліки додаються (про цю книжку коротко писала минулого року, можна тут подивитися).

З третьою книжкою повернемося до сучасних сентиментальних історичних романів. “Листи з острова Скай” знову розповідають про те, як у воєнні часи ведеться британцям у глибокому тилу. Тільки тут війна – Перша світова, а кореспонденти – шотландська поетка та юний американець-доброволець. Сюжет трохи надто сантабарбарний (але не сказати, що шеть неможливий), але реалії письменниця описує… виразно. Принаймні у мене подовжився список “Місця з таким кліматом, що ну його нафіг там жити!”.

Четвертою буде нещодавно читана класика підліткової літератури. Рамочка оповіді тут листи, які юна Маргарет пише до Бога, у вірі в якого (або навіть – в котрого) вона ще не впевнена. На першому місці в повісті – дівоча дружба та перші місячні, але пошук релігійної ідентичності також цікавий мотив.

Ну а п’ята – чергова забавка-письменницька містифікація, які так любить Амелі Нотомб. Повість-крихітка побудована навколо листів, які письменниці (знову) пише солдат (знову!). Тільки цього разу – американець з Іраку. Чи це лише так здається?

Серед нечитаного, але бажаного є вже не просто відомі, а дуже відомі тексти, у не-читанні яких трохи соромно зізнаватися. Але отак вже є.

Раз – так, я не читала найвідоміший роман Антонії Баєтт. Інше читала, і не такий вже мізер, а Possession поки що оминаю чомусь. Листування літературознавців – дослідників листування вікторіанських поетів – ну це ж прекрасно! А з якоїсь невідомої причини побоююся.

Два – ееее, найвідоміший роман Еліс Вокер я також не читала. У цьому випадку не побоююся, а відверто боюся – екранізація Спілберга місцями була ну дуже переконливою. Та рано чи пізно треба буде це зробити – не почути та подивитися, а прочитати  про листи, які Сілі писала до Господа, розповідаючи про своє трагічне життя.

Три – а це вже класика дівочої літератури свого часу. Одна з найвідоміших (такшожтаке!) повістей Джин Вебстер розповідає про сирітку, якій запропонували отримати педагогічну освіту. Тільки вона має докладно розповідати про своє буття та навчання у листах до благодійника. Думала вже читати англійською, аж раптом побачила “Дядечка” в планах Знання і зраділа.

Продовжуючи курс на більш легке читання. Чотири – ще один роман з двома сюжетно-часовими лініями та сімейними таємницями, які зараз так охоче пишуть та видають. Але у випадку з творінням Луїзи Волтерс чіпляє анотація, адже йдеться про лист, написаний колись офіційно покійною людиною.

А п’ять – це вже просто епістолярний роман, яким він має бути. Юні дебютантки радісно й натхненно обговорюють свої неймовірно вагомі любовні драми та навчальні радощі й біди (подекуди серйозні – отруєння, наприклад). Тільки треба зважати, що Sorcery & Cecelia найчастіше характеризують як “Джейн Остен з магією”. Варіація на тему від Мері Робінетт Коваль мені сподобалася, подивимося, а що тут цікавого.

Зберегти