ПОТРІБНІ

ДОМІВКИ ДЛЯ СИРІТ

ГРУПА ПОКИНУТИХ ДІТЕЙ ЗІ СХОДУ ПРИБУДЕ

НА ЗАЛІЗНИЧНУ СТАНЦІЮ МІЛУОКІ У П’ЯТНИЦЮ,

18 ЖОВТНЯ.

РОЗПОДІЛ ВІДБУДЕТЬСЯ О 10 ГОДИНІ

Закон парних книжкових випадків, що переслідує мене останніми роками, вгамовуватися не збирається. Цього разу вийшло так, що протягом літнього історично-романного марафону мені трапилися дві книжки, сюжети яких базуються на явищі, про яке я ніби й знала, але _так_ – ніколи не замислювалася. Ідеться про американську програму переселення сиріт зі Східного узбережжя (переважно то були діти бідноти з великих міст – включно із такими свіжими іммігрантами, що малі могли й англійської не знати) вглиб країни. Про сирітські потяги розповідалося трохи у “Компаньйонці“, а нещодавно виданий КСД роман Крістіни Бейкер Клайн їм прицільно присвячений.

Проблемна напівсирітка Моллі (покійний тато – індіанець, жива мама – у в’язниці) за 17 років свого життя жодного разу не виїздила за межі рідного штату, але встигла змінити з десяток опікунських родин. Важка вдача (ще б вона такою не було) та довгий язик призводять до того, що у офіційних благодійників дівчина надовго не затримується. А от з неофіційними зрештою може вийти й краще. Після того, як Моллі цупить з бібліотеки “Джен Ейр“, перед дівчиною постає неприємний вибір: або колонія для неповнолітніх (чи як воно там зветься в американців), або суспільно-корисні роботи. За останні правитиме допомога дев’яносторічній багачці, життя якої не завжди було легким і приємним. Це тепер Вівіан живе в чудовому будинку й насолоджується перевагами рант’є-існування. А колись маленька Ніїв проїхалася тим самим сирітським потягом, що привіз її ажніяк не до родинного щастя.

Хоча з анотації до “Сирітського потяга” можна подумати, що йдеться про популярну ниньки історично-сімейну мелодраму “проговорення досвідів”, на ділі книжка є типовим янґ-адалт романом, де сучасна сюжетна лінія важить не менше за історичну. Тож в основі оповіді якраз лежить порівняння сирітських доль “Тоді і зараз”. “Зараз” – це булінг в школі, недбалість фостерних родин, проблеми самоідентифікації дівчати із мішаної родини. “Тоді” – оу, про тоді можна розповісти багато, і то страшного.

… малих дітей забирають найпершими, далі – старших хлопців, яких беруть до себе фермери за їхні сильні м’язи. Останніми залишаються такі дівчата, як я, надто дорослі, щоб стати леді, надто юні, щоб надавати вагому допомогу по господарству, не надто помічні в полі.

Власне, “Сирітський потяг” є відповіддю на питання: “А що би могло статися з Енн Ширлі, якби вона не потрапила до Марілли та Метью?”. Чи то для контрасту з “сучасною” частиною, чи то ідейно, але Крістіна Бейкер Клайн не зловживає сентиментальністю. Її герої в курсі, що на них чекає – бути безкоштовною робочою силою. Бажано слухняною, адже:” Вибрану дитину ви можете забрати безоплатно, – додає він, – на пробний термін тривалістю дев’яносто днів. По закінченні цього терміну, якщо забажаєте, ви можете віддати її назад”.

Нє, деяким дітям щастило, і в їхньому випадку йшлося про справжнє усиновлення/удочеріння в сучасному розумінні цього слова, але Ніїв чекала інша доля. Увага, тригери: неоплачувана дитяча праця, проблемні сім’ї, спроба зґвалтування. До речі, останнє показане дуже делікатно, але переконливо (а також є чудовою ілюстрацією для #ЯНеБоюсьСказати – у тій частині, що “не боюсь”). Історичний матеріал в романі цікавезний, але викладений він трохи… дивно.

Можливо, ця дивина якраз і пояснюється вибором цільової аудиторії. Як уже йшлося, це доволі чесна підліткова література. Роман апелює до підліткового досвіду, він зосереджений на підлітковій же проблематиці в обох своїх лініях. Дотягти історію Ніїв-Дороті-Вівіан (“Якщо вам не подобається ім’я дитини – ви завжди можете його змінити!”) до дорослих літ змушують сюжетні потреби тамтешнього “сьогодення”. Сучасна частина в принципі змальована більш опукло, її герої – набагато живіші та жвавіші. Історична ж навіть інтонаційно більш схожа не на натуральну сповідь із зануренням, а на виправу аматора усної історії (і тут, як на мій смак, використання теперішнього часу для обох наративів було хибним рішенням, але нехай). Це текст-скринька з подвійним дном: читачеві вочевидьки запропоновано засоціювати себе з ближчою і зрозумілішою Моллі, яка, в свою чергу, порівнює свій досвід із життям Вівіан. З літературної точки зору – про те ж саме можна було б написати цікавіше.  З педагогічної  – чудово, дуже наочно, і, схоже, американські читачі книжку полюбили . І українським читачам також може сподобатися: проговорення складних сторінок історії в текстах, розрахованих на юнь, і для нас актуальне. А тут ще й, перепрошую за каламбур, проблемна проблематика, якої справді не вистачає. Ну, хоч так доберемо. Але цікаво, що українські видавці цього року запропонували низку “соціальних” текстів для підлітків. Гарна тенденція, та тепер чекаємо, коли своє підтягнеться.