Отак тижнями збираєшся чемно написати про купу передивленого серіального в хронологічному порядку, а сідаєш розповідати про найсвіжіші враження. Негарно якось, а шо поробиш.

Отже, якщо хтось читав мій відгук на “Елеанор і Парк” і раптом думав собі: “А було б круто, якби таке ж, але без ґудзиків такого акценту на коханні!” – то радісно повідомляю. що таке є! Ну як таке… Про вісімдесяті, про “не таких”, про дітей-гіків з коміксами, роком у навушниках та настільними іграми, про перші кохання (трохи), про сімейні непорозуміння, дещо про домашнє насилля та проблемне виховання. Тільки тут все набагато дивніше.

Як всюди пишуть про головну літню новинку від Neflix, Stranger Things – це подарунок фанатам маскульту вісімдесятих у восьмисерійному форматі. Упізнавані герої, знайомі до болю сюжетні повороти, переспівані мізансцени та репліки – усе дуже передбачуване та майже абсолютно прекрасне. Не серіалець, а різдвяна панчоха: тут у нас Кінг (багато-багато-багато Кінга, більше, ніж в деяких екранізаціях творів Короля), тут – Карпентер, там – трохи Діна Кунца, тут – щось від навіть старших бойовичків (на епізоді-омажі до чи то “Рембо“, чи то “Коммандо” плакала від захвату навіть я- людина, якій байдуже на “Бойовики нашого відеосалонного дитинства”), і навіть по тодішнім ромкомам пробіглися, не кажучи вже про шкільну класику а-ля “Сніданковий клуб”. І головне – зроблено все з такою любов’ю, що ця підкреслена заштампованість не бісить (гаразд, мене не бісить, за всіх не скажу), а радує, як перший сніг.

У маленькому-сіренькому містечку серед індіанських полів живе собі четверо десь так дванадцятирічних друзяк. Живуть непогано, гікують потроху, а що в школі круті чіпляються – то закони жанру не оминути. І все було б нічого, тільки після однієї задовгої сесії у D&D один з хлопчаків не повернувся додому. Мати Вілла в істериці, шериф-алкоголік в легкій прострації, а друзі – в ніфіга-не-легкій ажитації. Адже Вілла точно забрало Щось. Щось живе у кар’єрі? Чи в дивному “Інституті”, який охороняють військові? Чи, може, Щось не належить до нашого світу,  а виходить сюди лише полювати? Стоп, а звідки тут з’явилася неговірка мала дівчинка? Невже вона теж Щось, просто іншого ґатунку?

Оує! Говорити про “Дивнії дива” тим складніше, що вони справді дуже охайно зроблені, і там важко до чогось прискіпуватися, якщо вже взяти за належне всі невипадкові жанрові умовності. Але до плюсів можу одразу віднести:

• хороший стрункий сюжет того класу, що знаєш, які опції запропонують в наступній серії, але все одне тішишся, бо це дуже правильний розвиток подій.
• акторів. Дуже відомою серед них є хіба що Вайнона Райдер, якій тепер пророкують тріумфальне повернення на екрани – нехай і не кіно-. Але в неї роль знервовано-неврівноваженої матері-дивачкі, тобто – плюс-мінус в межах її звичного амплуа. А от діти та підлітки там дуже класно підібрані і всі на своїх місцях. Дивна Дівчинка (тм) Елевен, звісно, перетягує увагу на себе, але хлопчаки також дуже прикольні – особливо малий Лукас – Голос Розуму.

• сплетіння сюжетів з різних жанрів. Про це також багато пишуть, але правда: у дітей – трилер-квест в дусі Кінга; у підлітків – жахлик”Щось забрало мою найкращу подругу, зараз спробуємо цьому Чомусь вломити!”; у дорослих – конспірологічна драма “Чи може держава щось приховувати від сумлінних громадян?”. Ці лінії час від часу перетинаються, потім знову розбрідаються, щоби якось збігтися разом вже наприкінці, де кожне грає свою скрипку.
• фантастика! Перепрошую за спойлер, але це фантастика, а не містика, і я щаслива!
• шикарний візуал. І шикарна візуалізація, особливо надзвичайно ефективного божевілля матусі Джойс.

Про плюси ще можна багато всякого розповідати, воно все просто напхане подаруночками, але якщо думати про мінуси…

• Іноді штампи такі штампи. Це близьке до біситися з жиру, але серед можливих варіантів шоуранери обирають найфективніші й найбільш… брендові, чи як це ще назвати. Тобто, якщо хочеться несподіваного “Вау!”, то за цим не сюди.
• Мені не додали жіночих ліній. Тобто серед персонажів першого плану є три жінки: Мати, Діва і розполовинена на два образи Відьма: дівчинка з “abilities” та дуже колоритна літня представниця спецслужб (шкода, тієї тітки було мало, вона прикольна). І навіть окремий сюжетець, двигуном якого є жіноча дружба, наявний. А все ж видно, що чоловічі персонажі живуть у спільноті та взаємодії, а жіночі – трохи підвисають у вакуумі, стрімко з’являючись тієї миті, коли з’являється потреба. Ну й сумно, що постмодернізм головному мотиву не зробиш, і дівочим колектив рятівників друга в декораціях вісімдесятих уявити собі важко. Дівчатка в таких випадках хіба що від гніву батьків рятувалися… /Трохи подумала/ Так, здається модель підліткових розваг “Кілька подруг погралися в ковен, і полізло Щось” – це вже більш характерно для маскультури дев’яностих. От зробіть мені ще такий сюжет, будь ласка!

А якийсь інший точно зроблять – брати Даффер вже пообіцяли, що другий сезон буде. У фіналі таки є кліфхенгери, але тягнути одну лінію сценаристи-режисери ніби не збираються. Ну це й добре, в тих маленьких американських містечках стільки чортівні, що надовго стане.

PS: “Дива” дуже класно поцілили в аудиторію (для Neflix це третє за популярністю шоу цього року, кращі показники зростання рейтингів лише у першого сезону “Повнішого дому” та четвертого  – “Помаранчевого“). Проект стрімко обростає фанатською базою та фанатським стафом. Коротше кажучи, хочу!